< Попер   ЗМІСТ   Наст >

„Логіка Авіасафа" та „Промова Мойсея Єгиптянина"

Ці праці мають вигляд логічних трактатів. Перша з них дійшла до нас в одному примірнику, датованому 1483 р. Була перекладена в Києві в

1462 р. її часто називають "Київською логікою". Ця логічна праця є першою частиною "Логіки" з трактату арабського філософа кінця XI — початку XII ст. Аль-Газалі "Спростування філософів". Переклад здійснено досить скорочено не з арабської, а з староєврейської мови. Будучи містиком, Аль-Газалі обґрунтовував містицизм на певному скептицизмі щодо здібностей людського пізнання. Тому перекладачі взяли з трактату "Вступ до філософії", де викладено філософську термінологію, систему початків теоретико-пізнавальної логіки і метафізики. Саме в цьому відношенні праця Аль-Газалі викликала цікавість і серед діячів європейського Ренесансу і була перекладена латинською мовою 1506 р. у Венеції. "Промова Мойсея Єгиптянина", про яку говорить Д. Чижевський, дійшла до нас в шести примірниках, так званих "Московської препедевтики", або "Московського органону". На думку дослідників, "Московський органон" підготовлений у Києві і входив до "Логіки Авіасафа", проте пізніше був відокремлений від неї. Він складається із вступу, "Логічного словника" єврейського вченого Мойсея Маймоніда, названого в перекладах "Словесниця Мойсея Єгиптянина", або "Промова Мойсея Єгиптянина", окремих розділів другої частини метафізичної праці Аль-Газалі "Повчання філософів" та невеликої післямови.

У найбільш загальному плані "Логіка Авіасафа" і "Логічний словник" Маймоніда — це виклад основ формальної логіки Арістотеля, а точніше, "Першої Аналітики". Тут подано арістотелівське розуміння понять, суджень, наведено їх класифікацію, вчення про силогізм та онтологічні проблеми, хоча й вони спеціально не розглядаються. Ці проблеми постають при висвітленні основних категорій буття: субстанція, матерія, форма, тіло, єдине; вичерпно трактується атомістична гіпотеза, за якою тіло складається з неподільних як у бутті, так і в мисленні часток. Однак тут досить повно представлена і протилежна точка зору, за якою тіло не є складовою з матерії і форми, а постає як дещо єдиносутнє по істині і в бутті. Звертаючись до класифікації наук, у зазначених працях наголошується, що кожна наука має свій суб'єкт, є продуктом діяльності людини, відповідно до чого науки поділяють на активні і споглядальні. До активних (практичних) наук належать етика, економія, політика. Споглядальними науками є ті, які залежать від предмета зацікавленості: Бог, небеса, земля, суть життя, рослинний світ, метали, мінерали тощо. Істотним є поділ на предмети як такі, що існують поза всякою матерією (Бог, ангели, єдине), і такі, які можуть існувати тільки в матерії. Першими має займатися теологія, або божественна наука, предметом якої є абсолютне буття, другими — фізика в арістотелівському розумінні. "Київські переклади логічних трактатів в другій половині XV ст., — справедливо зазначає І. В. Паславський, — унікальне явище для свого часу. їх поява — одна з перших спроб в європейській науковій практиці перекласти логічні праці широкодоступною національною мовою" (Паславський І. В. Зародження ідей раннього гуманізму // Кашу ба М. В., Паславський І. В., Захара І. С. та ін. філософія Відродження на Україні. — К., 1990. — С. 63). До речі, цей трактат Маймоніда був виданий в Європі латинською мовою тільки на початку XVI ст. (Ба-зель, 1527; Венеція, 1550).

„Арістотелеві врата", або „Тайная тайних"

Названа праця — книга енциклопедичного плану арабського походження, перекладена із староєврейської скороченої переробки. Вона написана у вигляді систематичного викладу практичних настанов, які нібито Арістотель рекомендував Александрові Македонському щодо поведінки в сім'ї і поза нею, особистої гігієни, в сфері державної політики, причому всі ці поради він обгрунтував цікавими науковими даними з медицини та астрології. Після хрестових походів через єврейську та латинську версію праця обійшла західноєвропейські та слов'янські країни. Український переклад було здійснено у Києві із староєврейської мови, і він знайшов значне поширення в Україні, Білорусі, Росії. В другій половині XV ст. ця праця ввійшла до рукописного збірника Київського Золотоверхого Михайлівського монастиря під назвою "Книга зовомая "Приточник", скомпільована якимось Васком, писарем пана Миколая Радивиловича" (1483). Списки цього твору в XV ст. були у Холмі, Вільно, з України або Білорусі потрапили в Росію.

Арістотелю твір, певна річ, не належить. Як установлено, "Арістотелеві врата" складаються з другої книги медичного трактату перського лікаря X ст. Аль-Разі "Наука про будову тіл та їх форму, а також про рідини, що в них переважають, та про інші дані, взяті з Фізіогноміки", частини трактату "Про отруту" Маймоніда (написаного арабською мовою в 1199 р. і перекладеного в XIII ст. латинською, а трохи пізніше староєврейською мовою), що став для єврейських лікарів XIV—XV ст. основним твором з цієї проблематики, повного перекладу праці Маймоніда "Про статеве життя" та інших його праць, у тому числі й "Правил санітарії". Як одна з перших наукових медичних праць, що почала розповсюджуватись в XV ст., "Арістотелеві врата" містять багато різноманітних даних з фізики, космології, відомостей про тварин, рослин, мінерали, а також з географії, математики, астрономії. Книга цікава й тим, що, прославляючи роль і значення розуму і науки, в ній чи не вперше в українській письменності наведено думки видатних арабських вчених і філософів Ібн-Сіни (Авіценни), Ібн-Рушда (Аверроенс), античних авторів — Арістотеля, Гіпократа, Галена та ін.

Власне філософська проблематика в "Арістотелевих вратах" представлена рядом питань онтологічного та гносеологічного характеру, морально-етичними питаннями про добро і зло, слово і безмовність (мовчання), віри в чудеса і магію, про користь інтелектуальної діяльності. Більшість із цих питань, особливо онтологічних і гносеологічних, розглядаються з позицій арістотелізму або його інтерпретацій арабськими мислителями. Розуміння сутності світу пов'язується тут з визнанням того, що "єство завжди єсть одно". Досягається ця єдність не субстанцією, а акциденціями, тобто слідуючи духу Арістотеля, який в основу єдності світу ставив форму. Повністю і неоднозначно зберігається арістотелівське розуміння буття, вічності світу, руху, переходу від родового до індивідуального, який інтерпретується виходячи з періпатичного принципу індивідуальності. Співвідношення форми і матерії подано в "Арістотелевих вратах" в інтерпретації Аль-Фарабі і Ібн-Рушда.

Етичні проблеми в "Арістотелевих вратах" спираються на визнання цінностей таких чеснот, як справедливість, простота, міра і поміркованість, засудження скупості, заздрості, зазіхання на чуже добро. У стосунках між людьми перевага надається розумові, а не силі. Проблема добра і зла тут пов'язується з діяльністю людини, де стверджується, що людина створена для добрих справ, проте чи чинить вона їх — залежить від неї самої. Так само і зло, яке йде не з небес, а твориться самою людиною. Як і добро, воно залежить від реальних обставин, стосунків між людьми. На відміну від поширеної в східнослов'янському світі візантійської концепції ісихастів, пристрасних представників філософії мовчання, "Арістотелеві врата" стають на захист слова, в них підкреслюється, що загроза премудрості йде від мовчання, яке стає перешкодою на шляху наукового пізнання. Захист слова тут пов'язується з мовою і мисленням, мовою і культурою. "Арістотелевим вратам" властиві культ розуму, вимоги процвітання мудрості. Мабуть, не випадковим тут є те, що одна з порад цареві прямо наголошує на необхідності матеріальної підтримки інтелектуальної діяльності.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >