< Попер   ЗМІСТ   Наст >

„Шестокрил", „Космографія"

Важливе місце серед перекладних творів наукового гуртка київських книжників належить названим перекладам "Шестокрила" і "Космографії". В дусі традицій доби Відродження ці книги несли в освічені верстви арістотелівсько-птолемеївське вчення про Всесвіт, руйнуючи тим самим примітивні візантійсько-християнські уявлення про світобудову. Один із списків "Шестокрила" разом з іншими перекладами української літератури потрапили до Новгорода і заклали підвалини раціоналістичного вчення єресі "ожидовілих". Спираючись на рівень знань того часу, "ожидовілі" відкидали церковну ієрархію, вимагали дешевої церкви, виступали проти будівництва храмів, скептично ставились до Св. Письма. Для них властивим є заперечення чернецтва, яке, на їхню думку, тримається не на божественних, а на людських началах. Деякі з них відкидали віру в Ісуса Христа, вважаючи його земною людиною. Все це відповідало інтересам і настроям міського населення, сприяло приєднанню до цієї секти інших книжників, у тому числі і духовного оточення, які знали Арістотеля, що ще більш підсилювало елементи раціоналізму.

Як засвідчує В. М. Татищев, до цієї секти належали архімандрит Зосим, архімандрит юріївський Касьян, протопіп Гаврило, попи Дем'ян, Максим, ряд дяків. Як і секта "стригольників", "ожидовілі" були розгромлені взимку 1491 р. Картину цього розгрому новгородських "ожидовілих" майже в деталях дає В. М. Татищев: "Повеле их далеко за градом остановит, и надели им шлемы берестены, а платье их посмоли, и постав на клячи бездельные лицом к хвосту, в еле же их отойду метеки велики наложить и на мешеках написать еще "Се воины сатаны", и таки вели тех хулителей християнства изгибоша" [Татищев В. Н. История Российская. — М.; Л., 1966. — Т. VI. — С. 78).

Однак остаточно секту "ожидовілих" у Новгороді було розгромлено тільки взимку 1565 р. не менш жорстоко:

"Собор предал мучительной смерти многих еретиков пожгоша их в клетке: дьяка Волка Курицына, да Митю Коноплева, да Ивашка Максимова, а Некрасу Рукавову повелена языка урезать и в Новгороде Великом сожегоша его, и тая же зимой архимандрита Касьяна юрьевского сожгоіша и его брата, и многих еретиков сожгоша..." (Там же. — С. 97).

Помітні зрушення у сфері духовної культури відбуваються в XV ст. і в Галичині, яка входила до складу Польської держави і була в близьких відносинах з країнами Західної Європи. Центрами духовної культури тут стають Львів і Перемишль, хоча й у ряді інших міст як Галичини, так і самої Польщі організовуються кириличні друкарні для друкування східнослов'янських книг. Найбільш відомою з них стає друкарня Швайпольта Фіоля у Кракові. Саме в ній в 1483 р. вийшла книга Юрія Дрогобича "Прогностична оцінка поточного 1483 року" — перша друкована праця українського автора, а в 1491 р. стараннями галицьких культурних діячів друкуються староукраїнською мовою книги "Осьмигласник", "Часословець", "Тріодь пісна", "Тріодь цвітна". Поява цих книг була викликана потребами і запитами культурно-національного піднесення, яке переживали на той час українські та білоруські землі. Тут все виразніше постають перші спалахи емпіричного споглядання природи, зацікавленість людською особистістю, її внутрішнім духовним світом, що було близьким до гуманістичних ідей Ренесансу, з пропагандою яких виступив видатний культурний діяч України другої половини XV ст. Юрій Дрогобич.

Юрій Дрогобич

Український вчений, доктор медицини та філософії, Юрій Дрогобич (Юрій Котермак, Георгій з Русі, Юрій

зі Львова) народився близько 1450 р. в м. Дрогобичі. Освіту отримав у Краківському та Болонському університетах. У Краківському університеті 1470 р. отримав ступінь бакалавра, а в 1473 р. — магістра. Ступінь доктора медицини присудив йому Болонський університет, в якому він протягом 1478—1482 рр. викладав математику та астрономію, був ректором університету медиків і вільних художників. З 1487 р. Юрій Дрогобич — професор медицини та астрономії Краківського університету. Підтримував видавничу діяльність Ш. Фіоля, був у дружніх стосунках з багатьма відомими на той час у Європі вченими та культурними діячами (німецьким астрономом І. Мюллером, італійськими гуманістами Ф. Філельдо, Філіпом Буонаккорсі — Калімахом). Учнями Дрогобича були німецький гуманіст Конрад Цельтес і великий польський астроном Микола Коперник. Помер Дрогобич у Кракові 1494 р.

Серед праць Ю. Дрогобича відомі "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року", "Прогностична оцінка поточного 1483 року", яка крім Кракова була в цьому році видана у Римі, "Трактат з шести розділів про сонячне затемнення" (1490). Перу Ю. Дрогобича належить ряд віршованих послань папі Сексту IV. Праці Дрогобича були відомими у багатьох країнах Європи (Італії, Франції, Німеччині, Угорщині), їх перекладав для себе німецький вчений-гуманіст Гартман Шедель, високо цінував німецький історик і метеоролог Густав Гельман та ін.

Поглядам Ю. Дрогобича на світ, на людину, історію властиве звернення до науки, звеличування сили знання та людського розуму. На його думку, людина здатна пізнати світ, і ця здатність зумовлюється не божественним одкровенням, а наявністю в природі непохитних законів, пізнаючи які, ми визначаємо наслідок за причиною, і навпаки. Говорячи про великі можливості науки і людського розуму, Ю. Дрогобич вказував, що завдяки їм можна осягнути й те, що для очей є "незбачено" великим, утому числі й обшири неба. Він постійно наголошував на необхідності вивчення природи та її законів з тим, щоб поставити їх на службу людині, а у своїх віршових посланнях до папи Секста IV писав про те, що його праці пронизані насамперед турботою про людину, де наукові знання мають відігравати провідну роль. Вперше в історії науки Ю. Дрогобич навів географічні координати таких міст, як Москва, Львів, Дрогобич, Вільно (Вільнюс), Кафа (Феодосія), описав деякі вірусні захворювання, в тому числі і чуму. Він висловив думку про залежність погоди від географічної широти місцевості, можливість передбачення погоди через тривале спостереження за її змінами.

Звертаючись до питань, пов'язаних з історією, місцем і значенням людини в історичному процесі, Ю. Дрогобич виходив з того, що історія не є реалізацією наперед визначеного Божого промислу, а постає людською драмою в дії, де головне місце належить природним силам безвідносно до велінь Бога. Так, звертаючись до папи Секста IV, він зазначає, що на папському престолі той опинився не з ласки Бога, волі Всевишнього, а внаслідок випадковостей, щасливого розміщення космічних тіл. Все, що здобув папа у житті, здобуто завдяки своїй зірці, і на неї, а не на Бога радить Дрогобич покладатися йому в майбутньому. Виявляючи небайдужість до свого народу, він висловлював вболівання за нього і бажання послугувати рідній землі, стверджував, що Львів і Дрогобич не є польськими містами і ніколи Польщі не належали. Ю. Дрогобич одним з перших сприяв поширенню гуманістичних ідей у себе на батьківщині, що готувало грунт для їх сприйняття і поширення в XVI — першій половині XVII ст.

Стосовно розвитку духовної культури в Україні висвітленого періоду, то критичне ставлення до ортодоксальних догматів християнства, звернення до реального життя людини, проголошення сили розуму, здатності пізнати сили і закони природи, поставити їх на службу людині дійсно засвідчує ті явища і тенденції, які не без підстав дослідники характеризують як українське передвідродження.

Рекомендована і використана література

Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. — К., 1991.

Грушевський М. С Хроніка подій Галицько-Волинської літописи //Зап. Наук.

Т-ва ім. Т. Г. Шевченка. — Львів, 1901.

Гумилев Л. География этноса и исторический период. — Л., 1990.

Ефремов С. Історія українського письменства (від початків до М. Костомарова). - Мюнхен, 1989. - Т. 1.

Історія філософії на Україні. — К., 1987. — Т. 1.

Котляр М. Найдавніша повість про Данила Галицького // Київ, старовина. - 1992. - № 1.

Крип'якевич І. Історія України. — Львів, 1992.

Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К., 1992.

Мацюк О., Тимошенко М. До 500-річчя з дня смерті Юрія Дрогобича // Київ, старовина. — 1994. — № 3.

Нічик В. М., Литвинов В. Д, Стратій Я. М. Гуманістичні та реформаційні ідеї на Україні. - К., 1991.1

Огієнко І. Українська культура. — К., 1992.

Паславський І. В. Зародження ідей раннього гуманізму (XV — початок XVI ст.) // Кашуба М. В., Паславський І. В., Захара І. С. та ін. Філософія Відродження на Україні. — К., 1990.

Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — М., 1950.

Татищев В. Н. История Российская. — М.; Л., 1966. — Т. VI.

Черепний Л. В. Летописец Даниила Галицкого // Ист. зап. — М., 1941. — Ыв 12.

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — К., 1992.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >