< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ОДИНАДЦЯТИЙ

Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

Доля цього українського лицаря гідна історико-пригодницького роману. 1600 року, під час морського походу, він опинився в турецькому полоні. Хлопцем Шафран удався дужим, кремезним, тож османи не скарали його, а прикували до палуби, і майже сім років він був веслярем на турецькій галері. Проте роки неволі не зламали козацького духу. Одного разу, коли галера зайшла до Азовського моря, він зумів визволити з кайданів себе і кількох своїх товаришів, і вони всі повтікали на Дон. Спочатку полковник мав намір одразу ж повернутися на Січ, але, дізнавшись, що на Дону на той час зібралося понад тисячу запорожців, вирішив, що треба сформувати козацьку ескадру і піти на Синоп і Трапезунд, де тоді перебувало в неволі чимало побратимів.

Можливо, Шафран і сам здивувався, що набралося стільки охочих вирушати з ним у дуже небезпечну подорож через Чорне море. Але, судячи з усього, козаки повірили в його талант мореплавця. Поки готували до походу чайки, з Дніпра надійшло ще кілька тисяч козаків. Вони приєдналися до донців, і незабаром під командуванням козацького адмірала Олексія Шафрана опинився фантастично великий флот: 300 бойових суден, на яких розмістилося близько 15 тисяч вояків. Полковник Шафран повів це військо на Трапезунд. Усе було гаразд. Козаки висадили великий десант на околицях цього турецького міста і штурмом узяли його фортецю, визволивши при цьому чимало полонених. Та коли знову вийшли в море і взяли курс на Синоп, там на них уже чатував великий турецький флот під командуванням адмірала Редшіда-паші. Він складався з 43 великих бойових кораблів, добре озброєних могутніми гарматами.

Битва тривала довго. І спочатку козаки мали перевагу. Вони весь час атакували і, незважаючи на помітні втрати в своїх лавах, зуміли потопити або підпалити кілька турецьких кораблів. Відомо також, що на деяких кораблях веслярі-невільники відмовлялися веслувати, і це теж допомагало українським воїнам протистояти туркам. Але зрештою османам пощастило: знявся шторм. Великим галерам велося при цьому значно краще, ніж чайкам. До того ж вітер був супротивний і не давав українцям підходити до кораблів Редшіда-паші. Козаки через це зазнали ще більших втрат.

Та все ж полковник Олексій Шафран зумів вистояти в цій битві і привести рештки свого флоту на Дон. А це в очах донських козаків та запорожців уже було успіхом.

А що робив полковник після походу? Історики, що не пошкодували для Шафрана по кілька рядків, згадують лише одну, здавалося б, геть незначну подію. Полковник їхав до Києва, але збився з дороги і потрапив до міста Валуйки. Його там затримали як шпигуна і перевезли до Москви. На щастя, там саме перебували донські козаки. Хтось із них, мабуть, знав його і посвідчив, що полковник Шафран ніякий не шпигун, що він довгенько жив на Дону і є своїм, надійним чоловіком, а подорожі з Дону на Січ і з Січі на Дон ^ буденне явище.

Так ось, і Д. Яворницькому, і П. Кулішу, на якого він посилається, цей випадок знадобився для підтвердження думки щодо постійності контактів між дніпровськими і донськими козаками. Так, це підтвердження. Але поміркуймо: чому полковник Шафран вирушив не до Січі, а до Києва? Якщо йому потрібні були козаки для нового походу, шлях його мав пролягати на Запоріжжя.

А річ у тому, що саме тоді до Києва прибув турецький авантюрист Олександр Яхія. Він претендував на турецький трон, видаючи себе за сина султана Мухаммеда і грекині Єлени, і мав намір створити коаліцію з військ Січі, кримського хана та Московії й захопити Константинополь. При цьому основну надію покладав на українських козаків.

Оскільки Яхія був православним і мати його була грекинею, можна не сумніватися, що за ним стояла та частина грецької еліти, яка жадала повернути Константинополь і всю європейську частину Туреччини Греції. В ідеалі йшлося про відродження Візантійської імперії. Не торкатимемося зараз постаті самого Яхії і того, чи вірив хтось у Києві та на Січі у нього, як у спадкоємця султана - це тема окремої розмови. Тому з величезною часткою вірогідності можна припустити, що полковник Шафран націлився на Київ, сподіваючись знайти спільну мову з Яхією і прилучитися до цієї міжнародної інтриги, яка б дала йому змогу помститися туркам і за муки власного полону, і за загибель побратимів під Трапезундом.

Очевидно, про появу цього авантюриста Шафран дізнався ще на Дону, від когось із полонених турків, і сподівався прилучитися до його акції разом із донцями та чорноморськими греками. Що ж до затримання росіянами у Валуйках, то цілком можливо, що й там він промацував грунт та підшукував спільників, чим й насторожив московітів.

Через низку обставин, що склалися на той час в Україні й Криму, авантюра Яхії не вдалася, відтак губляться й сліди нашого полковника Олексія Шафрана, ім'я якого в кожному разі належить історії запорізького і донського козацтва, історії українського флоту.

Запорізька Січ на річці Підпільній

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >