"Мораль генія" та відповідальність у мистецтві

Д.Мережковський у своєму романі-біографії "Наполеон" (1927 р.), перефразовує Пушкіна: "натовп у підлості своїй радіє приниженню високого, слабкості могутнього. Він ниций, як ми, він потворний, як ми. Брешете, підлі, він ниций і потворний, але не як ви". Це відоме висловлювання окреслює надзвичайно цікаву і важливу для етики мистецтва проблему: яку роль у моралі грає унікальність, або, навпаки, однаковість суб'єктів моралі? Чи існує окрема мораль для звичайних, простих людей і аристократична мораль, мораль митців, геніальних людей?

Питання мобільності меж ціннісного світу моралі завжди було проблематичним для етики. Для більшості етичних вчень вихідним є поняття моральної рівності людини. Для обґрунтування єдиної моральної норми, загального принципу, морального закону встановлюється спільність, рівність моральних суб'єктів, яка передбачає рівність людей відносно моралі. Ця рівність, розуміння іншої людини як морально тотожної собі, стверджується у "золотому правилі" моралі, категоричному імперативі Канта, у теорії Ролса. Ще до Канта було відомим, що моральна людина підкоряється обов'язку, моральному закону. Його відкриття, як казав сам філософ, полягало у тому, що людина підкоряється своєму власному і одночасно з цим всезагальному закону. У своїй теорії Кант поєднав довільність і всезагальність дії, тобто поєднав унікальність і рівність, що уможливлює автономія волі. Мораль, передусім, це рівність. Якщо спробувати навести приклад людини, яку без сумніву можна назвати моральною, то це буде приклад людини, яка "вирівняла" себе під інших, втілила у собі всезагальний взірець моральної поведінки. Це приклад Альберта Швейцера, блискучого музиканта, теолога, представника інтелектуальної еліти Європи, який поїхав до Африки, щоб стати поруч з африканськими неграми, показати, що він нічим не кращий за них; Магатма Ганді, ідеолога філософії ненасилля, Антона Макаренко, педагога та письменника.

У контексті мистецтва надзвичайно важливим є питання: якою мірою зрівняння людей є необхідною передумовою етичного міркування і чи справді моральна рівність є невід'ємним змістом самої моралі. Звертаючись до історії етики, можна побачити, що протистояння двох типів моралі, аристократичної і буденної, виходить за межі конкретний історичних епох або окремих культур.

Кожен митець одночасно виступає суб'єктом артистичної моралі і суб'єктом моралі суспільної, він змушений вирішувати задачі творчі а також задачі повсякденного виживання. Художник одночасно діє у сфері унікального і профанного. Саме у цьому, мабуть, міститься трагічність моральної свідомості митця - необхідність балансувати між власним покликанням і повсякденною практикою життя. Людина виключна, унікальна, творча не може замкнутися лише на собі. Геніальний митець шукає розуміння і натхнення у своєї аудиторії, хоче бути поміченим і зрозумілим. Митець постійно перебуває під напругою двох цінностей - рівності і унікальності. Проблематичним тут є той момент, що усвідомлення митцем власної досконалості і унікальності, яке є однією з характеристик генія, частіше за все свідчить не на користь його моральної досконалості. Раніше для європейської культури був характерним високий ранг художника, традиційними атрибутами якого були честь, гідність, справедливість, мудрість. Митець втілював не лише естетичні цінності, а й моральні. Але сьогодні представники творчих професій втрачають свій високий духовний статус.

У нашій суспільній практиці поширеною є ситуація, коли моральними авторитетами і вчителями для суспільства виступають люди відомі, популярні. Як правило, це відомі актори, письменники, співаки, яким завжди дається можливість для виступів у засобах масової комунікації, у виголошенні моральних оцінок суспільним і політичним процесам. Багато митців, у свою чергу, вважають подібні оцінки за свій прямий обов'язок. Інколи така публічна діяльність є проявом морального компромісу: з одного боку - це бажання бути улюбленцем народу, борцем за справедливість, з іншого боку - бажання прислужитися владі і отримати для себе конкретні вигоди. Часто широке визнання, популярність, яких прагнуть більшість митців, розбещує творчу людину. У суспільній свідомості навіть склалося уявлення: чим більша міра таланту, тим більша аморальність художника. На думку багатьох, на сьогодні творча інтелігенція більше не виступає носієм моралі у сучасному суспільстві, а може бути лише її популяризатором.

Отже, сам феномен моралі є внутрішньо складним явищем, яке проявляється у різноманітних формах і видах, і включає у себе характернетики як унікальності, так і рівності. І митець у своїй діяльності постійно стоїть перед дилемою власної виключності. Однією з спроб розв'язання моральних дилем мистецтва є концепція "етики вчинку" М. Бахтіна. Вперше вона була представлена у статті "Мистецтво і відповідальність" (1919 р.). Це оригінальна спроба подолання розриву між мораллю і мистецтвом. Об'єднуючим елементом моралі, мистецтва і науки, за Бахтіним, має стати естетика, яка долучає людину до відповідального моралісного акту особистості. Саме естетика "своєю конкретністю і просякнутістю емоційно-вольовим тоном з усіх культурно-відсторонених світів ближче до єдиного і одиничного світу вчинку". Найбільше свою сутність естетика виявляє у мистецтві. Під естетикою Бахтін розуміє ціннісне і емоційне-вольове відношення до світу, взятому у всій своїй цілісності. Естетика зв'язує людину з теорією і практикою. Бахтін показує, що естетика і мистецтво встановлюють зв'язок між історичним, конкретним вчинком і теоретичним світом. Митець є художником, професіоналом, майстром, який несе відповідальність за свою творчість, за своє покликання, у цьому полягає його спеціальна відповідальність, писав Бахтін. Але він цим не обмежений, він ще і конкретна людина, відповідальна і за своє буденне життя, за кожний свій вчинок, лише творча самореалізація не складає цілісності його життя. Що ж гарантує внутрішній зв'язок цих елементів особистості? Тільки єдність відповідальності. Життя і мистецтво мають нести взаємну відповідальність один за одного. Поет повинен пам'ятати, що у вульгарній прозі життя винна його поезія, а нетворча людина нехай знає, що у безплідності мистецтва винна невибагливість і несерйозність її життєвих запитів.

Етика вчинку Бахтіна представлена як етика самообмеження. Глибоко особистісний індивідуальний вчинок втрачає свій суб'єктивізм шляхом свідомого і відповідального жертвування своїми власними інтересами. "Мистецтво і життя не одне, але повинні стати у мені єдністю, у єдності моєї відповідальності" - підсумував філософ.

Отже, етика художника - це етика відповідальності. З одного боку, простір мистецтва і творчості - це є свобода, самореалізація, вираження самості. З іншого боку, етика митця виникає тоді, коли сам митець, усвідомлюючи свою автономність і унікальність, усвідомлює і свою відповідальність. Художня творчість і її результат - художній твір - це сфера постійних пошуків, сфера самореалізації людини, розкриття внутрішніх протиріч, фіксація індивідуального досвіду. Митець постійно існує у сфері свободи і моральної відповідальності, несе відповідальність перед собою, перед своїм покликанням, власним твором і перед суспільством. Сутність етики відповідальності полягає у такій позиції як здатність художника творити і відповідати за результати своєї дії у морально недосконалому світі.

Основні сфери відповідальності в мистецтві:

o Відповідальність митця по відношенню до суспільства. Цей рівень відповідальності реалізує себе як самообмеження свободи художником, що є результатом його вільного вибору - самоцензура відповідно до власних моральних вимог. Проблема реалізації: відсутність моральних кодексів і професійної етики всередині художньої спільноти, необхідність їх формування, з'ясування, якою має бути міра їх відповідності функціонуючим нормам суспільної моралі. Невизначеність самого феномену суспільної моралі.
o Соціальна відповідальність (влади і кожного громадянина) за збереження художнього твору, охорону втілених естетичних цінностей. Реалізація цього рівня відповідальності виявляє себе як необхідність трансформації норм суспільної моралі відносно мистецтва у бік більшої толерантності. Проблема реалізації: соціальна етика позбавляє пріоритету індивідуальну автономію, що суперечить самому процесу творчості. Складність і суперечливість понять колективного морального суб'єкту, колективної моральної провини, колективного морального обов'язку.
o Встановлення балансу між колективною і індивідуальною відповідальністю у сфері мистецтва, діалог стосовно цензури у мистецтві.