< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Характеристика чинників формування концептуального підходу до забезпечення безпеки французького суспільства в інформаційно-психологічній сфері

Французькою правлячою елітою визнається той факт, що військово-політичні альянси, які протидіяли один одному, безповоротно пішли в минуле. Проте констатується, що з огляду на подвійну загрозу зі Сходу та Півдня, Європа вже не має оперативної системи безпеки, інститути, які збереглися після "холодної війни" - НАТО, ОБСЄ, ЗЄС - мають бути докорінним чином перебудовані, їх завдання переглянуті. Водночас по-новому визначені роль і місце кожної із вчорашніх великих держав: США, Німеччини, Великої Британії, Франції та Росії. Тим часом англійці не довіряють ні французам, ні німцям. Німці вагаються і намагаються виграти час, доки будуть переборені труднощі об'єднання з НДР і проясняться перспективи виграшу від цього. Тому вони "удають з себе перед Вашингтоном вірного союзника по НАТО, а перед Парижем - творця майбутньої Європи".

В урядових колах Франції чітко усвідомлюють необхідність пошуку основи для взаєморозуміння і довіри, оскільки без орієнтирів та ясної політичної волі, а також без достатніх коштів

(бюджетні асигнування на оборону в провідних розвинених країнах, окрім Японії, скорочуються), усі дебати на різних рівнях будуть марними.

У березні 1994 р. у Франції був опублікований глобальний огляд з питань оборони під назвою "Біла книга оборони - 94" (перший з 1972 р.), в якому політика держави все більше орієнтована на Західноєвропейський союз. Тут у загальних рисах викладено стратегічні плани Французької Республіки до 2015-2020 рр.

Через відсутність достатніх національних ресурсів для здійснення в сучасних умовах силовими методами глобальної світової політики вище політичне та військове керівництво держави використовує в зовнішній політиці тактику "тимчасових союзів".

Саме з цієї тактичної причини "Франція залишається членом Атлантичного альянсу, незважаючи на її вихід у лютому 1966 р. з військової організації НАТО. Вона не сприймає ніякі автоматизми, що порушують її монополію у сфері політики національної безпеки, яку вона зберігатиме й надалі. Між тим Франція продовжує брати участь у "ЄВРОКОМ" (ЕURОСОМ), в рамках якого відпрацьовуються питання співробітництва в галузі створення систем обміну тактичною інформацією, та у "НАДЖ" (NADGЕ), мережі далекого радарного стеження. Як спостерігачі її представники беруть участь у роботі Міжнародного секретаріату НАТО в межах кооперації по створенню і виробництву звичайних озброєнь та в нарадах з озброєнь національних департаментів країн Альянсу. Франція має представників в управлінні "СЕОА", що займається питаннями управління та експлуатації військових нафтопроводів, які перетинають північ Франції, а також у Дослідному аерокосмічному бюро".

На засіданні Північноатлантичної ради 5 грудня 1995 р. Франція оголосила про поновлення своєї участі у відповідних військових органах НАТО, які не обмежують її суверенітет. З цього випливає, що вона також братиме участь у засіданнях Ради міністрів оборони і в повному обсязі в роботі Воєнного комітету, водночас активізуючи свої робочі зв'язки з воєнною організацією НАТО. В той же час, через розбіжності, які виникли з американцями щодо призначення француза головнокомандувачем угруповання Південного флангу НАТО, Ширак припинив процес остаточного відновлення членства Франції в цій військовій структурі.

Водночас, для досягнення переваг над своїми європейськими партнерами французьке керівництво змогло домогтися дипломатичними засобами у поєднанні з заходами спецслужб обрання представників Франції на ключові посади майже всіх найважливіших міжнародних політичних і фінансово-економічних структур, які визначають політику в Європі, для надання вигідного впливу на міждержавні відносини.

Одним із видатних досягнень спільних заходів французьких спеціальних служб і дипломатії є реальне визнання в європейських політичних колах того факту, ідо Франція, після США й ФРН, стала найбільш впливовою державою на континенті з чітко визначеними стратегічними І тактичними цілями. Головними серед них е підтримка іміджу "світової держави" шляхом зміцнення її позицій в Західноєвропейському союзі та посилення його впливу, насамперед, на держави Східної Європи з метою послаблення ролі Сполучених Штатів і Росії в європейських справах. Ці наміри у концентрованому вигляді викладено у так званому плані "Балладюра".

У лютому 1995 р. прем'єр-міністр А.Жюппе оголосив головні напрями зовнішньої політики Франції в світлі останніх змін у євроатлантичних відносинах. Франція буде приділяти більше уваги середземноморським та африканським державам, насамперед - франкомовним, які правлячими колами Французької Республіки розглядаються як чинник "проникнення І закріплення французької присутності" в цих регіонах. Щодо контактів з державами Азії та Латинської Америки в Парижі вважають за доцільне займати очікувальну позицію, оскільки немає впевненості в тому, що значна конкурентноздатність цих регіонів у економічному та торговельному плані не переросте в реальну загрозливу політичну силу.

Незважаючи на наявність французьких інтересів у різних регіонах світу, для правлячих кіл Франції європейські справи залишаються найважливішими. Першочерговим напрямком зовнішньополітичної діяльності на континенті розглядаються заходи по зміцненню Європейського союзу, оскільки прагнення до європейської ідентичності народів збігається з об'єднанням економічно значних масштабів і бажанням бачити об'єднану міжнародну спільноту без зміни національних структур та їх внутрішньої суті. Цим і викликана поява теорії "концентричних кругів", у межах якої має бути створена "Європейська солідарність".

Вважається, що головним стрижнем європейської сталості є угода про співробітництво між Францією та Німеччиною, яка сприяє взаємопроникненню двох культур та зміцненню європейської солідарності, особливо у сфері грошово-економічних відносин. В перспективі ці зв'язки повинні привести до розширення ЄС та створення зони вільного товарообміну, в якому Париж буде активно взаємодіяти з Бонном.

По-перше, вищезгадане є важливим геополітичним чинником, який визначає відповідну ієрархію взаємозв'язку і взаємозалежності елементів розвідувальної діяльності, взагалі, та практики здійснення розвідувально-підривних заходів, зокрема, що формують мотивацію правової основи визначення тактики оперативної діяльності національних спецслужб Французької Республіки.

По-друге, вперше за всю історію держави не визначено імовірного супротивника з числа держав, з якими Франція має спільні кордони:

з цього моменту безпека визначається меншою мірою з точки зору територіальних інтересів, а більше - з економічних та промислових;

нерівномірний розвиток глобальної економіки розглядається як головна загроза світовій стабільності. У найбільш розвинених державах першочергова увага повинна приділятися питанням глобального економічного розвитку та зростання;

Франція вважає, що основними секторами, які потребують захисту, є енергетика, транспорт, фінанси та інформаційні (телекомунікаційні) служби. Можна зробити висновок, що саме в цьому виявляється новий елемент у понятті сучасної багатовекторності геостратегії французької правлячої еліти, що безпосередньо впливає на особливості вибору способів використання оперативних можливостей національних спецслужб і, як наслідок, стає теоретичним підґрунтям у формуванні самої структури сучасного поняття тактики розвідувально інформаційних і розвідувально-підривних заходів у діяльності спецслужб.

По-третє, французькі геостратеги вважають, що тероризм, релігійний та націоналістичний екстремізм, гонка озброєнь, торгівля наркотиками та діяльність мафіозних структур є додатковим геополітичним чинником, який може призвести до економічного і демографічного дисбалансу.

По-четверте, на їх думку, розширення діяльності засобів масової інформації має розглядатися як непередбачуваний фактор, який може спровокувати застосування збройних сил.

У зв'язку з цим можна відзначити - стратегічна доктрина Франції змінена докорінно: якщо раніше першочергове значення відводилося ядерним засобам стримування як єдиному інструменту залякування конкурентів та супротивників, оскільки вважалося при цьому, що бойові дії зводитимуться до мінімуму, то нині у військових колах починають віддавати пріоритет звичайним видам особливо точних озброєнь, які визначаються за новими якостями також як стратегічні. У попередні роки такі системи були модернізовані та пристосовані для використання в Європі, Середземномор'ї та Африці. Під впливом цього, за вказівкою колишнього президента Ф. Міттерана, вирішено було навіть обмежити рамки використання ядерних озброєнь.

Підвищення ефективності діяльності спецслужб, на думку французьких фахівців, може бути досягнуто шляхом реформування існуючих державних структур, підпорядкованих прем'єр-міністру Одним із кроків на цьому шляху стала розробка ідеї створення спеціального органу - Ради національної безпеки (РМБ) - президентського підпорядкування на зразок РНБ США. Здійснення таких заходів дозволяє керівництву Франції враховувати всі потреби розвідки в процесі опрацювання і реалізації політичних та економічних програм держави.

На нинішньому етапі розвитку геополітичної ситуації в світі правлячими колами Французької Республіки ставиться за мету задіяння фізичних можливостей DGSE для виведення держави із складного економічного стану. Вживаються заходи по підвищенню ефективності зовнішньої розвідки у здобуванні відомостей економічного, фінансового, промислового та науково-технічного характеру, а також щодо акцій, які плануються або готуються країною-об'єктом розвідки у "гарячих точках" планети із застосуванням військової сили та іншої міжнародної військової активності іноземних держав у світі.

Розвідувальна діяльність французьких спецслужб щодо збору даних економічного характеру базується, виходячи із стратегічних настанов, на тактиці "всіх азимутів". DGSE веде збір інформації не лише по державах СНД та колишнього "соціалістичного табору", а й по США, інших союзниках НАТО. У плані контррозвідки з 1987 p. DGSE і DST основні зусилля спрямовують на боротьбу проти промислового шпигунства, тероризму, наркомафії та дезінформації.

Сучасна тенденція у зовнішній діяльності співробітників французьких спецслужб ґрунтується на принципі "цивілізованої розвідки", тобто "розвідувально-дипломатичної". Так, поряд з необхідністю організації спільної протидії транснаціональним небезпекам, яку несуть в собі зазначені вище чинники, при вирішенні питань співробітництва з представниками іноземних спецслужб французька сторона (до речі як і німецька, ізраїльська, американська) переслідує, насамперед, суто розвідувальну мету - отримання необхідної інформації і надання вигідного впливу безпосередньо в ході ділового спілкування зі співробітниками спецслужб держав-партнерів. Розширення офіційних ділових контактів з колегами держав-партнерів використовується для створення умов для вигідного впливу і контролю за реакцією іноземних колег на таємні акції, які проводяться французькими спецслужбами щодо іноземної держави.

У Франції відпрацьована й успішно втілюється в життя цільова державна програма французької культурологічної (ідеологічної) і франкомовної експансії до країн зі "слабкою національною елітою" для створення умов послідовної економічної експансії і підпорядкування економік цих держав інтересам французької нації. У реалізації такої програми значну роль відведено культурологічній асоціації "Альянс франсез" та інституту державної служби - "Служби кооперації" (альтернативної військовій), яка підпорядкована Міністерству закордонних справ Франції в особі дипломатичних представництв за кордоном. Подібну "Службу кооперації" створено при Міністерстві національної оборони Франції. За кордоном її "кооператори" підпорядковуються військовому аташе в державі перебування. Даний канал французьким урядом використовується на зразок американського "Корпусу миру", "Британської Ради" та ізраїльського "Сохнут".

Головним напрямком діяльності французької розвідки (як і американської, британської, ізраїльської та інших) у сучасних умовах Є агентурне проникнення до вищих державних структур і оточення вищих посадових осіб іноземних держав. Для цього традиційним джерелом одержання важливої інформації є лідери та впливові функціонери опозиційних рухів держави-об'єкту розвідувальних спрямувань. Такою роботою за кордоном традиційно займаються співробітники управлінь політичної розвідки спецслужб, які діють під глибоким дипломатичним прикриттям, в офіційних функціональних дипломатичних обов'язках яких передбачено завдання по підтриманню зв'язків з представниками різних політичних, націоналістичних, сепаратистських та інших опозиційних партій, рухів, формувань та угруповань держави акредитації.

Відповідно до даних, що з'явилися як у радянських, так і закордонних ЗМІ, щодо проблеми "агентури впливу", головна ставка французьких спецслужб (як у тодішній програмі ЦРУ, 1990 р.) робилася на опозиційні у той час так звані "демократичні сили в СРСР". Робота з ними планувалася і проводилася як на території Радянського Союзу, так і за кордоном. Ставилося за мету встановлювати контакти з найбільш помітними фігурами в науці, літературі, мистецтві, у державному управлінському апараті, з народними депутатами всіх рівнів. Великий інтерес за кордоном, наприклад, викликали такі особи, як Г. Арбатов, О. Калугін, Ф. Бурлацький, С. Шаталін, Г. Попов, С. Станкевич (свого часу втік до Польщі від переслідувань правоохоронних органів РФ у зв'язку з фінансовими зловживаннями), О.Бонер та багато інших.

Як правило, ця робота проводилася і проводиться нині по лінії французького "Альянс франсез", Конгресу, ЮСІА та "Корпусу миру" США, ізраїльського "Сохнут", "Британської ради", інших недержавних організацій, благодійних фондів, політологічних, економічних, соціологічних та науково-дослідних центрів. Крім цього, зазначена робота активно проводилася також у рамках розроблених за участю спецслужб спеціальних урядових програм щодо перехоплення і використання у своїх інтересах відтоку за кордон вчених та провідних фахівців із колишнього СРСР.

Так, завдяки зазначеним оперативним заходам, США придбали значний "людський капітал" (лише із числа колишніх радянських республік 200 тис. учених і фахівців), що дало можливість зміцнити та розширити свої позиції світового центра науки і техніки. Франція, Німеччина та Ізраїль також не пасли задніх. Для стимулювання і закріплення сталих відносин із виділеними особами, як правило, організовуються їх поїздки за кордон за рахунок сторони, що приймає, де "гостям" надавалася і надається нині підвищена увага щодо створення особливо комфортних умов перебування і почестей на прийомах, організовуються зустрічі з представниками вищих рівнів еліти Заходу.

У ході роботи з даною категорією громадян колишнього СРСР представники іноземних держав:

по-перше, одержували й продовжують одержувати нині інформацію (особливо закритого або секретного характеру) щодо процесів, які відбуваються в державі;

по-друге, на основі її аналізу і розробки своїх підходів планується надання моральної і фінансової підтримки, за допомогою порад, рекомендацій і таким чином робиться вигідний Заходу вплив на політичну, військову, економічну і моральну обстановку як у цілому в посткомуністичних державах, особливо в державах СНД;

по-третє, це давало і дає можливість орієнтуватися на інформацію і прогнози поважних осіб, більш об'єктивно оцінювати стан і перспективи розвитку ситуації в тих чи інших регіонах, в тій чи іншій області економіки та науки, соціально-політичній проблемі.

Нині поступово оприлюднюється інформація, яка вносить відповідну ясність у висунуті версії щодо персональної відповідальності та ролі конкретних відомих в СРСР осіб (М. Горбачова, О. Яковлєва, Е. Шеварднадзе, Б. Єльцина, А. Вольського, О. Собчака, А. Прунскене, А. Бразаускаса, В. Коротича, Г. Яванського, Г. Старовойтової, Б. Березовеького, В. Абрамовича, В. Гусинського, О. Солженіцина, Д. Сахарова, В. Растроповича та інших, окремих лідерів націонал-радикальних рухів і представників національної еліти ділового світу нинішніх новоутворених держав - колишніх союзних республік), створених в період "перебудови" творчих груп, подібних телепрограмі "Погляд", їх оточення, інших ідеологів, організаторів, активістів тощо.

Новим явищем, яке істотно впливає на оперативну обстановку, стало поширення з 1987-1988 рр. на території України,

Росії, держав Прибалтики та інших пострадянських держав діяльності "закритих міжнародних елітарних співтовариств, союзів, клубів, орденів тощо", таких як, прихильників масонських лож "Великого Сходу Франції", "Великої національної ложі Франції", "Троянди і Хреста" ("розенкрейцерів"), "Ротарі-клуб", Бнай-Бріт тощо. Не лише спецслужбами, а й ЗМІ зафіксована їх практична робота по формуванню мережі нелегальних структур у країнах СНД і Східної Європи. Зокрема, в Україні "Великий Схід Франції" завершив формування своєї нелегальної інфраструктури - "Великий Схід України"; прихильники творчості Реріхів - "розенкрейцери" - створили базову мережу для поширення свого впливу на інші держави СНД; представники "Ротарі-клуб" намагаються за допомогою своїх прихильників з числа українських бізнесменів та представників управлінських структур держави заснувати мережу своїх філій у всіх великих містах України.

Створюючи зазначені "закриті елітарні структури", іноземці ставлять за мету підпорядкувати своєму впливові процес формування нового елітарного прошарку в пострадянському суспільстві, на який можна було б спиратися у заходах щодо переборення наслідків радянського менталітету в державах СНД та утвердження ліберально-демократичних тенденцій у соціальній сфері й ринкових відносин в економіці. У цьому плані показовою є реалізація під егідою французів у 1993 р. ідеї створення Асоціації молодих підприємців України.

Завершуючи розгляд порушених у даному підрозділі питань, необхідно зосередити увагу на тому, що легальна розвідка (у французькому розумінні "цивілізована") - це вид організації розвідувальної діяльності, заснований на легальному проникненні в державу розвідників з використанням статусу учасників міжнародних зв'язків і проведення ними акцій щодо збору розвідувальної інформації та проведення акцій безпосереднього підриву власними силами без встановлення агентурних відносин, зокрема з представниками держави перебування.

Зазначена геостратегічна конкуренція змушує французьке військово-політичне керівництво виявляти зростаючу заклопотаність із приводу відставання національних досліджень в області інформаційної війни від лідируючих у цій сфері Сполучених Штатів. У спеціальній записці, присвяченій зазначеній проблемі, начальник штабу ЗС Франції генерал Ж. Ф. Дуен, констатуючи появу нового різновиду війни - інформаційної - і пильну увагу до неї з боку США і ряду інших країн, призвав французів прискорити та розширити відповідні національні НДОКР.

Французькі фахівці розгорнули обговорення ролі та значення інформаційної війни у сучасних умовах. На їх думку, хід війни в Перській затоці показав, що інформаційна зброя виходить на перше місце серед застосовуваних у сучасній війні видів озброєнь. Це стало причиною прискорення реалізації низки європейських програм в області засобів комунікацій, контролю простору з використанням супутників. У той же час кроки європейських держав щодо збільшення власного потенціалу інформаційної зброї, на думку аналітиків французького Центру досліджень стратегічних технологій (Centre de recherche et d'йtudes sur les strategic tecnologiques), наштовхуються на серйозну протидію США. Прагнучи загальмувати власні розробки європейців, США навіть йдуть на продаж за демпінговими цінами космічних систем спостереження і контролю ліній зв'язку, надають доступ до накопичених баз даних. Як приклад можна навести угоди з Великобританією і низку пропозицій, зроблених Німеччині.

Експерти Інституту міжнародних відносин і стратегічних досліджень (Institut de relations internationales et stratйgiques) вважають, що нині союзники Сполучених Штатів по НАТО перебувають у серйозній військовій залежності від США, оскільки у своїх системах озброєнь широко використовують американське програмне забезпечення (зокрема, указують на систему позиціонування французьких ракет).

Аналізуючи нові аспекти американської військової доктрини, спрямовані на досягнення перемоги безкровними методами при мінімумі втрат, французькі фахівці звертають увагу на те, що головним засобом є не контроль над територією, а повне панування в "інфосфері", що являє собою сукупність інформаційних систем і мереж зв'язку на планеті. При цьому війна набуває віртуального і невидимого характеру, що дозволяє домогтися вирішальної переваги, не розгортаючи бойових дій.

Указуючи на цю особливість спрямувань США, ряд не пов'язаних з міністерством оборони експертів з Центру досліджень в області соціальних наук (1'есоіе des hautes etudes en science sociales) критикують існуючі програми військових інвестицій. На їх думку, французькі військові знаходяться під враженням успіхів США в області застосування на полі бою високоточної зброї і систем РЕБ і упускають більш значну складову інформаційної війни- засіб контролю за інформацією.

Французькі збройні сили на відміну від американських не мають у своєму розпорядженні високих технологій, що дають змогу здійснювати відкрите чи приховане управління операціями. Отже, вони можуть відігравати на полі бою лише другорядну роль, бути додатком до американських високих технологій і зазнавати безпосередніх втрат.

Нині у Франції створюється інформаційно-аналітична система підтримки прийняття рішень вищого керівництва держави в будь-яких кризових ситуаціях. Основна мета розроблюваної системи забезпечення вищих органів державного управління необхідною інформацією - моделювання реальної обстановки в розвитку, підготовка прогнозів і рекомендацій.

Директор Центру досліджень стратегії і технології П. И. Де Сент-Жермен вважає, що Франція повинна змінити свою політику в області інформаційних розробок і фінансування військового виробництва, віддавши пріоритет інформаційним системам, у тому числі розвідувальним супутникам, телекомунікаційним мережам, засобам управління, і при цьому активно використовувати засоби цивільної інформатики. На його думку, з огляду на темпи розвитку електроніки й інформатики, представлених у всіх системах озброєнь, необхідно збільшити термін служби матеріальної частини, здійснюючи регулярну модернізацію за рахунок електронно-інформаційних компонентів.

Він також вважає, що необхідно значно збільшити частку витрат на системи, що дають змогу здійснювати моделювання як ма всіх етапах створення систем озброєнь, так і на етапі їх бойового застосування, що забезпечить високий рівень технологічних досліджень.

Франція приділяє підвищену увагу питанню захисту своїх інформаційних ресурсів від несанкціонованого проникнення і маніпулювання.

Розробкою стратегічних напрямків політики щодо забезпечення національної безпеки займається CLUSIF (Club de la sйcuritй informatique franзaise), який є за своїм статусом відкритою асоціацією юридичних і фізичних осіб, що працюють в області інформатики. Це об'єднання користується повною підтримкою держави і має тісний контакт зі спецслужбами.

Французькі експерти вважають, що найкращий захист інформації в мережах забезпечують тільки методи шифрування. У зв'язку з цим ведеться активне впровадження криптографічного програмного забезпечення у найбільш важливі системи. Роботи зі створення відповідних пристроїв здійснюються фірмами Thomson, Sagem, Matra.

Аналіз оцінок французьких експертів показує, що загроза інформаційної війни сприймається як реальна, однак ця позиція наштовхується на інерційність системи військових витрат і недостатнє усвідомлення всіх можливостей інформаційної зброї, що далеко виходять за рамки традиційних засобів захисту інформації.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >