Соціальний ефект кооперації в сільських громадах

Особливістю розвитку українського аграрного сектору є пильна увага держави щодо підтримки великотоварного виробництва, який на сьогодні є достатньо розвиненим та в змозі функціонувати самостійно. У той час

не менш потужний виробник, а саме фермер-одноосібник, залишається без допомоги, що приводить до збіднення сільського населення та проблем не лише економічних, а й соціальних.

Так, згідно даних АПК-Інформ, на кінець 2011 р. в Україні налічувалось 27 агрохолдингів, земельний банк яких складав 3,8 млн га. До цих агрохолдингів включено компанії, які мали площі 46 тис. га і більше. Український клуб аграрного бізнесу наводить статистику по 79 агрохолдингам, до яких було віднесено формування з площею угідь від 10 тис. га, їх загальний земельний банк склав 5,7 млн га, що дорівнювало 15,6 % усіх сільськогосподарських угідь України. Якщо у 2010 р. 18 найкрупніших агрохолдингів орендували сільгоспугіддя від 70 до 200 тис. га загальною площею 2282,5 тис. га, то у 2011 р. ця ж кількість найбільших агрохолдингів мала у своєму користуванні землі у межах 75-500 тис. га загальною площею 3146,5 тис. га, з яких 37 % оброблялися лише трьома агрохолдингами ("Укрлендфармінг", NCH Capital та "Українські аграрні інвестиції"). Збільшення лише за один рік земельного банку найзначніших агрохолдингів у 1,4 рази відбулось як на основі злиття і поглинань серед самих агрохолдингів, так і через додаткову оренду сільськогосподарських угідь.

Найбільший нині в Україні агрохолдинг "Укрлендфармінг" у травні 2011 р. об'єднався з компаніями "Райз", "Дакор" і "Робуста" та сконцентрував у своєму обробітку біля 500 тис. га орних земель.

Сьогодні так званим головним "місцем роботи" селянина є сільське господарство. Втім, зростання розмірів агрохолдингів та збільшення землекористування не супроводжується підвищенням рівня зайнятості селян. Навпаки, зараз спостерігається скорочення робочих місць на сільськогосподарських підприємствах, що зумовлене їх орієнтацією на виробництво комерційних експортних культур і згортання трудомістких галузей - тваринництва, льонарства, хмелярства тощо.

Для прикладу - кількість найманих працівників у цих підприємствах скоротилася порівняно з дореформеним періодом аж на 77 %. Окрім того, користуючись безробіттям у сільський місцевості, роботодавці знижують рівень заробітної плати.

Так, наприклад, у 1990 р. частка витрат на оплату праці у собівартості сільськогосподарської продукції становила 37,8 %, у 1995 р. вона знизилась до 23 %, а у 2010 р. - 12,3 %, тобто зменшилася порівняно з 1990 р. у 3 рази. Сталою тенденцією за роки реформ залишилося й те, що заробітна плата найманих працівників у сільському господарстві має найнижчий рівень серед видів економічної діяльності в Україні, і навіть при умові її зростання різниця у рівнях зберігається протягом останніх років. Так, у 2010 р. заробітна плата в сільськогосподарській сфері становила 56,8 % від рівня промисловості і 65 % від середнього рівня в економіці.

Для покращення рівня життя та започаткування власної справи сьогодні, селянин змушений позичати гроші або брати кредити. На сьогоднішній день, доступ до кредитних ресурсів суб'єктів господарювання на селі є основною проблемою функціонування і розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

Так, наприклад, станом на 30 вересня 2011 р. кількість кредитних спілок в Україні становила 610, на 30 вересня 2010 р. - 679, на 30 вересня 2009 р. - 821.

Це значно менше, ніж у розвинутих країнах: у Німеччині діє близько 2,5 тис кредитних кооперативів, у США - 8,9 тис кредитних спілок з активами близько 694 млрд доларів США. Розвиток кредитної кооперації в Україні стримують відсутність загальнодержавної системи гарантування вкладів членів кредитних спілок.

Також відсутність нормативно-правових та інституційних умов розвитку фінансової інфраструктури ринку кредитної кооперації. А також недостатність реальних механізмів захисту прав членів кредитних спілок, що є одночасно їх власниками та клієнтами.

Водночас, в існуючих умовах, коли банкам невигідно кредитувати дрібних сільгоспвиробників (якими є переважна більшість фермерів, одноосібників та особистих підсобних господарств), кооперативна система фінансово-кредитної взаємодопомоги, яка належить селянам, повинна бути фінансовою основою їх розвитку і стати джерелом забезпечення сільських жителів доступними кредитами та іншими фінансовими послугами.

В Україні існуючі організаційно-економічні та правові умови не сприяють розвиткові кооперативного руху на селі. Водночас об'єднання селян у кооперативи сприятиме ефективній реалізації ресурсного потенціалу сільського господарства при збереженні робочих місць, соціальному розвитку сільських територій.

Поряд зі зміцненням фермерства та крупнотоварного приватного виробництва необхідно розвивати кооперативних рух на селі, який має стати важливим фундаментом структурної перебудови сільського господарства.

Економічне зростання села суттєво вплине і на соціальний розвиток - з'являться нові робочі місця, розбудовуватиметься інфраструктура, і селянин ставатиме все більш впевненим та впливовим учасником аграрного ринку.

Стратегія соціально-економічного розвитку сільських територій передбачає впровадження в селах оновленої економічної моделі господарювання, що базується на активізації процесу сільськогосподарської кооперації. Об'єднання виробників сприятиме отриманню державної підтримки, донорської допомоги та доступу до кредитних ресурсів.

Виробники, які вступатимуть до кооперативів, зможуть використовуючи техніку та технології, зменшувати собівартість і забезпечувати якість продукції. У стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій передбачені реальні можливості для фермерів і одноосібних селянських господарств придбати за доступними цінами необхідну техніку, устаткування, добрива, паливно-мастильні матеріали.

Реальне та приховане безробіття є головною соціальною проблемою, яка виникла в результаті аграрних трансформацій. Згідно з офіційною статистикою, кількість безробітних у селі за останні десять років скоротилася майже вдвічі, але реальна незайнятість сільського населення значно вища.

Згідно з офіційними даними, рівень безробіття економічно активного населення віком 15-70 років становив 5,7 %, рівень зайнятості - 60,5 %. У 2010 р. ці показники були відповідно 7,1 % та 62 %. Прихованим безробіттям характеризується категорія осіб, зайнятих в господарствах населення, тобто ті, які мають власну ділянку землі.

Безробіттям на селі охоплені не лише люди, які не мають освіти зовсім, але й достатньо освічені особи. Рівень безробіття у цій категорії громадян у 2010 р. становив 6,7 % для осіб з неповною вищою освітою, 11 % - з базовою вищою і 6,3 % - з повною вищою освітою. У числі безробітних сільських жителів дві третини - це фахівці, службовці, кваліфіковані робітники.

Незадовільність умов прикладання праці і безробіття на селі є причинами деградації людського капіталу, а також зниження професійного рівня населення. Останніми роками половина сільського населення зайнята у найпростіших професіях (це 51,2 %), причому не через брак професійної освіти, а саме через відсутність належних місць прикладання праці.

Демографічна ситуація в сільській місцевості України набула характеру гострої кризи: відбуваються несприятливі зміни в чисельності селян внаслідок депопуляції та деградації їх якості. Демографічна криза є результатом змін у суспільному житті, насамперед у виробництві, коли порушується узгоджене функціонування і розвиток його основних компонентів: землі, засобів виробництва і праці, що призводить до порушення механізму демографічного відтворення, втрати здатності соціального організму до самовідтворення селян у суспільно необхідній їх кількості та якості.

Для того, щоб подолати демографічну кризу та забезпечити ефективну зайнятість населення, потрібно ліквідувати її причину, що криється в непривабливості життя в сільській місцевості для молоді.

Зникнення села в тому вигляді, в якому воно існує на даний момент в Україні, є невідворотнім історичним процесом. Але це не означає, що селянство та сільськогосподарське виробництво буде знищено, це означає, що аграрні відносини перейдуть на новий, якісно вищий рівень. Зникнення малих сіл є результатом зміни економічних відносин на ринкову, адже вони не вигідні з позицій ринкового обслуговування, з однієї сторони, і не дають достатніх ресурсів для організації виробництва з іншої сторони. Виходячи з історичного досвіду європейських країн, які мають схожі з Україною територіальні масштаби, можемо прогнозувати, що оптимальним напрямком еволюції сільської місцевості є перетворення найбільш територіально привабливих сіл в невеликі містечка, навкруги яких розміщено сільськогосподарське виробництво.

Масштаби охоплення такими містечковими виробництвами земельної площі можуть бути пропорційні до рівня розвитку транспортних комунікацій та інфраструктури в цілому. Тваринництво повинно буди віддалене від населених пунктів не далі, чим дозволяють екологічні норми, або на окраїнах містечок, але бути обладнані очищувальним обладнанням.

При цьому жителям сільської місцевості не варто розраховувати на державну підтримку, а потрібно вирішувати свої проблеми шляхом формування інфраструктури на основі кооперативного принципу. Особливу роль в кооперуванні в сільській місцевості варто відводити сільськогосподарським підприємствам. Для сільськогосподарських підприємств це, з однієї сторони, забезпечить довгострокову ефективну систему відтворення, формування та використання трудових ресурсів у виробництві, а з іншої, сприятиме розвитку стабільного зовнішнього середовища, що дає додаткові позитивні умови для забезпечення економічної ефективності господарської діяльності. При цьому участь в системі формування обслуговуючих кооперативів для сільськогосподарських підприємств варто розглядати як багаторівневу систему розвитку сільських територій в рамках якої і функціонують аграрні формування.

Нами виділено чотири рівні кооперування в сільському господарстві: у виробництві, обслуговуванні виробничих процесів, соціальній сфері села та фінансовій сфері. Участь сільськогосподарських підприємств у кожному рівні кооперування є обов'язком елементом розвитку сільських територій.

Важливою складовою участі підприємств у системі кооперації є реалізація ними довгострокової кадрової політики щодо забезпечення відтворення трудового потенціалу, закріплення працівників у підприємствах, формування ефективного мотиваційного механізму, що охоплює не лише внутрішні умови функціонування підприємства, але й впливає на зовнішні фактори формування трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств. Варто наголосити, що формування кооперативних об'єднань в межах адміністративних одиниць не перекладає всю відповідальність за розвиток села на сільськогосподарські підприємства, а розподіляє її між всіма суб'єктами сільських територій, пропорційно до їх потенційних можливостей. Варто враховувати специфіку кожної адміністративної одиниці та функціонування суб'єктів економічних відносин в ній. Ми допускаємо максимально можливий таких кооперативів з боку сільськогосподарських підприємств в обсязі до 80 % від вартості капіталу кооперативів.

Рівні участі сільськогосподарських підприємств в обслуговуючій кооперації на сільських територіях для забезпечення ефективних умов формування та використання трудових ресурсів, наведена в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3. Участь сільськогосподарських підприємств у багаторівневій обслуговуючій кооперації

Важливим фактором для участі в кооперативних об'єднаннях є реалізація довгострокових завдань кадрової політики підприємства. При цьому система кооперування дозволить, з однієї сторони, отримувати очікуваний ефект в забезпеченні високопродуктивними кадрами виробництва, а з іншої, передбачає менший обсяг витрат, ніж при самостійному вирішення підприємством проблем формування та використання трудових ресурсів. На рівні обслуговування виробничих процесів - це створення кращих умов праці, на рівні збуту - це отримання додаткових можливостей з матеріального забезпечення, на соціальному рівні - покращення побутових умов, а на фінансовому - збільшення рівня доступності коштів, що веде до більшої забезпеченості товарами і послугами.

Так як кооперування дає не лише економічний, а й соціальний ефект, збільшується рівень привабливості проживання в сільській місцевості, що є додатковим фактором по підвищенню рівня професіоналізму робітників та продуктивності їх праці у виробництві.

Запропонована система формування "вертикальних" кооперативних об'єднань асоціативного типу у межах одного адміністративного району є важливою умовою забезпечення максимального ефекту від виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, збуту, формування раціональної системи розподілу фінансів на сільських територіях і підвищення рівня соціального захисту та побутового обслуговування мешканців сільських територій.

Систему багаторівневої кооперації від створення виробничих до організації обслуговуючих кооперативів у сільській інфраструктурі варто розглядати як складний поступальний процес розвитку сільських територій з довгостроковою перспективою.