< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Антична ментальність

Величезну роль у світогляді стародавніх греків і римлян відіграла міфологія. За допомогою міфів антична людина пояснювала походження світу, причинність усіх речей і явищ, долю й зумовленість подій. Навіть філософська думка використовувала міфологічну художню мову як найбільш зрозумілу і близьку людині того часу.

Антична ментальність тісно пов'язана з полісним ладом, її сформувала полісна ідеологія, полісні цінності свободи й незалежності вільної людини, члена цивільної громади. Водночас в античності не сформувався індивідуалізм сучасного типу, особистість цього типу культури була цінною і значущою лише у зв'язку з власним колективом.

При певній космополітичній спрямованості носії античної ментальності чітко розділяли світ на своїх і чужих (еллінство - варварство), розуміючи під власною культурою вищий тип цивілізаційного розвитку.

Світ, що оточував стародавнього грека, не був для нього об'єктивним у сучасному розумінні, він був його "світоуявленням", тобто власною суб'єктивною оцінкою світу з усіма важливими для нього реальностями, включаючи богів, демонів та ін. Антична ментальність виявляє свою специфіку, коли ми намагаємося проникнути, наприклад, в історію Індії з її численними народами й культурними формами. Це свідчить, що європейцям властива певна ентелехія, яка пронизує будь-які зміни вигляду Європи.

Антична культура космологічна, вона передбачає розмірковування над динамікою світу, вона заснована на поєднанні фаталізму й героїзму, вона породила наукове й філософське світорозуміння.

Середньовічна ментальність

Вивченню середньовічної ментальності присвятив праці вже згадуваний вітчизняний дослідник-медієвіст А.Я. Гуревич, який поставив у центр власного культурологічного аналізу категорію особистості. Усі особливості історичної ментальності - сприйняття часу й простору, ставлення до природи й надприродного, розуміння віків людського життя, трудова мораль і ставлення до багатства й бідності, право, світ емоцій - є виявами людської особистості. Без її тлумачення не можна підійти до проблеми ментальності.

А.Я. Гуревич розрізняє індивідуальність і особистість. Особистість він визначає як середній термін між суспільством і культурою. У кожному соціумі в певну епоху й історично специфічну мить виробляється своєрідний тип особистості. Щодо індивідуальності, то передбачається збагнення відособленої людини, якогось саморефлектуючого "Я".

Середньовічна ментальність така, що людина тієї епохи обов'язково ототожнювала себе з моделлю або зразком, узятим із прадавніх текстів - біблійних, ранньохристиянських, свято-отечеських. Ідеться не про пієтет перед авторитетами минулого. Середньовічна особистість може пізнавати себе лише в тому разі, якщо вона використовує фрагменти інших особистостей, узятих з релігійних і літературних текстів.

Представник середньовічної культури, становлячи власну апологію, гудив себе за безмежну гордість і розглядав власні лиха як справедливий Божий гнів, викликаний людськими гріхами. Так діяв, наприклад, Абеляр. Неабияка особистість нелегко вписувалася в межі середньовічної культури. Отже, менталітет середньовічної культури виражався в наростанні особистісної самосвідомості. Це не просто безособові риси культури, а самовираження людини, спосіб її самореалізації й саморозуміння,

Ментальність і психологія

Ментальність безпосередньо пов'язана з людською психологією. Власне предмет історії ментальностей містить реконструкцію, опис, аналіз способів поведінки, вираження й умовиводу, які зазвичай передають суспільне світорозуміння й світовідчуття, уявлення й образи, міфи й цінності, що визнаються окремими групами та суспільством у цілому. Вони становлять матеріал і основні елементи колективної психології. До проблеми ментальностей звернувся психоаналіз. 3. Фрейд у своїй праці "Людина на ім'я Мойсей і монотеїстична релігія" аналізував особливості світорозуміння. Е. Фромм у праці "Втеча від волі" (1941) увів поняття "соціальний характер" як ключове для розуміння суспільних процесів.

Отже, визначають такі особливості менталітету.

  • 1. Менталітет відображає специфічні особливості певного типу культури, особливий напрям думок, який складається у представників цієї культури. "Якщо "відняти" із суспільного те, що становить загальнолюдське начало, в "залишку" ми знайдемо менталітет суспільства"1. Менталітет зумовлений не загальнолюдськими закономірностями психіки, а особливостями культури. Він завжди культурно-залежний, тобто його зміст визначається культурою і в представників різних культур різний.
  • 2. Менталітет є історично зумовленим феноменом. Соціальні перетворення й еволюція культури ведуть до того, що менталітет змінюється. Але зміна його - порівняно повільний процес. У цілому менталітет стійкий і консервативний, змінюється лише внаслідок значних культурних змін.
  • 3. Менталітет належить до структури індивідуальної психіки людини в процесі її залучення до цієї культури. Кожна людина ще дитиною засвоює менталітет свого народу, який містить як загальні установки національної культури, так і їх варіації, пов'язані з особливостями субкультурного середовища, у якому особистість живе.
  • 4. У менталітеті зливаються суспільне й індивідуальне і стають нерозрізненими. Він є і суспільним явищем, яке становить незалежну від окремих людей соціокультурну реальність, і явищем особистісним, що характеризує психіку окремої людини. Засвоюючи з дитинства менталітет свого народу, людина сприймає уявлення, що утримуються в ньому як власні, особисті. Кожен індивід подібне засвоєння цінностей не вважає "нав'язаним" ззовні.
  • 5. Менталітет укорінюється в несвідомих глибинах людської психіки, і його носіям вдається усвідомити його зміст лише внаслідок спеціальних зусиль. Ментальні установки зазвичай здаються людині чимось само собою зрозумілим, і вона просто орієнтується.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >