< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Професійна мобільність викладача професійної школи

Інтерес до професійної мобільності спеціалістів викликаний радикальними змінами навколишньої дійсності: переходом до демократичної і правової держави та ринкової економіки, необхідністю наближення її до світових тенденцій економічного і суспільного розвитку.

Категорія "мобільність" виражає ту тенденцію в діяльності людей, у їхньому прагненні досягти задоволення своїх зростаючих матеріальних та духовних потреб, яка ще донедавна уявлялась такою природною, але спричинила відторгнення людини від результатів своєї праці, природи, соціуму, культури і, врешті-решт, від майбутнього, а тепер виразилась у прагненні досягти гармонії з усім навколишнім світом та самим собою як частиною цього світу.

Для України особливе значення має забезпечення професійної мобільності робочої сили, що є передумовою ефективної реструктуризації національної економіки, а також гармонізація інтелектуальних рівнів різних груп населення, що важливо для досягнення соціальної справедливості, а отже, - стабільності суспільства. Довгострокові засади реалізації цих потреб забезпечує саме якісна і доступна освіта, потужна й розгалужена мережа освітніх закладів, у яких здійснюється безперервне, багаторівневе та багатопрофільне навчання громадян.

У сучасному динамічному світі нові сфери діяльності виникають дуже часто, а технічний прогрес майже повністю змінює уявлення про умови праці в уже наявних галузях. Як наслідок, навіть протягом життя одного покоління можуть відбуватися серйозні структурні перебудови економіки, тому необхідно бути готовим до того, що здобутої освіти буде недостатньо і впродовж життя потрібно буде постійно підвищувати рівень своєї освіти або зовсім змінювати сферу діяльності. Ті країни, в яких професійна мобільність робітничої сили висока, можуть швидко розвиватися, не зазнаючи тривалих економічних катаклізмів, тоді як у більш інертних країнах можливі серйозні затримки та відставання розвитку у разі недостатньої мобільності трудових ресурсів.

Значущість професійної мобільності (за Н.В. Василенком) зумовлена декількома причинами, які можна поділити на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні причини визначаються змінами в середовищі життєдіяльності людини, які можуть мати глобальний та індивідуальний характер. Глобальні зміни відображаються насамперед на реформуванні структури зайнятості, пов'язаної зі структурними зрушеннями в економіці, а саме: перетворенні галузевої структури господарства, зміні співвідношень правових форм підприємств, а також на вкрай складних змінах у свідомості українських громадян, що стосуються перетворення ставлення до необхідності та можливості зміни професійного статусу і фаху стільки разів на життя, скільки буде потрібно. Ці зовнішні глобальні причини доповнюються зовнішніми індивідуальними, які у свою чергу можуть бути викликані необхідністю зміни фаху, робочого місця, статусу в організації внаслідок зміни місця проживання, погіршення стану здоров'я тощо.

На думку Н.В. Василенка, внутрішні причини зумовлені індивідуальними особливостями, пов'язаними зі спрямуванням особистості. Вони можуть бути визначені мотивацією успіху, яка викликає спрямованість особистості на вдосконалення професійних навичок, саморозвиток, кар'єрне зростання, а також пізнім професійним самовизначенням, що передбачає набуття фаху, який значно відрізняється за профілем від здобутої раніше освіти.

На думку Ю.С. Гуровз та Т.Я. Сильвестрової, професійна мобільність - це професійний вибір молоді залежно від фаху батьків і родичів, оплати їх праці, умов праці, соціального престижу в трудовому колективі, посади, яку вони займають, отримання матеріальних благ. Вони вважають, що професійна мобільність пов'язана з відтворенням соціально-професійної структури суспільства, відображенням потреб суспільства в тій чи іншій професії, кваліфікації, вибором найбільш значущого соціально-професійного положення в суспільстві.

Існує підхід до розгляду професійної мобільності, за яким вона є формою соціальної мобільності. Професійна мобільність розглядається як зміна трудової позиції або ролі робітника, зумовлена зміною місця роботи чи професії. У понятті професійної мобільності розрізняють об'єктивний, суб'єктивний та характерологічний аспекти. Об'єктивний аспект охоплює науково-технічні й соціально-економічні передумови, а також сам процес зміни професії. На відміну від радянських часів, коли головним фактором, що стимулював професійну мобільність, були науково-технічні досягнення, які прискорювали процес виникнення нових професій і потребували перекваліфікації робітників, сьогодні більш значущими стали фактори розвитку ринкових відносин. Суб'єктивний аспект - це процес зміни інтересів робітника та акт прийняття рішення про зміну місця роботи або професії. Характерологічний аспект передбачає, що важливою є схильність людини до зміни предметної діяльності.

З характерологічного погляду професійна мобільність розглядається як більш-менш усталена властивість особистості, як підготовленість або схильність до зміни виду професійної діяльності.

Л.І. Рибникова, ґрунтуючись на дослідженнях Л.М. Лесохіної, розглядає поняття соціально-професійної мобільності з двох позицій:

  • 1. Зміна позицій, зумовлена зовнішніми умовами, а саме: відсутністю робочих місць, низькою заробітною платою, побутовою невпорядкованістю тощо. Тобто соціальна мобільність зумовлена необхідністю адаптуватися до реальних життєвих ситуацій.
  • 2. Соціально-професійну мобільність можна розглядати як внутрішнє самовдосконалення особистості, що базується на стабільних цінностях і потребі в цьому самовдосконаленні. Підставою для цієї соціальної мобільності є грамотність, освіченість та професійна компетентність. У результаті особистість, що має внутрішню свободу, здатна швидко реагувати на зміни в соціумі.

У сучасній культурі суспільства, що трансформується, зміна фаху - легітимізоване в суспільній свідомості явище, що класифікується як нормальна реакція поведінки індивіда на зміни умов внутрішнього чи зовнішнього світу, вимушена форма адаптації до несприятливого соціального середовища. Сучасність інколи проголошує обов'язкову зміну фаху. Майже кожна людина сьогодні має щось змінити, щоб досягти певного рівня існування, який відповідає уявленню про достатній рівень життя. Виникає ситуація, коли порушення соціальних приписів є "нормальною", тобто психологічно й соціально очікуваною реакцією, детермінованою соціальними умовами. "Відхиленою" поведінкою вважається дотримання старого способу життя та професійної стратегії, які втратили свою актуальність і позбавили індивіда можливості жити гідно.

Професійна мобільність передбачає готовність фахівця за необхідності опанувати нову для себе професію. Вона зумовлена тим, що спеціалісти володіють додатковими професіями, мають певний ступінь їх засвоєння, хорошу базову підготовку (як умову швидкого освоєння нової професії), мотивацію, налаштовану на зміну трудової діяльності. Причини, що стримують міжпрофесійний рух фахівців, полягають у небажанні їх покинути професію, на засвоєння якої було витрачено багато сил і часу, можливому довготривалому періоді професійної адаптації (що може викликати зниження кваліфікації та заробітної плати), невеликому наборі професій, для яких є вакантні робочі місця на підприємстві (широкий вибір вакансій на зовнішньому ринку праці сприяє горизонтальній професійній мобільності). Професійна мобільність безпосередньо пов'язана з плинністю робочої сили.

Для професійної мобільності найбільш значущим є виокремлення типів особистості, потенційно схильних до мобільної або стабільної поведінки, та типів, що по-різному оцінюють порівняльну значущість тих чи інших робочих місць. Проблема мобільності в економіці пов'язана з розглядом професійної мобільності як елементу ринкової організації праці, а саме: відтворення трудових ресурсів, зміни професійного і кваліфікаційного статусу робітників як виробників та споживачів матеріальних благ.

На сучасному етапі в економічній літературі висвітлено два підходи до розуміння мобільності: 1) здатність і готовність робочої сили змінювати місце, регіон, сферу діяльності; 2) процес руху робочої сили.

М.І. Долішній та С.М. Злупко поєднують обидва підходи у своєму визначенні мобільності. Вони вважають, що в ринкових умовах економічна мобільність охоплює як певну якісну характеристику трудового потенціалу, його здатність і готовність до зміни праці, швидкої адаптації в динамічних виробничих умовах і кон'юнктурі у сфері зайнятості, так і рух зайнятих у суспільному виробництві, внаслідок чого змінюється їх структура1. Проте це визначення мобільності не дає повної картини та не відповідає на запитання щодо професійних якостей особистості.

Професійна мобільність пов'язана зі змістом поняття професії тобто сукупності набутих шкільних і позашкільних навичок, якими володіє одна особа і які об'єднані загальною назвою. Така мобільність зумовлена функціональними змінами змісту праці, якісними змінами робочої сили, зникненням низки старих і появою нових професій. Працівники окремих професій утворюють відносно стійкі професійні групи. Перехід особистості з однієї професійної групи в іншу означає зміну її професії (спеціальності), а рух робочої сили в цьому разі має характер професійної мобільності. До змісту поняття "професійна мобільність" також належать: вибір професії, підвищення кваліфікації, визначення умовної зміни місця роботи або професії, плинність кадрів і ін.

К.З. Сабір'янова досліджувала професійну мобільність в умовах зміни ринку праці. Вона звертається до проблеми професійного вибору в умовах негативних економічних шоків, будує теоретичну модель, за допомогою якої описується динамічний процес створення нового типу професій, що відповідає економічній теорії пошуку роботи. Серед факторів, що аналізуються, - попит на працю та її продуктивність, ефективність пошуку роботи, умови професійної підготовки, динаміка створення і ліквідації робочих місць старого та нового типів, витрати на найм і перенавчання тощо. Авторка наголошує на тому, що локальні умови попиту і пропозиції праці відіграють суттєву роль у визначенні професійної мобільності робітників1. Отже, знання ситуації на ринку праці є необхідним складником професійної мобільності майбутніх фахівців.

М.І. Дяченко та Л.О. Кандибович під професійною мобільністю розуміють можливість і здатність успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати види діяльності. Професійна мобільність, на їх думку, передбачає володіння системою узагальнених професійних прийомів і вміння ефективно їх використовувати для виконання будь-яких завдань у суміжних галузях, порівняно легко переходити від однієї діяльності до іншої, а також високий рівень узагальнених професійних знань, готовність до оперативного відбору й реалізації оптимальних способів виконання різноманітних завдань у межах своєї професії. В умовах швидких змін техніки і технології виробництва професійна мобільність стає важливим компонентом кваліфікаційної структури спеціаліста.

На основі визначення професійної мобільності ми проаналізували її види. Поділяючи думку П. Сорокіна, можна стверджувати, що є два види мобільності:

  • - горизонтальна мобільність - це перехід індивіда чи соціального об'єкта від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на тому самому рівні, а також зміна місця проживання. Тобто, якщо індивід не змінює свого соціального шару, то йдеться про горизонтальну мобільність. До неї належать територіальна і частково професійна мобільність;
  • - вертикальна мобільність - це перехід індивіда чи соціального об'єкта від одного соціального шару до іншого (підвищення або пониження по службі, поліпшення або погіршення добробуту). Тобто, якщо індивід змінює соціальний статус (його нова позиція у суспільстві оцінюється вище або нижче порівняно з попередньою), йдеться про вертикальну мобільність1.

Отже, рух фахівця службовими сходинками, пересування від низьких рівнів до високих і навпаки, визначається поняттям вертикальної мобільності. Зміна індивідом виду роботи в межах одного й того самого кола професії або посад визначається як горизонтальна мобільність.

Відтак суспільство може підвищувати чи понижувати статус індивіда. Відповідно розрізняють висхідну та низхідну мобільність, або соціальний підйом і падіння. Висхідна професійна мобільність існує в двох основних формах: як індивідуальний підйом, чи інфільтрація, індивіда з нижчого прошарку у вищий поряд з існуючими групами цього прошарку чи замість нього. Аналогічно низхідна мобільність існує як виштовхування окремих індивідів з високих соціальних статусів на нижчі, так і пониження соціальних статусів цілої групи. Перший випадок нагадує падіння людини з корабля; другий - корабель, що затонув з усіма, хто знаходився на борту.

Практика останніх років свідчить, що в умовах нових для України соціально-економічних відносин педагогічна наука не може не порушувати питання професійної мобільності спеціалістів, оскільки ринок праці висуває підвищені вимоги до якості підготовки молодих фахівців, спроможних до конкурентної боротьби за робочі місця. Отже, одним із найважливіших завдань стає таке реформування навчального процесу, збагачення його рекомендованими наукою педагогічними технологіями, щоб він усебічно сприяв високій ефективності навчання студентів.

В умовах глобалізації суспільних проблем, що призводять до формування сучасного інформаційного суспільства, виникають нові види діяльності, які ставлять людей перед необхідністю мобільно реагувати на зміни особливо в ситуації невизначеності та ризику. Водночас і сама людина поступово все більше усвідомлює самоцінність й унікальність, свою роль у трансформації суспільства та його конструюванні. Образ сучасної людини асоціюється з образом людини, спроможної "вибудовувати своє життя". Сучасна людина повинна мати внутрішню гнучкість, різноманітні інтереси, розуміти цінність самовдосконалення. Саме цими якостями має бути наділений робітник сучасної виробничої сфери.

Система освіти суттєво впливає на інтенсивність мобільності (амплітуду зміни статусу). Рівень мобільності диференціюється в першу чергу за рівнем освіти, професійної кваліфікації, що має фахівець при вступі на перше місце роботи.

Роль освіти у теперішньому суспільстві все більше зростає. Л.Я. Авер'янов вважає, що конкурентоспроможність на світовому ринку праці буде визначатися професійною компетентністю, широким культурним та соціальним світоглядом, а професійна мобільність індивіда прямо пов'язана з рівнем його професійної освіти.

Інтерес до проблем освіти в Україні викликаний насамперед тим, що розвинені держави швидкими темпами переходять до нового типу економіки, який базується на знаннях (knowledge-based economy). Отже, освіта і наука стають пріоритетами державної політики. Здатність України зберегти й підвищити свої позиції у світовому економічному та культурному просторі визначатиметься готовністю держави забезпечити пріоритетне інвестування у вітчизняний інтелектуальний потенціал.

Л. Іонін наголошує на тому, що здобуття освіти є не тільки шляхом зростання соціального статусу, переходом у вищі верстви суспільства, але й засобом засвоєння нових стилів життя. Воно приводить не тільки і не стільки до вертикальної диференціації (розподілу за прошарками, що характеризуються рівнем освіти разом із прибутками тощо), а більше до горизонтальної диференціації, тобто до розподілу студентів/учнів, за групами, що характеризуються різними формами і стилями життя.

Система професійної освіти раніше за інші системи зіткнулася з потребами ринку праці в підготовці компетентних спеціалістів, невідповідністю вузькофункціонального ставлення до себе з потребами сьогодення. У наш час актуальні нові, "глобальні" критерії відбору, невідомі раніше, а саме: здоров'я, знання та досвід роботи в конкретній галузі, знання іноземних мов, уміння налагоджувати контакти з людьми, особистісна привабливість, організаторські здібності, володіння ораторським мистецтвом, наявність ділових зв'язків, працездатність. Тому головним завданням системи професійної освіти вбачається підготовка кваліфікованих, конкурентоспроможних робітників з високим рівнем професійних знань, умінь і навичок та мобільністю, що відповідають науково-технічному прогресу й ринковим відносинам в економіці, виховання соціально активних членів суспільства1. Етап професійного навчання передбачає: оволодіння професійними знаннями, вміннями, навичками; адаптацію до професійного навчально-виховного закладу І нового соціального статусу; формування професійної мобільності, готовності до продовження професійної освіти і самовдосконалення, розвиток професійних інтересів та професійно важливих якостей; уточнення подальшої професійної перспективи. Результат - конкурентоспроможний на ринку праці кваліфікований робітник, спеціаліст, готовий до активної професійної діяльності і переорієнтації на певну професію.

На якості професійного навчання швидко позначається відставання його змісту від змін на ринку праці та його вимог. Найголовніше й найскладніше - змінити зміст процесу підготовки, надати йому соціальної та гуманістичної орієнтації. Враховуючи зазначене вище; зауважимо, що в наш час професійна мобільність стає якістю, необхідною для успішної діяльності особистості в сучасному суспільстві. Досягнення професійної мобільності та підвищення її рівня сприяє задоволенню як базових потреб людини (фізіологічних, комунікативних, захищеності від крайніх нестатків), так і потреб підвищеного рівня (набуття високого соціального статусу, розвитку духовності, саморозвитку). Наявність у суспільстві значної кількості активних, професійно мобільних особистостей стає запорукою підвищення його усталеності, сприяє його процвітанню. З іншого боку, відсутність або недостатня сформованість професійної мобільності часто призводить до неможливості продовжити трудову діяльність та, як наслідок, до особистої трагедії. При цьому на рівні суспільства негативні наслідки відображаються у зниженні темпів економічного зростання, стабільності економічної системи і рівня добробуту громадян1. Функціональне значення мобільності особистості полягає в тому, що вона є рушійним складником мобільності суспільства. Рух вперед, впровадження та розвиток інновацій не можливі без мобільної компетентної діяльності суб'єктів економіки і соціуму.

Вищі навчальні заклади України випускають сьогодні значну кількість фахівців на рік. Саме вони найближчим часом визначатимуть тактику і стратегію соціально-економічного розвитку нашої країни. Водночас XXI ст. висуває нові вимоги до рівня і якості підготовки молодих спеціалістів. В економічних умовах, що змінюються, зростає роль професійно-особистісних якостей, які забезпечують конкурентоспроможність людини на ринку праці, успішність у професійній самореалізації, кар'єрі: загальна компетенція, мобільність, висока працездатність, ініціативність, працелюбність. Успіхів у пошуку роботи в такому динамічному середовищі може досягти лише готова до змін, постійного навчання, комунікабельна людина. Для конкурентоспроможності на ринку праці сьогодні вже недостатньо бути спеціалістом в одній галузі: потрібні знання в суміжних галузях, друга, третя вищі освіти. У зв'язку з цим головним завданням системи освіти є підготовка спеціалістів, які легко навчаються і швидко пристосовуються до змінних умов, та змісту праці, зацікавлених у безперервній освіті. У сфері освіти відбуваються глибокі зміни, пов'язані з удосконаленням традиційної освітньої системи і формуванням системи безперервної освіти та самонавчання людини протягом усього її життя.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >