< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ТАДЖИКИСТАН

На сучасному етапі Таджикистан — одна з найбідніших країн Центральної Азії. Особливістю його соціально-економічного становища за часів радянської влади був однобічний, переважно сировинний розвиток народного господарства, що перетворив країну практично на сировинний додаток до промислових районів СРСР. Бюджет республіки за радянських часів дотував Центр на 70 %. За рівнем економічного становища і ресурсного потенціалу Таджикистан на початку 1990-х років перебував на останньому місці серед усіх інших держав СНД. Порівняно з ними, тут були найнижчі щорічні показники на душу населення: національного доходу, рівня життя, забезпеченості житлом, об'єктами освіти, охорони здоров'я, культури. Водночас у Таджикистані — найвищі показники природного приросту населення, особливо сільського.

Таджикистан є єдиною нетюркською державою у Центральній Азії. Населення республіки становлять в основному споріднені персам таджики, які розмовляють на різновиді фарсі — таджицькій мові. Крім них, 15 % мешканців — узбеки і 1 % — росіяни. Однак на відміну від шиїтського Ірану, більшість жителів сповідує іслам сунітський. Таджицьке суспільство дуже традиційне, відмінне від спільнот європейського типу. В масовій свідомості ще не відбулася заміна колективістської самосвідомості на індивідуальну. Це означає, що життя таджика визначається не стільки індивідуальною волею, скільки волею і рішеннями родових та інших общинних структур (авлод, ма-халля, даха). На рівні селищ і кварталів таджицьке суспільство загалом зберегло патріархальний вигляд. Значення сімейно-родових і сусідсько-общинних зв'язків у житті сучасного суспільства виразно виявилося в період кризи 1990-х років. У нових громадсько-політичних рухах і організаціях брали участь не стільки окремі особи, скільки групи людей, які належали до одного роду, чоловічого об'єднання, кварталу або приходу. Мітингова активність населення, а потім формування загонів самооборони і різних бойових груп ґрунтувалися на тій самій традиційній основі. На аналогічних принципах здійснювалася й організаційна діяльність громадсько-політичних партій і рухів.

Протистояння в Таджикистані в основному почалося під впливом перебудови в СРСР. З'явилися партії, рухи та об'єднання, котрі виступили за самостійність і незалежність республіки. Вперше вони чітко виявилися у боротьбі за надання таджицькій мові державного статусу. У 1989 р. був прийнятий Закон про державний статус таджицької мови. Навколо цього питання громадськість республіки поділилася на різні угруповання. Радикалам вдалося провести через Верховну Раду свій варіант проекту закону. Одразу після цього серед них почало формуватися товариство "Растохез" ("Відродження"). Спочатку його активісти мали на меті створити широкий національний фронт, подібний до тих, що вже діяли у Литві та Україні. Проте таку ідею не реалізували, оскільки на заваді стали події лютого 1990 р.

Економічні та соціальні проблеми у свідомості населення поступово набували більш виражену політичну спрямованість. Невдоволення мас трансформувалося у негативне ставлення до влади й апарату управління і тяжіло до соціального екстремізму і радикалізму. 11—14 лютого 1990 р. у Таджикистані вперше за 70 років спалахнули масові мітинги протесту населення проти влади, в яких взяли участь майже 30 тис. осіб. Уперше тоді з'явилися гасла "Таджикистан — для таджиків". Активну участь виявили представники фундаменталістських ісламістських організацій. Акція протесту призвела до кривавої трагедії, коли натовп штурмував будинок ЦК компартії Таджикистану в Душанбе з вимогою відставки уряду. Мітингувальників розігнали, розстріляли внутрішні війська і підрозділи військ спеціального призначення. За офіційними даними, загинуло 22 особи і понад 100 отримали поранення. У відповідь ісламісти організували погроми, побили російськомовне населення і таджицьких жінок, одягнених на європейський лад. До погромників приєдналося багато жителів міста, які вважали уряд відповідальним за кровопролиття. Було висунуто вимогу відправити у відставку першого секретаря ЦК компартії Таджикистану Каххора Махкамова. Коли підійшли додаткові збройні сили, пленум ЦК не прийняв відставку К. Махкамова та уряду.

Проте уряд і сам К. Махкамов не могли контролювати ситуацію в республіці. У 1991 р. він подав у відставку. Але президентські вибори 24 листопада 1991 р. не привели до влади представників опозиційних сил, оскільки активізація ісламістських екстремістів багато кого відлякувала, а позитивної програми дій опозиція так і не запропонувала.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >