< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Кейнсіанська теорія мультиплікатора економічного зростання

Неокласична доктрина успадкувала від своїх попередників - ортодоксів такі принципово важливі постулати механізму функціонування ринкового господарства як саморегульованість економіки, ефективність цінової інформації, тотожність умов заощадження та інвестування.

На цих принципах протягом тривалого періоду (1802-1936 роки) будувалися уявлення про рівновагу більшості економістів (А. Маршалл, В. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето).

Ідея побудови принципово нової моделі рівноваги економіки виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм не в змозі самостійно подолати наростаючі диспропорції, стабілізувати економіку, відновити втрачену рівновагу. Переломним моментом стали в історії дві визначні події:

по-перше, Жовтнева революція 1917 року в Росії, а після другої світової війни подібні революції в ряді інших країн Східної Європи, Азії та Куби, де запанувала тотальна командно-адміністративна система. Практика існування першого періоду вказаної системи довела значну плідність активного втручання держави в економічні процеси. Лише пізніше роль держави в економічному житті була доведена до абсурду, коли здійснилося фактичне одержавлення усієї економіки;

по-друге, найглобальніша в історії ринкової економіки циклічна криза 1929-1933 років, що змінилася тривалою депресією (в США, Англії, Швеції тощо). Постала нагальна потреба у новій ринковій теорії, яка б пояснила існування таких явищ як масове безробіття, тривале падіння виробництва, наявність невикористаних виробничих потужностей, показала б можливості виходу з кризового становища без знищення ринкових основ господарювання, тобто уникнути західним країнам подій 1917 року.

Таку теорію створив Дж. М. Кейнс (1883-1946 роки) - видатний англійський економіст. Основні її положення викладені у праці "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" (1936). Ця книга здійснила справжній переворот в теоретичній економіці, поклавши початок широким макроекономічним дослідженням. Дж. М. Кейнс став "батьком" макроекономіки - нової науки, виявив її категорії і принципи, економічні фактори, які ніяк не виявляються на мікроекономічному рівні.

Кейнсіанська теорія стала кроком вперед у розвитку економічної теорії. Вона пояснила механізм (чинники) економічних криз (товарів багато, а попит малий, і навпаки), а також способи, методи підтримки економічного розвитку, які викладені у так званій кейнсіанській теорії "повної зайнятості".

Дж. М. Кейнс запропонував положення про те, що стихійний механізм ринкової економіки не може забезпечити рівновагу між попитом і пропозицією, в результаті чого виникає неповна зайнятість людських і матеріальних ресурсів, що приводить до застою і спаду виробництва. Причиною цього він вважав недостатній сукупний попит на ринку товарів на робочу силу, засоби виробництва, який залежить від інвестицій. Тому Дж. М. Кейнс зробив висновок, що обсяг виробництва залежить не від пропозиції, як вважали класики, а від "ефективного попиту" (від попиту на робочу силу, засоби виробництва, тобто попиту на інвестиції). Впливаючи на фактори, які визначають "ефективний попит", можна забезпечити стабільне зростання економіки.

Таким чином, Дж. М. Кейнс виявив фактори, що визначають умови рівноваги: сукупний попит і сукупна пропозиція та пов’язані з ними сукупне споживання і сукупні заощадження (див. статті до графіків: "Схильність до споживання", "Схильність до заощадження").

Ці фактори є суто макроекономічними, і Дж. М. Кейнс першим виявив їх вплив на загальну економічну рівновагу.

Центральною ланкою кейнсіанської макроекономічної моделі став сукупний попит, тобто попит, який є рівним сукупній пропозиції. Сукупну пропозицію Дж. М. Кейнс трактував величиною незалежною, а сукупний попит - змінною, впливаючи на яку можна досягти рівноважного стану економіки.

Для обгрунтування цього положення англійський теоретик використав свою теорію мультиплікатора економічного зростання (див. статтю "Мультиплікатор. Історичне походження").

Мультиплікатор (примножувач) - це множник або числовий коефіцієнт, який показує залежність змін національного доходу від змін обсягу інвестицій. Тобто мультиплікатор - це число, на яке потрібно помножити зміни в інвестиціях, щоб визначити зміни в структурному обсязі виробництва.

Якщо відбувається приріст загального обсягу інвестицій, то національний дохід зростає у К разів більше, ніж приріст інвестицій. Ця залежність описується таким рівнянням:

Приріст національного доходу = мультиплікатор х приріст інвестицій

ДУ

АУ = К х AI звідси К --.

ДІ

Зростаючий національний дохід Дж. М. Кейнс назвав ефектом мультиплікатора, який він пов’язав з поняттям автономного споживання, коли немає приросту національного доходу, та із специфічною категорією, яку він назвав ГСС - гранична схильність до споживання (MPC - Marginal Propensity to Consume), яка показує частку витрат на споживання у прирості національного доходу:

n^n^ Приріст споживання ДС

MPC =-. .- або MPC =-.

Приріст національного доходу ДУ

Цей закон Дж. М. Кейнс назвав скоріше психологічним, ніж економічним. Звідси він вивів інший показник - гранична схильність до заощаджень - ГСЗ (MPS - Marginal Propensity to Save).

=-Приріст заощаджень- або MPS = ^.

Приріст національного доходу ДУ

Якщо національний дохід зростає, то одна частина цього приросту іде на споживання, а друга - на заощадження.

Тому сума приросту споживання і заощадження повинна дорівнювати приросту національного доходу:

ДУ = ДС + AS,

отже, сума MPC і MPS дорівнює загальній сумі інвестицій.

ДС ДS МРС + MPS = 1 або-+--1.

ДУ ДУ

Дж. М. Кейнс пов’язав мультиплікатор з MPC і MPS і в результаті математичних перетворень утворилася така залежність:

K = 1 = 1 = _±_ 1 ДС 1 - MPC MPS’ ДУ

Таким чином, формула мультиплікатора К - ~~ набула вигляду:

К = -!- або К = -.

1 - С Б

Тобто коефіцієнт мультиплікатора - це величина, яка є оберненою до заощадження. Чим меншою буде схильність до заощадження, тим більшою буде схильність до споживання, і тим більшим буде коефіцієнт мультиплікатора.

Чим більшим буде К, тим вищим буде ефект мультиплікації і приріст національного доходу. Тому слід обмежувати нахил людей до заощаджень одержаного доходу і всіляко стимулювати їх до його споживання, збільшуючи ефективний (сукупний) попит.

Ефект мультиплікації (примноження) доходу полягає у тому, що збільшення обсягу інвестицій в певну галузь і певні підприємства сприяє розширенню виробництва у суміжних та сировинних галузях. Це призводить до зростання зайнятості, адже відкриваються додаткові робочі місця. Зростання зайнятості збільшує доходи людей, що стимулює зростання сукупного попиту. Поява додаткового попиту (на засоби виробництва) породжує нове зростання інвестицій і розширення масштабів виробництва. Доходи, що виникають на основі нового розширення виробництва і збільшення зайнятості, зумовлюють новий, додатковий попит, у тому числі і на товари і послуги особистого споживання працівників, що влилися у виробництво, викликане зрослим попитом. Це зумовлює зростання виробництва у галузях, що виробляють предмети споживання. Результатом є своєрідна ланцюгова реакція, коли перші інвестиції дають поштовх до наступного загального економічного зростання. Зростання національного доходу, викликане попереднім зростанням інвестицій, має такий загальний вигляд:

У = (і + с) o (і + с)2... (і + с)й = -!- o і або К o 1

1 - с

Таким чином, в основі ефекту мультиплікації є механізм залежності споживання від доходу, тобто механізм, який перетворює зростання інвестицій (капіталовкладень в економіку) у цілу серію наступних зростань сукупного попиту і національного доходу. Зростання схильності до споживання через мультиплікаційний механізм визначає увесь процес зростання економіки в кейнсіанській теорії економічного зростання.

Найбільший ефект мультиплікатора виникає лише при повній зайнятості усіх ресурсів, у першу чергу робочої сили. Саме повна зайнятість забезпечує найбільший сукупний попит, рівень споживання, максимально можливий приріст національного доходу, нарешті найвищі темпи економічного зростання.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >