< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Організаційно-правові засади державотворчої діяльності ОУН та УПА

Зростаючи, УПА і запілля ОУН поширювали свій контроль над багатьма районами, передовсім Волині і Полісся. Так, навесні 1943 р. тут уже були регіони, вільні від німецького панування. Зокрема, добре організованим владним утворенням з багатьма ознаками української національної державності була т. зв. Колківська Повстанська республіка. Колки стали своєрідною повстанською столицею, у якій гартували національний дух вояки УПА, проходили передислокацію і переформування курені і сотні, загартовували свій дух сотні молодих вояків УПА, які взяли зброю в руки, щоб захистити свій народ від окупантів. За прикладом Колкінської виникла Деражнянська республіка на території Рівненщини, повстанські державницькі утворення на південній Волині, Тернопільщині га в Карпатах. Такою ж, по суті, іншою повстанською республікою була і Волинська Січ, яка діяла на території сучасного Гурійського району, і прикривала із заходу Колківську республіку.

Для впорядкування та налагодження суспільного життя в цих регіонах керівництво УПА встановлювало органи влади - військову адміністрацію у виді Головної Команди (ГК) та Головного військового штабу (ГВШ). Нормативно-правовою основою їх діяльності стало "Розпорядження Головної Команди УПА як найвищої і єдино-суверенної влади України" (1 травня 1943 р.).

Визвольна боротьба вимагала від військової адміністрації (ГК УПА) дієвих організаційно-правових заходів щодо забезпечення не лише військових, а й багатьох нагальних суспільно-політичних, господарських та інших потреб.

Одним з перших кроків на шляху творення основ української національної державності став санкціонований УПА наказ (№ 7, 27 серпня 1943 р.) про вибори у вересні 1943 р. первинних ланок місцевої адміністрації - сільських і районних Рад. У розвиток цієї акції Головна Команда УПА, як "найвища і єдино-суверенна влада" на звільнених землях України, видає "Розпорядження про встановлення адміністрації на терені України" (1 вересня 1943 р.).

Документ встановлював адміністративний поділ та органи влади. Останні поділялися на сільські, районні, повітові (окружні),обласні ради та управи. Вибори рад проводилися місцевими мешканцями рівним, таємним, загальним, "безпосереднім стосунковим" голосуванням з-поміж постійних мешканців, які досягли 21-річно-го віку. Залежно від чисельності населення кількість членів у радах могла становити від 12 до 60 чоловік. Обрані ради виступали то-мінними (дорадчими) органами відповідних управ і мали право, на підставі дорученої їм компетенції, в межах свого регіону видавати відповідні розпорядження.

Сільську, районну і міську (підпорядковану районові) управі! обирали відповідні ради. Повітову (окружну) і міську (підпорядковану області) управи призначала відповідна обласна управа. Обласну і міську (підпорядковану Міністерству Внутрішніх Справ чи Раді Міністрів) управи мали б призначати Міністр Внутрішніх Справ чи Рада Міністрів, очевидно, новопосталої Української держави За штатом управи включали голову (посадник, староста), його заступника і секретаря. Міські, районні, повітові й обласні управи мали, крім того, відповідну кількість референтів (керівників відділів) Голови управ одночасно були головами відповідних рад.

Всі названі управи були виконавчими адміністративними органами вищої відповідної ради і одночасно контрольним органом нижчої адміністративної влади. Вони мали право на підставі дорученої їм УПА компетенції в межах своєї адміністративної території видавати різного роду розпорядження, накази, оголошення та ін. До компетенції міських, районних, повітових, обласних управ та рад належали всі справи адміністративного, економічного, культурного, поліційного характеру, а також деякі військові та судові господарські справи.

Безпосередньо у структурі УПА створенням органів адміністрації І опікувалися комендант запілля та керівник Головного військового штабу. Останньому безпосередньо підпорядковувалися виховно-політичні відділи груп УПА та опосередковано - суспільно-політичні референтури запілля. Коменданту запілля підлягали референтури - організаційно-мобілізаційна, господарча, Служби безпеки, зв'язку, Українського червоного хреста (УЧХ), суспільно-політична, а також новостворена в рамках останньої референтури підреферентура місцевої адміністрації.

Від початків організації ГК УПА у звільнених від німецьких окупантів регіонах Волині та Полісся (ПЗУЗ) встановлювалися певні правові норми та організовувалися судові органи. Єдиним відомим нормативно-правовим актом ГК УПА щодо означених проблем стало підписане командиром УПА "Климом Савуром" (Д. Клячківський) "Розпорядження Командування Української Повстанчої Армії про карні злочини та про встановлення воєнно-польових судів і революційних трибуналів на теренах України, підпорядкованих Українській Повстанчій Армії" (15 травня 1943 р.).

Згідно з розпорядженням, до часу організації судового управління, при УПА та мережі постійних судових органів встановлювалися воєнно-польові суди і революційні трибунали у складі трьох осіб. Вони мали скликатися в кожному окремому випадку командиром групи УПА, який також затверджував рішення (присуди).

Воєнно-польові суди розглядали справи і виносили вироки (присуди) щодо вояків УПА та допоміжного персоналу, а революційні трибунали - "по обвинуваченню всіх інших громадян України". Зокрема, покаранню підлягала кожна винна у скоєнні злочину особа, яка була розумово здорова і досягла 17 років життя. Розпорядженням визначалися провини, за які виносилося найвище покарання воєнного часу - смерть (вчинки, спрямовані на шкоду і "проти інтересів Українського народу, проти його законної влади, проти життя поодиноких громадян України, проти майна Українського народу та майна поодиноких громадян"). До переліку злочинців входили - вбивці, грабіжники, палії (підпалювачі), члени банд, злодії, присвоювачі майна, саботажники та ін.

Важливим напрямком реалізації державотворчої програми УПА стали нормативно-правові та організаційні заходи щодо вирішення соціально-економічних проблем українців, центральним серед яких традиційно було земельне питання. Політична позиція УПА щодо землі була викладена у "Розпорядженні в земельній справі Головної Команди УПА, як найвищої й одиноко-суверенної влади на звільнених землях України" (15 серпня 1943 р.). Так, у першому пункті згаданого документа фіксувалося положення про те, що "усі землі з їх водами, надземними й підземними багатствами України становлять добро Українського народу" (спільна земельна власність). Користування лісами й водами мала встановлювати громадська управа.

Повідомлялося про скасування "запровадженої більшовиками" колгоспної системи і відновлення приватної власності українських селян на землю. Завдання розподілу земель колишніх колгоспів і радгоспів, фільварків і господарств польських колоністів між одноосібними, безземельними й малоземельними господарствами у приватну власність покладалося на затверджені УПА місцеві громадські управи і земельні комісії. Останні, згідно з наказом № 7 (27 серпня 1943 р.), мали обиратися громадськими зборами Згідно зі складеними комісіями актами, усі колгоспні, фільваркові і залишені поляками землі мали бути розподілені, поорані й засіяні до 30 вересня 1943 р. (О. Вовк). Важливо відзначити, що якихось чітких норм наділу землею одноосібних приватних господарств документ не встановлював: кількість землі мала відповідати потребам ведення "самовистарчального господарства" і оброблення її власною працею даної сім'ї.

Особливу увагу військова влада приділяла налагодженню системи освіти. Окремим пунктом того ж наказу № 7 ГК УПА запроваджувалося загальне навчання шкільної молоді. До 30 серпня 1943 р. відчинялися всі школи. Шкільні справи підпорядковувалися політичній референтурі УПА через місцеві управи.

З розвитком масштабів боротьби великого значення в діяльності УПА набрала господарська референтура, під керівництвом якої перебував потужний апарат заготівлі і постачання. Накопичене в процесі господарської діяльності майно суворо обліковувалося на засадах власної, незалежної від окупаційної, цінової політики. Дослідники (О. Вовк) звертають увагу на низку конкретних організаційно-правових заходів у царині налагодження функціонування основ національного державотворення. Серед останніх можна виділити такі справи: мобілізацію громадян до проведення жнив та збору сільськогосподарських продуктів, залучення до роботи в українських установах ("у наших апаратах") усіх фахових господарських і адміністративних сил, підготовку військовозобов'язаних до військової служби ("розвивати бойові сили нашого власного народу, бо цс запорука Вільної української держави"), медичне обслуговування суспільно-пропагандистська робота, організація Української пресової служби тощо.

Численні контакти УПА та запілля з представниками різних військових формацій у складі німецької армії мали наслідком перехід на бік УПА інонаціональних відділів (узбеків, татар, азербайджанців, грузинів та ін.), а також домовленості щодо невтручання. Найбільш широкими і результативними були започатковані у 1943 р. контакти (перемовини) з командуванням угорських військових частин, що діяли на Волині й Поліссі. Зокрема, досягнуто угоди про ненапад та відмову угорської сторони провадити насильницькі реквізиції серед цивільного населення. Одним з наслідків українсько-угорських перемовин стало створення при ГВШ УПА Відділу зовнішніх зв'язків, який мав перевести контакти на офіційний, дипломатичний рівень.

Отже, керівними органами ОУН та УПА було вироблено широку нормативно-правову базу державотворчого характеру як-то: організація органів місцевого управління на контрольованій території (за В. Ковалем - впродовж 1942-1943 pp. у німецькому тилу ОУН та УПА тією чи іншою мірою фактично контролювали територію в 150 тис. кв. км на якій проживали 15 млн осіб), встановлення правових норм та органів правосуддя, визначення засад ведення господарсько-фінансової і дипломатичної діяльності тощо.

Швидка зміна військово-політичної ситуації, наближення лінії німецько-радянського фронту в кінці 1943 - на початку 1944 pp. не дали можливості Українській Повстанській Армії як на північно-західних українських землях (ПЗУЗ), так і в інших регіонах України розвинути і реалізувати всі наміри та заходи. Однак наявність створених під контролем ОУН та УПА органів української підконтрольної влади, визначеної території, правових норм й органів правосуддя, а також здійснення певної господарсько-фінансової і дипломатичної діяльності свідчить про те, що український повстанський рух був реальним виявом процесу національного державотворення в роки Другої світової війни.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >