< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права

Високий рівень правового забезпечення у сфері охорони й використання навколишнього природного середовища досягається оптимальним поєднанням норм вищої юридичної сили та норм, що містяться в актах подзаконного характеру. Вони видаються на основі законів, спрямовані на їх виконання і не можуть їм протирічити. їх система є доволі розгалуженою, оскільки чимало державних інституцій виконавчої влади чи місцевого самоврядування наділені повноваженнями ухвалювати такі акти. Зокрема, нормативний характер у сфері врегулювання відносин взаємодії суспільства і природи мають укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів та інших центральних органів виконавчої влади, а також нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За своїм складом підзаконні нормативні акти неоднорідні. їх поділяють на види за різними критеріями: а) за зовнішньою формою вираження - постанови, накази, рішення, правила та ін.; б) за суб'єктами - нормативні акти Президента України, нормативні акти Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і т. п.; в) за сферою дії-загальнодержавні та локальні; г) за часом дії-постійні та тимчасові і т. ін.

Самостійне місце серед джерел екологічного права займають нормативні правові акти Президента України. Серед них, наприклад, укази Президента "Про день довкілля" від 6 серпня 1998 року, "Про створення національного природного парку "Меотида"" від 25 грудня 2009 року, "Про Державну екологічну інспекцію" від 13 квітня 2011 року. Указами Президента призначаються та звільняються з посади керівники спеціально уповноважених державних органів виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища. Значну питому вагу серед джерел екологічного права становлять постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України. Вони приймаються згідно зі ст. 117 Конституції України на підставі та на виконання Конституції України, законів України, указів Президента України і є обов'язковими до виконання. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України "Про поліпшення екологічного стану водосховищ та інших водних об'єктів" від 25 липня 2012 року.

Шляхом прийняття постанов і розпоряджень Уряд реалізує свою виконавчо-розпорядницьку функцію у сфері екології. При цьому варто мати на увазі, що в одних випадках Кабінет Міністрів України приймає відповідні постанови екологічного спрямування за власною ініціативою, деталізуючи й конкретизуючи конкретне питання, в інших-реалізує пряму вказівку відповідних законів або указів Президента України. Так, відповідно до ст. 31 Закону України "Про рослинний світ" Кабінет Міністрів України Постановою від 29 серпня 2002 року затвердив "Положення про Зелену книгу України".

Ще одним видом нормативно-правових актів, що є джерелами екологічного права, є накази, інструкції, інші нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. За своєю юридичною природою акти цих органів поділяються на: 1) обов'язкові тільки для підпорядкованих цим органам суб'єктів екологічних відносин; 2) обов'язкові й для не підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, а також для громадян.

Найбільш широкими повноваженнями в екологічній сфері щодо видання таких актів наділені Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди), Державне агентство України із земельних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України та деякі інші. Так, наказами Міністерства екології і природних ресурсів України затверджені Положення "Про морські екологічні інспекції" від 4 листопада 2011 року, Правила використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності від 26 вересня 2011 року, Порядок розгляду запитів на публічну інформацію, що надійшла до Мінприроди, від 3 лютого 2012 року; наказом Державного агентства рибних ресурсів України затверджені Режими спеціального рибальства у 2011 році від 24 січня 2011 року; наказом Мінагрополітики та Мінприроди України від 11 листопада 2005 року затверджена Інструкція про порядок спеціального використання риби та інших водних живих ресурсів, Методика розрахунку збитків, завданих рибному господарству внаслідок порушення правил рибальства та охорони водних живих ресурсів від 12 липня 2004 року.

У випадках, передбачених законодавством, еколого-правові акти Мінприроди є обов'язковими для виконання центральними органами державної виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності й громадянами. При необхідності Міністерство приймає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади загальні нормативно-правові акти, які мають міжвідомчий характер.

Серед актів локального характеру слід виокремити акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Згідно із Законом України "Про місцеві державні адміністрації" державні адміністрації областей, районів, міст Києва та Севастополя, а також районів у цих містах приймають у межах своєї компетенції відповідні рішення. Такі ж рішення приймають сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, а також виконавчі комітети сільських, міських і районних у містах рад. Ці акти вирішують питання місцевого життя, у тому числі й екологічного характеру, зокрема, розробляються регіональні екологічні програми, передбачаються заходи екологічного характеру в процесі забудови та благоустрою тощо. Рішення цих органів є обов'язковими для виконання в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Серед них, наприклад, рішення Київської міської ради від 16 січня 2012 року "Про затвердження переліку природоохоронних заходів у місті Києві у 2012 році", рішення Харківської міської ради від 16 листопада 2011 року "Про встановлення Правил благоустрою міста Харкова", рішення Ізюмської міської ради від 31 березня 2011 року "Про затвердження програми покращання екологічного стану та благоустрою території міста Ізюм на 2011-2015 роки".

Міжнародні договори як джерела екологічного права

Розв'язання екологічних проблем неможливе без широкого та активного міжнародного співробітництва. Це зумовлено глобальним характером багатьох екологічних проблем; транскордонним характером забруднення; міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони довкілля; вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями, можливостями залучення іноземних інвестицій.

Належність міжнародних договорів до джерел права України, у тому числі екологічного, випливає з Конституції України. Відповідно до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно з Законом України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року, під міжнародним договором України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Цим же Законом передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного права.

В Україні діє велика кількість договорів, конвенцій, декларацій, що безпосередньо регулюють правовідносини з природокористування та охорони навколишнього природного середовища. Серед них Конвенція про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування у Європі (Берн, 19 вересня 1979 року); Віденська конвенція про охорону озонового шару від 22 березня 1985 року; Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Париж, 16 листопада 1972 року); Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 14 червня 1992 року); Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процес, доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхус, 25 червня 1998 року); Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Еспо, 25 лютого 1991 року); Конвенція про ядерну безпеку (Відень, 20 березня 2004 року) та ін.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >