< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Герман фон Гельмгольц - "дитя сонця"

Герман фон Гельмгольц (1821-1894) народився в Німеччині, в м. Потсдамі. Хоча його батько працював у гімназії, вчений здобув домашню освіту, оскільки був хворобливим. У віці 17 років він вступив до Берлінського медичного інституту. Гельмгольц захоплювався в дитинстві фізикою і математикою, однак із практичних міркувань почав вивчати медицину і прослужив сім років у прусській армії на посаді військового хірурга. Під час служби він продовжував займатися теоретичною фізикою, публікував статті, навіть написав трактат, в якому вивів математичне рівняння закону збереження енергії.

Звільнившись із військової служби, Гельмгольц отримав посаду ад'юнкт-професора на кафедрі фізіології в університеті Кенігсберга. В подальші роки працював в університетах Бонна та Гейдельберга на кафедрах фізіології, а також у Берлінському університеті на кафедрі фізики.

Гельмгольц написав близько 200 різнопланових праць у галузях термодинаміки, фізіології, оптики, електродинаміки, геології. Його досягнення в різних науках вражають. Він був професором хірургії, анатомії, фізіології, фізики, для проведення власних досліджень винайшов міограф, гальванометр, електромагнітний двигун, офтальмоскоп. Усе це свідчення того, що Герман фон Гельмгольц був одним із най видатніших учених XIX ст.

У царині психології він не отримав жодної посади і не був залучений у психологічні тогочасні інституції, однак, займаючись своїми дослідженнями, сприяв утвердженню експериментальних методів у цій галузі, і це спрямовувало його сучасників до наукової психології, до відмови від теологічних та метафізичних спекуляцій.

У 1852 р. Гельмгольц визначив швидкість руху збудження по нервових волокнах. Це було величезне відкриття, оскільки на той час вважали, що нервові імпульси мають "невимірну" (надзвичайну, миттєву) швидкість і що людські думки не пов'язані з якимось матеріальним процесом. Гельмгольц досить винахідливо виміряв швидкість протікання фізіологічного процесу в нервовому волокні, винайшовши для цього дослідження прилад - кінограф, який записував реакцію на барабані, що обертався. Стимулюючи ділянки нерва на різних точках м'яза, вчений визначав швидкість поширення імпульсу, встановивши, що вона є досить невеликою - декілька десятків метрів на секунду. Ці дослідження стали базовими для вивчення часу реакції.

У 1856 р. учений опублікував перший том свого "Посібника з фізіологічної оптики", в якому представив дослідження сенсорних функцій, зокрема, анатомії та фізіології ока. Він показав на основі експериментальних даних процеси акомодації, формування післяобразів, бінокулярний зір, відчуття кольору, контрасту, глибини сприйняття, ілюзії. Всі дані інших дослідників, наведені в своїй книзі, Гельмгольц власноруч перевіряв під час експериментів. У ряді випадків ця перевірка привела до нових відкриттів.

Вчений постійно удосконалював свої досліди й отримував нові цікаві дані, тож у 1860 і 1866 рр. опублікував ще два томи згаданого "Посібника...". 1866 р. всі свої результати з вивчення проблеми він представив у вигляді нового короткого підручника, що містив 8 тисяч посилань на праці інших учених. Цю працю Гельмгольца, перевидану в 1924 і 1964 рр., і досі використовують як стандартний посібник з оптики. Так само ретельно він провів дослідження слуху і сформулював "резонансну теорію слуху" у праці під назвою "Вчення про звукові відчуття як фізіологічні основи теорії музики". Вчений вивчав такі питання, як сприйняття тону, природа узгодженості звучання, природа резонансу. Дослідження Гельмгольца щодо природи зору та слуху увійшли до сучасних підручників із психології, тобто не втратили свого значення і до сьогодні.

Учений також переформулював досить знаменитий в історії філософії і психофізіології закон свого вчителя Иоганнеса Мюллера (закон специфічної енергії в нервах) у закон специфічної енергії нервових волокон, відповідно до якого окремі волокна всередині нерва несуть специфічні повідомлення до мозку.

Дослідження Гельмгольца дисонували з тими поглядами, які утвердилися в результаті засвоєння німецькими вченими ідей 1. Канта. Більшість німецьких психологів виховувалась у дусі кантівського апріоризму і вважала, що мисленнєві процеси і перцептивні категорії є вродженими, засвоюються апріорно (поза досвідом). Гельмгольц, навпаки, у своїх класичних експериментах з формування просторових образів довів, що процеси сприйняття розвиваються в процесі навчання. Експерименти були частиною його концепції "несвідомих умовиводів", відповідно до якої актуальне сприйняття зумовлено "звичними діями", які підтримують сталість сприйняття світу і провідна роль серед яких належить м'язовим відчуттям та діям.

Гельмгольц використовував різноманітні призми, які спотворювали зорові образи, однак досліджувані дуже скоро навчилися бачити крізь призму правильний образ. Причиною такої здатності усувати перешкоди у формуванні образу є досвід багаторазової перевірки образів об'єктів, їхньої форми, величини за допомогою рухів очей, рук, усього тіла. Дослідження свідчило, що рухи - це не механічні дії, вони здійснюють "пізнавальну" діяльність. Як вважав Гельмгольц, ці рухи підпорядковані певним правилам, які є по своїй суті правилами логіки, своєрідними умовиводами несвідомого характеру. Завдяки рухам м'язів, їхнім взаємокоординованим змінам і напруженню не усвідомлено визначається справжнє становище об'єкта у зовнішньому просторі. Дослідження Гельмгольца свідчили про внутрішній зв'язок сенсорних (чуттєвих) та рухових актів, які приховані за, здавалося б, простим процесом безпосереднього сприйняття світу.

Учений визначав відчуття як моментальну сенсорну інформацію, а сприйняття - як інформацію про минуле. Сприйняття впливає на відчуття: щось зникає і щось додається до відчуттів у процесі сприйняття. Такий процес модифікації відчуттів є "несвідомим умовиводом", що перебуває поза контролем, впливає на людей, але вони не можуть протистояти цьому впливу.

Описані експерименти Гельмгольца є однією із яскравих сторінок дослідження сприйняття, вони продемонстрували такі його властивості, як предметність та константність, довели тісний зв'язок чуттєвих, розумових і рухових процесів у побудові картини світу. У сотнях варіацій ці експерименти повторені іншими дослідниками.

Гельмгольц працював у надзвичайному оточенні талановитих учених. Психофізичні дослідження він проводив разом із Г. Фехнером, працював із В. Вундтом, Ф. Дондерсом. У фізичних дослідженнях його партнерами були М. Фарадей, Д.Тіндалл, лорд Кельвін. Його друзями були такі інтелектуали того часу, як Еміль Дюбуа-Раймон, Карл Людвіг, Ернст Брюкке (згодом Брюкке став вчителем Фройда та допоміг йому прийняти низку важливих життєвих і наукових рішень). Щоб проповідувати принципи емпіризму, вони заснували разом Механістичний клуб. Девіз цього об'єднання був такий: "В організмі немає інших сил, крім звичайних фізичних". "Всі ми - діти сонця", - часто любив повторювати Гельмгольц.

Восени 1895 р. учений, повертаючись зі Всесвітньої виставки в Чикаго, серйозно травмувався, впавши з борту судна. Травма далася взнаки, через інсульт знаменитий учений став безпорадним інвалідом. Дружина так описувала його стан: "Думки його цілковито сплутались. Реальне життя і сон, час і простір - все було досить туманним в його голові... Ніби душа була його далеко-далеко, в якомусь прекрасному ідеальному світі, де панувала тільки наука та вічні закони".

Експерименти Гельмгольца лягли в основу дослідження нейропроцесів. Його досвід використали при визначенні кількісних характеристик психофізіологічних процесів. Гельмгольц розвинув трикомпонентну теорію сприйняття кольору (в 1802 побачила світ праця Томаса Юнга, присвячена теорії сприйняття кольору, що згодом дістала ім'я Юнга-Гельмгольца).

Усе це є незаперечним доказом того, що Герман фон Гельмгольц був видатним ученим, всі його експерименти та книги сприяли формуванню психології як самостійної науки і подоланню метафізики й теології як основи цієї науки. Його учнями були В. Вундт і і. М. Сеченов. Гельмгольц був невтомним дослідником, вивчав східну музику, утворення льодовиків, геометричні аксіоми, лікування сінної лихоманки. Результати його досліджень сприяли винаходу телеграфу та радіо. Він займався також проблемою вічного двигуна і довів експериментально неможливість його створення.

Як бачимо, коло наукових інтересів Гельмгольца було дуже широким, однак частину свого життя вчений присвятив вивченню людських відчуттів. Діяльність цього вченого у галузі психології є надзвичайно важливою, його експерименти були проривом у розвитку наукової психології.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >