< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Семіотичний підхід

(Розроблений Ф. де Соссюром, Р. Бортом, Ч. Пірсом, Ю. Лотманом, Б. Успенським та ін.,)

Семіотика - наукова дисципліна, що вивчає знаки й знакові системи. Для вивчення культури становлять інтерес різні напрями семіотики - лінгвістичний (Ф. де Соссюр), соціально-психологічний, теоретико-діяльнісний. Семіотика базується на тому, що культура будує свою структуру через функцію свідомості. Ця функція реалізується в мові і може бути сама досліджена як мова. Різним формам культури властиві власні мови. Є мова політики, моди, навіть кулінарії.

Культура - це текст, у якому взаємодіють різні семантичні системи як результат зближення або протиставлення. Культура - надскладна система й неспадкоємна пам'ять людства. Світ є сукупністю первинних моделюючих систем (мова) і вторинних (мистецтво, релігія й ін.).

Інституціонально-функціональний підхід

(Розроблений Б. Малиновським,А. Редкліф-Браун, Т. Парсоном та ін.)

Згідно з цим підходом, культура і її явища пояснюються на основі структурно-функціональних уявлень. Інакше кажучи, культура - це сукупність її,' систем, структур і їх функцій. Ще Г. Спенсер пропонував розглядати людське суспільство як єдине ціле, а його елементи - як функціональні частини цього цілого. Сучасний функціоналізм висуває як центральне поняття культурології поняття "система". Наприклад, культурантропологи Б. Малиновський і А. Редкліф-Браун пропонували розглядати культуру як цілісну систему, кожен елемент якої (наприклад, релігія, ритуали, мода, політика, символи) виконує свою функцію. Фактично відмовляючись від принципів історизму й еволюціонізму, прихильники функціоналізму стали розглядати культури як самостійні структури та функціональні організми.

Функцією культури є здатність того чи іншого культурного утворення відповідати специфічній потребі.

"Одиниці" людської організації - інститути культури. У такому разі культура - інтеграл, складений із частково інтегрованих, частково скоординованих інститутів. Вона інтегрована певними принципами, такими як: спільність крові, розмноження, спільне існування, пов'язане з кооперацією, спеціалізація в діяльності, використання влади в політичній організації. Таким чином, уся культура складається з інститутів і їх функцій.

Феноменологічний підхід

Засновником феноменології вважається німецький філософ Едмунд Гуссерль (1859-1938). Феноменологія стала одним з найбільш поширених напрямів сучасної західної філософії XX ст. Маючи власний предмет дослідження, феноменологія не уникає також і рефлекси щодо культурологічної проблематики, походження культури, побутування культурних явищ (феноменів). Коротко позицію Гуссерля можна сформулювати так: назад, до самих предметів. Це, на його думку, означає, що предмети самі по собі розкривають свій зміст без відсилання до природних або створених людиною зв'язків з іншими предметами. Смисловий зв'язок реалізується у потоці феноменів, що не містять у собі різниці між буттям і явищем. Для культурології феноменологічний напрям цікавий тим, що розкриває буття певних явищ культури. Феноменологія осягає сутність явища в ейдосі (грец. - образ), виявляє інтерес до форми як творчого начала реальності. Феномен, за Гуссерлем, - це ідеальна сутність, яка має безпосередню достовірність, і пізнати її можливо тільки інтуїтивно.

Культурні феномени, таким чином, виступають як іманентні, апріорні структури свідомості людського існування, які знаходять своє відображення у просторі символу, культу, міфу, імені. Символ як умовне позначення предмета надає можливість побачити причетність людського буття до Абсолютного й виокремити саму граничність трансцендентної й іманентної сфер реальності, тобто місце їх зустрічі як особливої сфери. Символ - двоєрідність того, "що символізує" (феномену), і того, що "символізується", (ноумена, ідеї). У просторі символу між ідеєю й річчю виникає не просто значеннєва, а реальна тотожність.

І, нарешті, культура - процес, що охоплює діяльність індивіда як істоти символічної: явища культури за допомогою символів утілюються відразу й у речовині та ідеї. Сутність культури при цьому - знаходження, опис і типологізація символів.

Теологічний підхід

(Розроблений П. Флоренським та іншими представниками релігійної філософи кінця XIX-XX ст.)

Згідно з теологічним підходом, релігійний культ є вихідною точкою культури. Культ - це першоакт життя, який визначає й спрямовує сукупність як практичних, так і теоретичних дій людини. Ця єдність закладена в літургійній діяльності, де відбувається становлення сакральних цінностей, функцією яких є безпосереднє єднання ідей (ноуменів) і речей (феноменів). За допомогою культу в просторі культури відбувається зустріч трансцендентного й іманентного. Генезис культури, згідно з теологічним підходом, такий: культ - міф - світська філософія, наука й література.

Культ є не тільки началом, але й ядром культури, що визначає увесь її зміст. За допомогою культу реалізується онтологічна єдність культури й зосереджуються метафізичні принципи її буття в кожний конкретний момент її існування. Культурні явища є не що інше, як "застиглість" культової дії, відшарування від останньої.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >