< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Поняття та сутність договорів міжнародних перевезень

У цивільно-правовій доктрині України та й інших колишніх союзних республік укорінилося поняття "транспортні договори", під якими насправді розуміють цивільно-правові договори переважно за участю транспортних організацій. Це поняття охоплює різні типи договірних зобов'язань: перевезення, транспортну експедицію, буксирування, оренду (фрахтування на час) транспортних засобів і под. Ядром, центральною ланкою системи всіх так званих транспортних договорів прийнято вважати договір перевезення: це традиційно договір перевезення конкретного вантажу, сконструйований за моделлю реального договору, тобто такий договір, згідно з яким перевізник зобов'язується доставити вантаж, довірений йому відправником, у пункт призначення й видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Іншим транспортним договорам зазвичай належить допоміжна роль, а їхнє значення полягає в забезпеченні й обслуговуванні центрального договору перевезення вантажу, пасажира чи багажу. Такий підхід, однак, має певні недоліки:

  • 1. Єдина об'єднувальна ознака всіх транспортних договорів - участь у зазначених договорах транспортних організацій - у жодному випадку не може бути критерієм для вирізнення відповідної класифікаційної групи договорів, оскільки вони репрезентують різні типи договірних зобов'язань.
  • 2. Навчання про систему транспортних договорів, де основне, панівне місце посідають договори перевезення пасажира або конкретної партії вантажів (тобто договори, що опосередковують відносини за безпосередньою їхньою доставкою з пункту відправлення у пункт призначення, а всі інші договірні зобов'язання стосовно цих договорів відіграють допоміжну, підпорядковану роль), ґрунтоване лише на повсякденних уявленнях про зміст діяльності транспорту (доставка пасажирів і вантажів) і не має нічого спільного з юридичним співвідношенням різних договорів, котрі застосовують у сфері транспортної діяльності, в тому числі опосередковуючих перевезення пасажирів і вантажів. Наприклад, коли конкретну партію вантажів перевозять у межах укладеного між відправником вантажу та перевізником договору про організування перевезень, за яким перевізник зобов'язується у встановлений термін приймати, а відправник вантажу - пред'являти вантажі в обумовленому обсязі, договір перевезення зазначеної конкретної партії вантажів уже не є основним для сторін. Це радше звичні дії, спрямовані на виконання зобов'язань.
  • 3. Розгляд договорів перевезення пасажира, договір перевезення конкретного вантажу як на головну ланку певної системи транспортних договорів, значення котрих зводиться до обслуговування цих договорів, найчастіше ускладнює юридичну кваліфікацію різноманітних правовідносин, що опосередковують процес перевезення.

Так, зі сфери договірного регулювання вилучають норми, які укладають між відправником вантажу і перевізником стосовно надання транспортних засобів під навантаження та пред'явлення вантажу до перевезення. Відносини сторін із надання й узгодження заявки на перевезення вантажів, що є джерелом зобов'язань з надання транспортних засобів і пред'явлення вантажу до перевезення, нерідко іменують плановими підставами, організаційними передумовами укладання договору перевезення (того самого, основного) і навіть "зав'язкою процесу перевезення вантажу".

Це відбувається ось чому. Для багатьох осіб власне перевезення вантажу (у правовому змісті) починається лише з укладання договору перевезення, що, як реальний договір, не охоплює дії сторін з надання транспортних засобів і пред'явлення вантажів до перевезення. Насправді джерелом зазначених обов'язків перевізника та відправника вантажу є їхня угода, укладена через подання заявки на перевезення вантажів та її прийняття перевізником, що має не менше значення, ніж власне договір перевезення конкретного вантажу.

Договори про перевезення, транспортну експедицію, буксирування та про інші послуги у сфері транспорту належать до категорії цивільно-правових договорів про надання послуг і можуть бути кваліфіковані з погляду характеристики й оцінки того чи іншого цивільно-правового договору.

Аналізуючи норми про договір перевезення, вміщені у главі 64 ЦК України, можна дійти висновку, що саме поняття "договір перевезення" має абстрактний характер і виявляє себе в низці договорів, покликаних регулювати різні відносини, пов'язані з перевезеннями вантажів, пасажирів і багажу.

Крім традиційних договорів перевезення вантажу (стаття 909) і пасажира (стаття 910), у цій главі ЦК України згадуються й інші договори, які опосередковують перевезення: договір чартеру (фрахтування) (стаття 912); угоди між організаціями різних видів транспорту, що регламентують взаємини транспортних організацій під час перевезення вантажів, пасажирів і багажу в прямому змішаному сполученні (стаття 913); договір перевезення транспортом загального користування (стаття 915); довгостроковий договір про організування перевезень (стаття 914). Усі названі в ЦК України договори вирізняються за певними властивостями - правовим значенням, суб'єктним складом, предметом зобов'язань та ін. Водночас їх об'єднує те, що всі вони у кінцевому підсумку призначені регулювати відносини, котрі виникають у процесі перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Тому в сучасних умовах уже некоректно брати до уваги лише договір перевезення, сформований за взірцем реального договору, відповідно до якого перевізник зобов'язується доставити довірений йому вантаж у пункт призначення і видати його одержувачеві або іншій уповноваженій особі, а відправник вантажу - розрахуватись за провезений. Точнішим видається розглядати питання про систему договорів, що опосередковують перевезення вантажів, пасажирів і багажу. До цієї системи належать такі договори.

Договір перевезення вантажу. Згідно з ним перевізник зобов'язується доставити вантаж, довірений йому відправником, у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується розрахуватись за перевезення вантажу. Укладання такого договору підтверджується складанням і видачею відправникові вантажу транспортної накладної, коносаменту або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним законодавством або кодексом. Цей договір може бути кваліфікований як реальний (за винятком договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, що є консенсуальним), оскільки зобов'язання перевізника виникають лише стосовно вантажу, зданого відправником і прийнятим перевізником для його доставки в пункт призначення (довірений перевізникові вантаж).

Укладання такого договору передбачає також, що він належить до двосторонніх, оскільки обов'язки стосуються і перевізника, і відправника вантажу (послуги перевізника з доставки вантажу підлягають оплаті відправником). У договірних відносинах з перевезення вантажу, крім перевізника й відправника, бере участь також одержувач. Він, як уже згадувалось, має не лише права, а й певні обов'язки.

Договір перевезення пасажира. Відповідно до нього перевізник зобов'язується перевезти пасажира в пункт призначення, а якщо пасажир здав багаж, доставити і багаж у пункт призначення та видати особі, уповноваженій на його отримання; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд (а під час здавання багажу - також сплатити за провезення багажу). Укладання такого договору засвідчується квитком, а здавання пасажиром багажу - багажною квитанцією. Форма квитка та багажної квитанції встановлені згідно з транспортними статутами й кодексами. Цей договір двосторонній, оплатний. Не викликає сумнівів і його кон-сенсуальний характер: обов'язок перевізника подати рухомий склад відповідно до розкладу руху поїздів, автобусів, повітряних та водних суден, забезпечити пасажирові місце у відповідному транспортному засобові й прийняти від нього багаж виникає з моменту придбання пасажиром провізного квитка.

Специфічний також порядок укладання договору перевезення пасажира. Сама пропозиція укласти договір надходить від транспортних організацій і має характер публічної оферти, оскільки це - пропозиція, яка містить усі істотні умови договору, в тому числі визначає волю особи, що робить пропозицію укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто звернеться (стаття 437 ЦК України). За способом укладання договір перевезення пасажира належить до договорів приєднання: його умови визначають за стандартними формами, які розробляють транспортні міністерства й відомства на основі правових актів; умови можуть бути прийняті пасажиром лише через приєднання до запропонованого договору загалом (стаття 428 ЦК України).

За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів і багажу. Порядок укладання договору фрахтування, а також форму зазначеного договору передбачено транспортними статутами й кодексами (стаття 912 ЦК України).

Договір фрахтування - двосторонній, оплатний, консенсуальний, він відрізняється і від договору перевезення вантажу, і від договору перевезення пасажира предметом перевезення. Під час чартеру перевізник (фрахтувальник) не приймає від відправника певне число місць вантажу до перевезення і не зобов'язується надати пасажирові певне місце в транспортному засобі відповідно до придбаного останнім проїзного квитка. Предметом зобов'язання фрахтівника стають дії з надання всієї або частини місткості транспортного засобу на один або кілька рейсів. Особливості предмета зобов'язання фрахтівника визначають і специфіку змісту договору (права й обов'язки сторін).

Угоди між транспортними організаціями про організування перевезень вантажів, пасажирів і багажу є договорами, в яких визначено порядок передання та приймання вантажів, пасажирів і багажу з одного транспорту на інший, коли перевезення виконують різними видами транспорту за єдиним перевізним документом (транспортною накладною, проїзним квитком, багажною квитанцією), а також умови здійснення таких перевезень.

Ці угоди визначають переважно зв'язки, що виникають між транспортними організаціями та не можуть бути договором перевезення.

Договір про організування перевезення вантажів (довгостроковий договір) - це договір, згідно з яким перевізник зобов'язаний у встановлений термін приймати, а вантажовласник подавати до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У довгостроковому договорі визначають обсяги, терміни й інші умови надання транспортних засобів і пред'явлення вантажів для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови організування перевезення (стаття 914 ЦК України).

Такі договори є довгостроковими. їх укладають перевізник і вантажовласник, коли виникає необхідність здійснення систематичних перевезень вантажів. Очевидно, що ці договори сконструйовані як двосторонні, оплатні й нонсенсуальні. Водночас враховують досвід застосування норм, що містяться в транспортних статутах, які діяли раніше, і кодексах, на різних видах транспорту: про річний договір - на автомобільному транспорті; довгостроковому договорі перевезення вантажів - на морському транспорті; навігаційному договорі - на водному транспорті; спеціальному договорі - на повітряному транспорті.

Крім того, можна виокремити ще один вид договору, що належить до сфери правовідносин, пов'язаних із перевезенням вантажів, який не згадується ЦК України, але застосовується в практиці транспортних організацій. Це договори про організування роботи зі забезпечення перевезень вантажів (вузлові угоди, договори на централізоване завезення (вивіз) вантажів та ін.), котрі укладають організації різних видів транспорту в порядку, обумовленому транспортними статутами й кодексами, іншими законодавчими актами.

Предметом зобов'язань, що випливають із таких договорів, є дії транспортних організацій зі забезпечення приймання вантажів, доставлених у місце відправлення (залізниця, порт (пристань), аеропорт) і здаваних до перевезення не відправником вантажу, а транспортною організацією іншого виду транспорту: перевалка вантажів на шляху їхнього проходження з одного виду транспорту на інший; видавання вантажів транспортним організаціям для доставки їхнім одержувачам.

Отже, договори про організування роботи, спрямовані на забезпечення перевезень вантажів, можуть регулювати взаємини транспортних організацій, які усталюються між ними впродовж усього процесу перевезення вантажів.

Відмінність договору про організацію роботи зі забезпечення перевезень вантажів від угод, котрі укладають організації різних видів транспорту під час прямого змішаного сполучення, полягає в тому, що тут йдеться про регулювання взаємин, які виникають між транспортними організаціями різних видів транспорту в процесі перевезення вантажів, котрі не охоплені єдиним транспортним документом. За таким типом укладають, зокрема, вузлові угоди, що регламентують порядок і умови взаємодії транспортних організацій у пунктах перевалки вантажів.

Під час розроблення ЦК України було звернено увагу на те, що договірне регулювання перевезень вантажів не вичерпується реальним договором перевезення вантажу, а починається з подання транспортних засобів під навантаження і пред'явлення вантажу до перевезення. Уже на цій стадії виникають зобов'язувальні правовідносини між відправником вантажу й перевізником.

Підставою до виникнення зазначених зобов'язань під час систематичних перевезень і довгострокових відносин сторін є договори про організування перевезень, в окремих випадках - консенсуальні договори перевезення (договір фрахтування (чартер) на морському і повітряному транспорті).

Коли такі договори не укладено, джерелом зобов'язань про подання транспортних засобів та їхнє використання слугують договори, котрі укладають під час прийняття перевізником заявки (замовлення) від відправника вантажу.

Наступну стадію перевізного процесу - власне транспортування вантажу - узгоджує реальний договір перевезення вантажу, виконання якого (в процесі видання вантажу одержувачеві в місцях загального користування) є підставою припинення відносин перевезення вантажу. Водночас така послідовність зобов'язань і підстав, що їх породжують, характерна лише для елементарного організування процесу перевезення. У реальному торговому обігу використовують складніші схеми правовідносин, котрі опосередковують перевезення вантажів. Так, нерідко відправник вантажу укладає з автотранспортними організаціями або з товарними (експедиційними) конторами інших видів транспорту договори централізованого перевезення вантажів на станції, у порти (на пристані), аеропорти. У подібних випадках транспортні організації укладають договори про організування роботи зі забезпечення перевезень вантажів (наприклад, договір на централізоване завезення (вивіз) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані), аеропорти. Під час перевезення вантажів за єдиним транспортним документом транспортні організації різних видів транспорту укладають договори про порядок організування перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні.

Різні договори безпосередньо стосуються перевезень вантажів, оскільки всі вони повинні регулювати відносини, що виникають між учасниками процесу перевезення, - відправником вантажу, перевізником, іншими транспортними організаціями, вантажоодержувачем.

Наслідком зачислення договору перевезення вантажів до єдиної моделі реального договору перевезення конкретного вантажу є те, що, розглядаючи питання про види договору перевезення, правознавці зазвичай обмежуються виокремленням договорів перевезення вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і внутрішньоводним транспортом (за видами транспорту). До цього переважно додається теза, яка підтверджує: на морському транспорті перевезення всередині країни називають каботажем. Причому розрізняють малий (перевезення між портами одного морського басейну) і великий каботаж (перевезення між портами декількох морських басейнів).

Таким самим традиційним для вітчизняної юридичної літератури стало виокремлення перевезень у місцевому, прямому та прямому змішаному сполученні. Під місцевими перевезеннями, наприклад, розуміють перевезення в межах однієї транспортної організації (залізниці, пароплавства і под.), а прямим змішаним вважається перевезення, коли на основі одного документа вантаж перевозять декілька транспортних організацій, котрі належать до різних видів транспорту.

в Після узгодження пропозиції, згідно з якою коло відносин, що регулюються договором перевезення, не обмежується реальним договором перевезення конкретного вантажу, а містить у собі договори, котрі опосередковують відносини, пов'язані з транспортуванням вантажів, пасажирів і багажу (це й передбачено ЦК України), можна запропонувати класифікацію договорів перевезення з використанням різних критеріїв, які визначають виокремлення відповідних класифікаційних груп, поєднуючих у собі окремі види договорів перевезення.

Під час використання укладання договору за принципом дихотомії вирізняють дві групи договорів перевезення:

  • 1) реальний договір перевезення конкретного вантажу;
  • 2) всі інші види договору перевезення, що за сутністю та визначенням у законодавстві мають консенсуальний характер (договір перевезення пасажира, договір про організування перевезення вантажів та ін.).

За предметом договору розрізняють договори:

  • - перевезення пасажира (предмет цього договору - доставка пасажира та його багажу в пункт призначення);
  • - перевезення вантажів, що охоплює і реальний договір перевезення, і консенсуальний договір про організування перевезень (предмет зазначеного договору - перевезення вантажів);
  • - фрахтування (чартер) (предмет - надання всієї або частини місткості транспортного засобу).

Залежно від суб'єктного складу відносин, пов'язаних із перевезенням, виокремлюють такі види договору:

  • - перевезення пасажира, учасником якого є пасажир;
  • - перевезення вантажів (і консенсуальний, і реальний), що укладають перевізник із відправником вантажу;
  • - про порядок організування роботи зі забезпечення перевезень, які укладають транспортні організації.

Залежно від мети договору перевезення всі договори можна диференціювати на три групи:

  • 1. Договори, спрямовані на організування перевезень, що мають на меті визначити обсяг перевезених вантажів і кількості задіяних транспортних засобів, а також порядок роботи відправників вантажу й перевізників - договори про організування перевезень, договори на експлуатацію під'їзної колії та на подання і прибирання вагонів, договори, укладені внаслідок прийняття заявки або замовлення відправника.
  • 2. Договори, спрямовані на забезпечення транспортування вантажів, пасажирів і багажу та доставки їх до пункту призначення - угоди між транспортними організаціями про порядок організування перевезень у прямому змішаному сполученні, вузлові повідомлення.
  • 3. Договори, спрямовані на доставку вантажів, пасажирів і багажу в пункт призначення - реальний договір перевезення вантажу й договір перевезення пасажира.

За правовим статусом перевізника всі договори (за принципом дихотомії) розподіляють на:

  • - договори, перевезення за котрими здійснюють транспортом загального користування;
  • - договори, згідно з якими перевізником є інші транспортні організації.

Водночас перевезення, здійснене комерційною організацією, визнають перевезенням за допомогою транспорту загального користування, якщо зі закону, інших правових актів або виданого цій організації дозволу (ліцензії) випливає, що ця організація зобов'язана перевезти вантаж, пасажирів і багаж за зверненням будь-якого громадянина або юридичної особи. Договір перевезення транспортом загального користування визнають публічним договором (стаття 426 ЦК України).

За формою договору розрізняють:

  • 1. Договори, які оформляють за транспортною накладною або коносаментом - реальні договори перевезення конкретного вантажу.
  • 2. Договори, укладені внаслідок акцепту оферти, що набуває вигляду конклюдентних дій, - прийняття транспортною організацією заявки або замовлення відправника вантажу на виділення транспортних засобів для перевезення вантажів.
  • 3. Договори перевезення пасажирів, котрі купують квитки безпосередньо в автобусі, маршрутному таксі та ін.
  • 4. Договори, укладені в загальному порядку.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >