< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості Просвітництва в Україні

Розвиток, поширення ідей Просвітництва в Україні було обумовлено високим рівнем духовної культури. Уже в XVI -XVII століттях в Україні діяло багато шкіл, видавництв, інших культурних центрів. Так Павло Алеппский (архідиякон), побувавши в Україні в 1654 році, відзначав, що в селах всі діти вчаться в школах, навіть сироти, а людей, що вміють читати і писати багато не тільки серед чоловіків, але також і серед жінок1. Братства і братські школи стали центрами духовної культури і фундаментом, на якому було заснована вища освіта на українських землях. Так, шляхом злиття в 1632 році Київської братської школи і вищої Лаврської школи (при Києво-Печерській Лаврі), організованої Петром Могилою утворився Києво-Могилянській колегіум; при гетьманстві Мазепи (1750 р.) перейменований в академію. Києво-Могилянська академія стала першим вищим навчальним закладом в Україні і центром духовної культури. Вона була школою загальноосвітньою, а не спеціальною; до неї приймали молодь всіх суспільних станів, від шляхти і козацької старшини до посполитих включно. Крім українців і білорусів, сюди йшли по науку і "московіти" (великоруси), румуни, болгари, серби, а почасти навіть греки і араби. Отже, ця школа була осередком освіти для всього православного світу, а за її зразком заводили в собі школи і інші православні народи, головним чином росіяни.

Так у Москві в 1682 році було засновано Слов'яно-греко-латинську академію, а в XVIII ст. більше 20 семінарій у різних містах Московщини...Києво-Могилянська колегія ... дала шерег наших учених та письменників, підтримувала наше культурне життя не відстаючи від західних наукових течій".

Філії академій пізніше стали центрами освіти у Вінниці, Чернігові, Харкові, Переяславлі і інших містах.

Наука і освіта - дві головних зброї Просвітництва в боротьбі за перетворення суспільства стали на Україні також засобами збереження і розвитку національної культури.

В академії поряд зі слов'янською, латинською, грецькою, польською мовами, богослов'ям, риторикою, піїтикою, арифметикою, геометрією, астрономією, музикою викладалася і філософія. Курс філософії був 3-х річним. Філософія поступово скидала із себе схоластичні, середньовічні одяги; викладачі в обґрунтуванні світоглядних проблем зверталися не тільки до віри, але і до наукових істин, здорового глузду.

Одним з перших професорів академії був Йосип Кононо-вич-Горбацький (рік народження невідомий - помер в 1653 р.) - філософ, просвітитель, автор "Підручника по логіці", "Оратора Могилянського"; дотримуючись теорії двох істин, розмежовуючи предмети богослов'я (вчення про бога) і філософії (вчення про реальний світ), зближав предмет філософії із предметами природничих наук, зокрема, фізики. Визнаючи існування бога як єдиного творця, філософ не заперечував субстанціонності матерії і форми, реальності простору і часу; обґрунтовував номіналізм - вторинність універсалій стосовно конкретних речей; велике значення надавав розуму, знанням людини як основі волі і гуманізму, підкреслював, що немає на землі нічого більш великого, чим людина, і нічого більше великого в людині, чим розум.

Прогресивні, гуманістичні ідеї відстоював Інокентій Гізель (біля 1600-1683) - церковний діяч, просвітитель, історик, філософ; в Києво-Могилянській академії читав філософію і психологію, будучи архімандритом Києво-Печерської лаври зібрав саму багату на Україні бібліотеку; автор філософських робіт "Світ з богом людини", "Повний курс філософії". Гізель стояв на деїстичних позиціях, визнаючи бога як творця світу і у той же час, розглядаючи матерію як основу вічного круговороту природи; був одним з перших, хто познайомив студентів з вченням М. Коперніка. В етиці і соціології пропагував ідеї громадського гуманізму, стверджував, що щастя людина може досягти лише в активній життєдіяльності; вважав, що якщо правила моралі і звичаї суперечать розуму, то людина повинна слухатися розуму.

Багато ідей, які стали пізніше центральними в українській освіті, висловив Данило Саввович Туптало (1651-1709). У його роботах: "Міркування про образ Божием і подобі в людині", "Літописець" центральне місце займає етична проблематика. В основі його етики ідея людини як мікрокосмосу (пізніше вона буде розвинута такими мислителями, як Г. Сковорода, М. Бердяев і іншими). Розрізняючи в людині дві натури - тілесну і духовну, пріоритет віддавав духовній - "внутрішньому світу людини, її самопізнанню"; негативно ставився до тілесного, матеріальному, вбачаючи в ньому основу багатства,

ледарства, гріха, перенасиченості плоті (звідси - деякі елементи аскетизму його етики).

Проблеми етики і логіки були центральними в лекційних курсах Йосипа Кроковського (рік народження невідомий - помер 1718 року). Критикуючи інтелектуалізм Фоми Аквінського, Кроковський стверджує в людині пріоритет волі над розумом; вважаючи волю більш шляхетною потенцією людини, початком будь-яких її дій.

З Києво-Могилянською академією пов'язана діяльність відомого українського і російського письменника, церковно-політичного діяча, філософа Стефана Яворського (1658-1722). В академії він читав курс філософії, який складався із трьох частин: логіки, фізики і метафізики, де популяризувались ідеї Античної філософії, філософії епохи Відродження і Нового часу. В основі світогляду Яворського - пантеїзм -ототожнення бога і природи. Давня філософська суперечка про співвідношення матерії і форми Яворський вирішує на користь матерії. Активність матерії пов'язує із властивим їй рухом, виділяючи чотири види руху: виникнення і знищення, зростання і зменшення, зміна якості, просторове переміщення. Яворським був розроблений новаторський для того часу курс психології; у теорії пізнання він слідом за Локком докладно вивчав особливості рефлексії як виду пізнання, виділяв п'ять основних її видів: внутрішнє відчуття (фантазія), уява, образ, оцінка, пам'ять.

Постійним опонентом С. Яворського по багатьом проблемам був Феофан Прокопович (1677-1736) - церковний і політичний діяч, український і російський письменник, вчений, філософ. Ф. Прокопович був одним із самих освічених людей свого часу, його бібліотека нараховувала близько ЗО тисяч томів, він учився в Києві, Львові, Римі, побував у багатьох країнах Європи, де познайомився з ідеями Просвітництва і реформаторства, вірність яким зберіг до кінця життя. В 1705-1716 роках викладав у Києво-Могилянській академії, потім за запрошенням Петра І переїхав у Москву, потім у Петербург і став радником царя з питань освіти і релігії, багато зробив для поширення освіти, організації шкіл; виступав за реформування науки, відділення її від теології, звільнення людського розуму від забобонів; вважав за необхідне зближення філософії з точними науками, організував читання курсів математики і фізики. В пізнанні слідом за Декартом найважливішим вважав принцип сумніву, вчив не вірити сліпо нікому. Застосовуючи цей принцип до історії, попередив проти легковажного оперування фактами, стверджував, що історія повинна бути відображена такою, якою вона була. Сутність людини Прокопович бачив у соціальному бутті, в активній життєдіяльності; людина, на його думку, повинна бути підпорядкована державі; світська влада повинна бути вище духовної (церковної). Одним із центральних положень вчення Прокоповича про державу була ідея просвіченого монарха, "філософа на троні", який має досить влади, освіти, щоб планомірно впровадити в життя ідеали Просвітництва.

Гуманістичні ідеї, пантеїстичний світогляд пропагував український педагог, письменник, філософ, професор Київської академії Михайло Козачинський (рік народження невідомий - помер в 1755 році). Ціль філософії, стверджував Козачинський, у тому, щоб допомогти людині досягти щастя; щастя ж складається з оволодіння благостю, які діляться на природні (задоволення фізичних потреб в їжі, одязі, житлі, і т.п.) і культурні (придбані в суспільному житті, які не випливають із природи людини). Без природних благ, стверджує філософ, людина не може прожити, однак вони не роблять людину щасливим; не можна бути щасливим від почуттєвих насолод, влади, почесті, багатства, слави; до дійсного щастя людина рухається внутрішніми шляхами - через пізнання, любов до людей і Бога.

З релігійно-ідеалістичних позицій був написаний курс філософії відомого українського і білоруського богослова, філософа, церковного політичного діяча Георгія Конісського (1717-1795), який був професором і ректором Києво-Могилянської академії.

Таким чином, ідеї Просвітництва не тільки були сприйняті в українських землях, але і одержали своєрідний розвиток. У чому особливості Українського Просвітництва (у порівнянні з Європейським)?

По-перше, якщо в Західній Європі ідеї Просвітництва стимулювалися висхідним буржуазним способом виробництва і розвивалися разом з Реформацією і буржуазними революціями, то в українських землях Просвітництво поширювалося в рамках феодального суспільства (із сильною церковною владою і монархічною формою правління в державі). Західноєвропейські просвітителі боролися проти релігії і церкви, багато хто з них були матеріалістами і атеїстами, хоча деякі як ми знаємо, вважали релігію необхідною умовою буття людини. В Україні ж просвітителями, пропагандистами гуманістичних ідей, організаторами системи освіти були в основному церковні діячі; а філософія, яка до кінця не звільнилася від середньовічної схоластики мала ідеалістичний, деїстичний або пантеїстичний характер.

По-друге, в Просвітництві як широкій і різноманітній ідейній течії виділяються два напрямки:

наукове-просвітницьке

етико - гуманістичне

У Західній Європі розвивалися обидва ці напрямки; в Україні ж - переважно етико - гуманістичне. Звернення до внутрішнього світу людини (до його істинного буття), до духовності, самосвідомості особистості, орієнтації її у світі духовних цінностей - от головне завдання виховання, освіти людини і філософії, як одного із засобів освіти. Особливий, невичерпний інтерес до моральних проблем, а також ірраціоналізм - загальні і головні риси вітчизняної філософії (ми бачили, як вони проявлялися в філософії Київської Русі, в філософії Просвітництва, пізніше переконаємося в їх особливому прояві в духовній культурі XIX і XX століть).

Українська освіта, незважаючи на відзначені особливості, відмінні риси, по ідейному змісту ближче до західноєвропейської поширенням ідей гуманізму, ствердженням ідеалу соціально-активної, освіченої особистості, пріоритетом духовних способів перетворення суспільства, перетворенням ідей просвіченої монархії, прагненням до кращого майбутнього, до блага, щастя всіх людей.

Для порівняння західноєвропейської і вітчизняної освіти проаналізуйте фрагменти текстів:

Варіант 1.

(1). Григорій Сковорода

"Сіе-то есть быть щастливым - (узнать), найтить самаго себе. Лицемеры (говорится к нам), лицо небесное подлинно хорошо вы разбирать научились, а для чего не примечаете знаков, чтоб вам как по следу, добираться до имеющей ощасливить вас, истины? Все вы имеете, кроме что вас же самых найти не знаете и умеете, и не хащете. И подлинно удивления достойно, что человек за 30 лет живет, а приметить не мог, что для него лучше всего и когда с ним наилучшее делается. Видно, что он редко бывает дома..."

Сковорода Г.С. Разговор пяти путников об истинном щастіи в жизни // Антология мировой философии. - К., 1991. -Т.1.-Ч.2.-С.234-236.

(2). Вольтер

"Неведом человек себе же самому

Кто я, куда иду, какой удел приму?

Рой жалких атомов над этой грудой праха,

У жребия в плену, на поводу у страха, -

Но зрячих атомов, чьи очи мысль зовет

Измерить пустоту безвестную высот;

Мы к бесконечному стремим свои желанья,

Не чая на земле вкусит самопознанья".

Вольтер. Поэма о гибели Лиссабона // Вольтер. Поэмы. Философские повести. Памфлеты. - К.: Политиздат Украины, 1989. С.232.

Варіант 2.

(1) И. П. Пнин "О человек! Что в мире зрю? Снискавши мудрость сам собою Через труды и опытность свою Прошел препятствий ты пучину, Улучшил ты свою судьбину, Природной бедности помог, Суровость превратил в доброту, Вливал в сердца любовь, щедроту. Ты на земле, что в небе бог!"

Пнин И. П. Человек // Русские просветители. Собр. Произв. В 2-х т. - М., 1966. - Т.1. - С.237.

(2) ГЕТЕ

"Мы побороть не в силах скуки серой, Нам голод сердца большей частью чужд, И мы считаем праздною химерой Все, что превыше повседневных нужд. Живейшие и лучшие мечты В нас гибнут средь житейской суеты. В лучах воображаемого блеска Мы часто мыслью воспаряем вширь И падаем от тяжести привеска, От груза наших добровольных гирь. Мы драпируем способами всеми Свое безволье, трусость, слабость, лень. Нам служит ширмой состраданья бремя, И совесть, и любая дребедень.

Какой я бог! Я знаю облик свой. Я червь слепой, я пасынок природы, Который пыль глотает пред собой И гибнет под стопою пешехода".

Гете И. В. Фауст // Избр. произв. в 2-ч т. - М.: Правда, 1985.-Т.П.-С.148-149.

Варіант 3.

(1) А. Н. Радищев

"... О, людина, хоча ти є істота складна або однорідна, мыслен ность твоя з тілом руйнуватися не певна. Блаженство твоє, удосконалювання твоє є твоя мета. Обдарований різними якостями, вживай їх мети твоєї відповідно, але бережись, так і не вживеш їх у зло... Ти в собі містиш блаженство твоє і злополучие. Прямуй по шляху, природно начертаному, і вір: ... стан твій майбутній відповідно буде твоєму житію, тому що той, хто створив тебе, той істоті твоїй дав закон на дослідження, якого усунутися або порушити неможливо; зло тобою зроблене, буде злом для тебе. Ти майбутнє твоє визначаєш сьогоденням; і вір, скажу паки, вір, вічність не є мрія".

Радищев А. Н. Про людину, його смертності і безсмерті // Избр. філософ. Соч. - М., 1949. - С.398.

(2) Вольтер

"Раскроем крылья в небесах пошире

И поглядим, что происходит в мире.

Увы, такой же ад и белый свет,

И здесь невинности покою нет.

Здесь добродетель топчут лицемеры;

Ум, вкус, искусство, славные дела

Умчались прочь, в заоблачные сферы;

Политика ~ труслива и подла -"

Над всем главенствует, все заменяет;

Исподтишка святоша направляет

Оружье дураков на мудреца;

И Выгода, чьей власти нет конца,

Чей слух не режет гром сраженья гулкий,

Разлегшись возле денежной шкатулки,

Сильнейшему слабейший подает.

О люди! Жалкий и виновный род!"

Вольтер. Орлеанская девственница // Вольтер. Поэмы. Философские повести. Памфлеты. - К.: Политиздат Украины, 1989. - С.76.


 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >