< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Співвідношення норм права і норм моралі

Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги багато у чому співпада­ють: що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль.

Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багато­гранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє глиб­шому її втіленню у свідомості членів суспільства, одночасно під впли­вом моральних вимог право постійно збагачується, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин.

Право і мораль — це засоби соціального нормативного регу­лювання, що взаємно доповнюють один одного, вони мають спільні риси, а саме:

  • 1) є різновидами соціальних норм;
  • 2) мають спільну мету — упорядкування суспільних відносин, встановлення і підтримання порядку в суспільстві;
  • 3) мають однакове функціональне призначення — формувати пра­вила поведінки людей у суспільстві, впливати на їх поведінку, регулювати відносини між ними;
  • 4) є правилами поведінки загального характеру;
  • 5) обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства, прихильністю людей до ідеалів свободи і справедливості;
  • 6) певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються. Водночас норми права і норми моралі мають відмінні ознаки:
  • 1) за походженням — норми права встановлюються, санкціону­ються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо;
  • 2) за формою зовнішнього виразу — норми права закріплюються у нормативноправових актах (законах, указах, постановах), а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і висту­пають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принци­пів тощо;
  • 3) за сферою дії — норми права регулюють найбільш важливі сус­пільні відносини, які піддаються правовому впливу, а норми мо­ралі регулюють практично всі суспільні відносини;
  • 4) за ступенем деталізації — норми права є деталізованими пра­вилами про належну, бажану і заборонену поведінку, а норми моралі не містять точних правил і мають більш абстрактний ха­рактер;
  • 5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються, охо­роняються і захищаються примусовою силою держави, а норми моралі забезпечуються внутрішнім переконанням та силою гро­мадського впливу (осудом чи схваленням).

Отже, мораль є опорою права, за допомогою її норм держава утверджує прогресивні норми моралі, які, в свою чергу, сприяють змі­цненню морального авторитету права, і тим самим відбувається вдос­коналення як норм моралі, так і норм права.

Поняття, ознаки та види норм права

Як було вже зазначено, особливим видом соціальних норм є но­рми права. Слово "норма" у перекладі з грецької мови означає прави­ло поведінки. Саме через норми права держава здійснює вплив на сус­пільство, на їх основі визначаються повноваження державних органів, завдяки їм конкретизуються та реалізуються суб'єктивні права. Норма права є первинним структурним елементом системи права, за допомо­гою якої відображається і закріплюється найпростіше правило юриди­чно значущої поведінки.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально визна­чене правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване дер­жавою і спрямоване на врегулювання суспільних відносин шля­хом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

Основні ознаки норми права: 1) державновладний характер, тобто норми права встановлю­ються або санкціонуються державою та відображають її волю. Встановлення норми права здійснюється шляхом безпосередньо державою або делегуванням правотворчості, а санкціонування являє собою державне затвердження вже існуючих у суспільстві правових принципів та надання їм певного ступеню обов'яз­ковості. Норма права визначає важливі суспільні відносини і ре­гулює їх. Вона завжди відображає волю певної соціальної групи чи всього населення країни, закріплює її та охороняє;

  • 2) загальнообов'язковий характер, тобто норми права виходять від держави, поширюються на всіх суб'єктів суспільних відно­син і повинні сприйматися ними як вказівки до дії, що не підля­гають обговоренню щодо доцільності чи раціональності;
  • 3) формальна визначеність, тобто норми права закріплюють пра­ва і обов'язки суб'єктів суспільних відносин, а також санкції, які застосовуються у випадках порушень настанов норми. Форма­льно визначена норма завжди являє собою припис, який письмо­во закріплюється у тексті нормативноправового акту у вигляді статті чи частини статті або ж у формі іншого джерела права. Вона формулюється державою від імені всього суспільства;
  • 4) загальний характер, тобто дія норми права поширюється на не­обмежене коло суб'єктів суспільних відносин. В залежності від компетенції державного органа, що видає норму права, та конкре­тної мети, що ставиться перед нормою права, коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різ­ним — від населення країни загалом до невеликих його груп;
  • 5) системність, тобто кожна норма права характеризується ієрар­хічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціаліза­цією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відно­син, що регулюються нормою. Вона нерозривно пов'язана з іншими нормами, утворюючи цілісну систему національного чи міжнародного права;
  • 6) гарантованість, тобто норми права забезпечуються створенням державою необхідних умов для добровільного виконання при­писів відповідними суб'єктами, а також можливістю застосуван­ня державного примусу у разі невиконання норм права. Норми права за своїм змістом досить різноманітні, кожна з них

призначена вирішувати специфічні завдання, реалізовувати ті чи інші функції права. У кожній країні існує і постійно створюється значна кількість правових норм. Ця обставина вимагає поділу норм права за­лежно від їх характерних ознак на такі види: 1) за суб'єктами правотворчості, норми права поділяються на но­рми органів законодавчої влади; норми глави держави; норми органів виконавчої влади; норми органів судової влади; норми контрольнонаглядових органів; норми органів місцевого самов­рядування; норми громадських об'єднань, трудових колективів та усього населення;

  • 2) за предметом правового регулювання (залежно від галузей права), норми права поділяються на норми конституційного, кримінального, цивільнопроцесуального, трудового, сімейного, кримінальнопроцесуального, адміністративного, цивільного й інших галузей права;
  • 3) за методом правового регулювання (за способом встанов­лення диспозиції) норми права поділяються на:.

імперативні норми права — це норми, де диспозиція форму­люється органом держави, в якій чітко позначені дії і не допу­скається ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів;

диспозитивні норми права — це норми, де суб'єктам права держава надає можливість самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки, тобто надає свободу вибору поведінки;

бланкетні норми права — це норми, які відсилають суб'єктів права до норм інших нормативноправових актів, які необхід­но виконувати;

4) за функціональною спрямованістю норми права поділяються на:

регулятивні норми права — це норми, які безпосередньо спрямовані на здійснення правового регулювання суспільних відносин шляхом наділення їх учасників правами і покладан­ням на них юридичних обов'язків, тобто вони визначають міру правомірної поведінки суб'єктів. У свою чергу регулятивні норми поділяються на зобов'язальні, заборонні і уповноважу­ючі (дозволяючі);

охоронні норми права — це норми, які встановлюють санкції за порушення прав і невиконання обов'язків, передбачених ре­гулятивними нормами;

5) за правовим (функціональним) призначенням норми права поділяються на:

норми матеріального права — це норми, які визначають зміст первинних прав і обов'язків суб'єктів права, їх правове становище і безпосередньо спрямовані на регулювання суспі­льних відносин;

норми процесуального права — це норми, які регламенту­ють порядок, форми й методи реалізації прав і обов'язків, пе­редбачених у нормах матеріального права. Процесуальні нор­ми завжди мають процедурний характер, вони адресовані суб'єктам, наділеним державновладними повноваженнями щодо прийняття та застосування норм матеріального права, а також мають специфічну структурну побудову;

  • 6) за терміном дії в часі норми права поділяються на постійні (норми невизначеної в часі дії) та тимчасові (норми визначеної в часі дії);
  • 7) за сферою територіальної дії (дією в просторі) норми права поділяються на загальні (поширюються на територію всієї краї­ни) та місцеві (поширюються на територію певної адміністрати­внотериторіальної одиниці);
  • 8) за колом суб'єктів, на яких норма поширює свою дію, норми права поділяються на загальні (поширюються на все населення або на всі органи і організації держави), спеціальні (поширю­ються на певне коло осіб) та виняткові (вилучають або усува­ють дію норми права щодо певних суб'єктів).

Дана класифікація норм права допомагає більш чітко визначити місце кожного із зазначеного виду в системі права і їх взаємозв'язок, з'ясувати функції і роль норм права у механізмі правового регулюван­ня та точно визначити межі регулюючого впливу права на суспільні відносини.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >