< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Фінансова стратегія і фінансова політика підприємств

Запропонована Е. Хелфертом концепція базової системи бізнесу відображає численні динамічні взаємозв'язки між основними управлінськими рішеннями, стратегіями, типами фінансової політики та рухом фондів. Упорядкованість між цими змінними є важливою умовою тривалого успіху фірми. Фінансовий менеджмент має багато прийомів для подолання складних проблем бізнесу.

Фінансові стратегію і тактику розробляють на основі орієнтирів довгострокового розвитку підприємства і відповідно до основних аспектів його фінансової діяльності формують фінансову політику.

Під фінансовою стратегією розуміють загальний напрям і засоби використання фінансових ресурсів для досягнення поставленої мети. Цьому має відповідати певний набір правил і обмежень для прийняття рішень. Стратегія орієнтує на ті варіанти рішень, які забезпечують досягнення поставленої мети. Нові цілі потребують розроблення нової стратегії.

Фінансова тактика - це конкретні прийоми і заходи для досягнення обраної цілі у визначених умовах. Головне завдання оперативно-тактичного менеджменту - обрати оптимальне рішення із застосуванням необхідних засобів для конкретної господарської ситуації.

У ринкових країнах поширена думка, що основними є дві стратегічні цілі фінансового менеджменту: максимізація ринкової вартості фірми; забезпечення максимізації добробуту власників компанії в поточному періоді й у перспективі. Однак для багатьох підприємств України ще довго головною метою буде уникнути банкрутства і великих фінансових втрат. Стратегічними цілями можна також вважати нарощення власного капіталу, оптимізацію структури капіталу з позицій мінімізації ризику, підвищення рівня рентабельності власного капіталу, максимізацію прибутку чи мінімізацію витрат та ін. Система стратегічних цілей формує стратегічну модель розвитку підприємства.

Спираючись на фінансову стратегію, розробляють і впроваджують фінансову політику підприємства - форму реалізації фінансової ідеології та фінансової стратегії підприємства у напрямах окремих сегментів його фінансової діяльності.

Розроблення фінансової політики може бути багаторівневим. Наприклад, політика формування капіталу може включати політику його оптимальної структуризації з погляду прийнятної ціни або рівня фінансової сталості. У свою чергу, політика формування власного капіталу може охоплювати емісійну і дивідендну політику як самостійні блоки.

Основою успішного управління є логічно пов'язаний набір стратегій розвитку фірми, інвестиційних цілей, цілей основної діяльності фірми та фінансової політики, де всі ці елементи посилюють свою дію і не суперечать один одному. Наприклад, якщо фірма має на меті провадити агресивну політику розширення своєї діяльності, то це не можна пов'язувати з консервативною фінансовою політикою, основою якої є покладання тільки на власні фінансові ресурси. Орієнтація на виплату великих дивідендів суперечить цілі розширення власного сегмента ринку, оскільки для розширення потрібно більшу частину прибутку реінвестувати у діяльність фірми.

Особливу увагу слід приділяти пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів та інвестуванню коштів у проекти, що забезпечують високі прибутки за найменшого ризику. За наявності альтернативних можливостей треба проаналізувати вплив кожної з них на оцінку загальної вартості капіталу фірми. У ринковому середовищі дуже важливо визначити співвідношення між фінансуванням бізнесу за допомогою позик чи емісії цінних паперів, а також зважати на провадження оптимальної дивідендної політики. Усі ці елементи слід обирати після ґрунтовного аналізу як економічних вигод і кожного окремого елемента, так і цілісної системи бізнесу.

Для досягнення стратегічних цілей кожна організація повинна вирішувати сукупність завдань, які можна згрупувати:

  • 1) управління інвестиційною діяльністю організації на основі ґрунтовного інвестиційного аналізу з використанням сучасних методів оцінювання ефективності інвестицій;
  • 2) управління поточною сталістю розвитку організації, її ліквідністю і платоспроможністю. Цього досягають за рахунок управління всіма складовими поточних активів (тобто аналізують і оцінюють трансформації фінансових ресурсів у запаси, дебіторську заборгованість, короткотермінові цінні папери, готівку), а також управління короткотерміновими джерелами фінансування (короткотерміновими банківськими позиками, кредиторською заборгованістю тощо). Оптимізують грошовий обіг, проаналізувавши склад, структуру і процес обігу оборотного капіталу та прийнявши доцільні рішення щодо прискорення обігу коштів. Прибуток максимізують з огляду на дотримання припустимого рівня підприємницького ризику або забезпечення мінімізації фінансового ризику за необхідного рівня прибутку;
  • 3) управління джерелами фінансування розвитку організації (прибуток, амортизація, залучені за допомогою емісії цінні папери, лізинг, довготерміновий кредит та ін.). Для цього детально оцінюють потреби у фінансових ресурсах, форми їх надання, ступінь доступності і час надання, вартість володіння окремим ресурсом, а також ризик, пов'язаний з цим видом ресурсів. З метою підвищення рівня фінансової сталості організації оптимізують структуру її капіталу (обираючи за основу мінімум ціни капіталу) через зменшення фінансового ризику шляхом заміни зовнішніх джерел формування;
  • 4) управління фінансами організації за кризового стану, загрози банкрутства, реорганізації та ліквідації. У межах цього напряму на основі ґрунтовного аналізу визначають заходи з фінансового оздоровлення (санації) фірми або з урахуванням економічної та ліквідаційної вартості фірми приймають рішення щодо подальшого її існування.

Підходи до розв'язання управлінських завдань можуть бути найрізноманітніші, тому фінансовий менеджмент має бути багатоваріантним. Головне у фінансовому менеджменті - правильно визначити мету, яка відповідає фінансовим інтересам об'єкта управління. Фінансовий менеджмент вельми динамічний, ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану об'єкта управління. Тому фінансовий менеджмент повинен ґрунтуватися на знаннях стандартних засобів управління, на вмінні швидко і правильно оцінити конкретну фінансову ситуацію, здатності негайно знайти правильний вихід із неї.

Рішення з управління фінансами фірми завжди приймають в умовах неповної визначеності з різним ступенем ризику; вони є компромісом між ризиком і прибутковістю.

Як показує багаторічний досвід фірм, що працюють у ринкових умовах, у фінансовому менеджменті готових рецептів бути не може. Він навчає, як, знаючи методи, засоби розв'язання певних господарських завдань, досягти відчутного успіху для конкретного суб'єкта господарювання. У цьому полягає значущість фінансового менеджменту.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >