< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Догми спокійного минулого не спрацьовуватимуть у бурхливому майбутньому. Раз ми взялися за нову справу, ми повинні інакше думати та діяти,

Авраам Лінкольн

Об'єктивні передумови та напрями ринкової трансформації економіки України

Найважливішою ознакою вітчизняної економіки є її трансформаційний характер, пов'язаний з якісними перетвореннями основоположних засад суспільного життя.

Об'єктивна необхідність ринкової трансформації економіки України зумовлена вичерпанням екстенсивних факторів економічного зростання, соціально-економічною неефективністю, негнучкістю та низькою адаптивністю командно-адміністративної системи до умов науково-технічного прогресу та постіндустріальних перетворень.

Як складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР на кінець 80-х років XX ст. українська економіка відрізнялась такими ознаками:

  • - тотальним директивним плануванням та адміністративним контролем над усіма сферами суспільного життя;
  • - переважною орієнтацією на задоволення потреб союзної кооперації;
  • - переобтяженістю ресурсомісткими, екологонебезпечними базовими галузями;
  • - значною матеріале, капітало- та енергомісткістю;
  • - техніко-технологічною відсталістю, несприйняттям ряду важливих напрямків НТП;
  • - гіпертрофованим розвитком військово-промислового комплексу;
  • - значною часткою галузей, що виробляють проміжний продукт;
  • - прихованою інфляцією, масштабним дефіцитом товарів та послуг;
  • - нераціональною зайнятістю, зрівнялівкою, низькою оплатою праці;
  • - низьким рівнем продуктивності праці, відсутністю дієвої мотивації трудової діяльності тощо.

Таким чином, об'єктивними передумовами радикальних перетворень вітчизняної економіки стали масштабність та гострота соціально-економічних проблем і крах попередніх спроб реформування командної економіки без зміни іі су тніс-них характеристик.

Трансформаційний характер економіки України пов'язаний з такими перехідними процесами:

  • - суверенізацією національного господарського комплексу;
  • - лібералізацією та демократизацією економічного життя;
  • - плюралізацією форм власності та господарювання;
  • - структурною постіндустріал ьною перебудовою;
  • - започаткуванням інноваційного типу суспільного відтворення;
  • - гуманізацією та соціалізацією економічних процесів;
  • - радикальною зміною функцій та ролі держави;
  • - становленням громадянського суспільства з розвиненими демократичними інститутами;
  • -гармонійним включенням до глобального соціально-економічного середовища.

Загальний стратегічний вектор розвитку України - розбудова змішаної соціально орієнтованої економіки пост-індустріального типу.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, мають певну специфіку, пов'язану з такими аспектами:

  • - тривалий час вітчизняна економіка функціонувала як складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР, що розвивався на директивно-планових засадах;
  • - штучна відірваність від загальноцивілізаційного постущ визначила інверсійний характер переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, пов'язаний зі специфікою послідовності економічних перетворень (рис. 20.1);
  • - постсоціалістичні трансформації характеризуються винятково високою залежністю економічних процесів від політичних рішень.

Відмінності між класичним та інверсійним типами переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

Рис. 20.1. Відмінності між класичним та інверсійним типами переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

Перехідний період, у який вступила економіка України наприкінці XX ст. пов'язаний з глибинними соціально-економічними перетвореннями, неминучим наслідком яких стала міжсистемна криза, що охопила всю систему суспільних відносин.

Міжсистемна трансформаційна криза - це криза, пов'язана з переходом економічної системи до нового якісного стану, радикальною зміною економічних основ та інституційної структури суспільства.

Трансформаційний спад економіки України (1990-2000 рр.) був викликаний низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників (рис. 20.2).

Основні чинники трансформаційного спаду економіки України

Рис. 20.2. Основні чинники трансформаційного спаду економіки України

З 2000 р. в Україні розпочалося поступове відродження економіки, що знаходить вияв у стабільному щорічному прирості ВВП. Водночас уповільнення економічної динаміки в 2004- 2006рр. стало наслідком впливу таких чинників:

  • - вичерпання інерції відновлювального зростання екстенсивного характеру, набутої у попередні роки, коли відбувалося підвищення економічної активності після глибокого та тривалого трансформаційного спаду;
  • - погіршення зовнішньої кон'юнктури та втрати українськими експортерами частини зовнішніх ринків;
  • - різкої номінальної ревальвації гривні, її перманентної реальної ревальвації та надмірно різкого зниження рівнів тарифного захисту, які спричинили послаблення позицій українських товаровиробників на зовнішніх ринках і витіснення їх із частини внутрішніх ринків через суттєве збільшення приросту імпорту;
  • - значного підвищення фіскального тиску на суб'єктів господарювання, яке відбулося внаслідок перегляду дохідної частини державного бюджету та скасування переважної частини податкових пільг;
  • - негативного впливу фіскалізації економіки на інвестиційні процеси, різкого сповільнення інвестиційної активності та відпливу інвестиційних ресурсів з інноваційно орієнтованих галузей промисловості, що привело до утвердження традиційно сировинної моделі вітчизняного виробництва та експорту,

Довгострокова стратегія інноваційних перетворень вітчизняної економіки, нерозривно пов'язана з соціально-ринковим вибором суспільства, передбачає переосмислення місця та ролі людини у відтворювальному процесі, усвідомлення того, що постіндустріальні тенденції та глобалізація світогосподарського розвитку змінюють відносну цінність ресурсів, перетворюючи інтелект та інформацію на головне багатство нації, здатне легко переливатись із країни в країну.

Стратегічним пріоритетом розвитку вітчизняної економіки на сучасному етапі є перехід до людино центричної моделі суспільного прогресу та перетворення людського ресурсу в його інтелектуальній, інноваційній та інформаційній складових на пріоритетний напрям капіталовкладень.

Водночас оновлення моделі економічного зростання на основі зміни типу суспільного відтворення, форм нагромадження багатства та уявлень про критерії ефективності економіки наштовхується на серйозні перепони, а саме:

  • -технологічну багатоукладність вітчизняної економіки, постійне відтворення застарілих технологічних укладів;
  • - відсутність ефективних власників і дієвих механізмів стимулювання інноваційної активності;
  • -деформовану галузеву структуру, засновану на домінуючому розвитку сировинної основи економіки;
  • - існування старих неформальних інституцій, які несуть ознаки попереднього господарського досвіду;
  • - нерозвиненість складного комплексу постіндустріальних характеристик особистості: ініціативності, уміння творчо мислити, брати відповідальність на себе та адаптуватись до умов, що стрімко змінюються.

Урахування світового досвіду постіндустріальних перетворень розвинених держав світу та вітчизняної практики господарювання дає змогу зробити висновок, що найважливішими передумовами утвердження людиноцентричної моделі економічного зростання є:

  • - подолання застарілих уявлень про залежність економічного прогресу нації виключно від розширеного відтворення матеріально-речового складу суспільного багатства;
  • - забезпечення динамічного економічного зростання шляхом проведення активної інвестиційної політики, спрямованої на активізацію людського капіталу;
  • - формування національної інноваційної системи як органічної цілісності науки, інновацій та виробництва;
  • - удосконалення національного законодавства згідно з вимогами міжнародних стандартів та угод у сфері інтелектуальної власності, її комерціалізація та належний правовий захист;
  • - структурна перебудова економіки галузевого і територіального спрямування, реструктуризація інституціональної системи, адміністративно-територіальна реформа;
  • - поступова зміна соціально-економічного генотипу нації у напрямі зростання соціальної активності, самостійності, вивільнення творчого потенціалу особистості;
  • - становлення громадянського суспільства з розвиненими демократичними інститутами, здатними забезпечити самореалізацію особистості та самоорганізацію соціуму;
  • - упровадження нової парадигми зовнішньоекономічних зв'язків, спрямованої на гармонійну інтеграцію країни до глобального економічного середовища.

Таким чином, розвиток економіки України на сучасному етапі пов'язаний з вирішенням низки стратегічних проблем, які визначають основні орієнтири економічної політики уряду (рис. 20.3).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >