Латинська Америка
Крупний капітал у Латинській Америці перетворив обширні сільгоспугіддя в савану. В Бразилії й інших країнах уряди націоналізовують значні масиви землі і сприяють формуванню на них фермерських господарств, надаючи пільгові кредити сприяючи формуванню кооперативів, створюючи за державні кошти інфраструктуру і т.д. Вони вимушені це робити під тиском соціальних і економічних проблем, породжених багаторічною експлуатацією земель великими компаніями у своїх інтересах.
Кооперація розвинута переважно у сфері переробки сільськогосподарської продукції, реалізації і постачання селянам насіння, добрив, техніки та ін. Узагальнене колективно-інтегроване землеробство не набуло розвитку ні в одній з провідних країн світу. Окремі приклади цієї форми колективного господарювання зустрічаються сьогодні лише в Канаді, Латинській Америці і Кіббуци в Ізраїлі, де проживає 3 % всього населення країни, але виробляють більше 20 % усієї продукції матеріального виробництва.
Функціонування кооперативів Південної Кореї
Кооперативний рух Південної Кореї характеризується такою насиченістю суб'єктів господарювання:
- 1) 1500 багатофункціональних кооперативів;
- 2) 141 спеціальних кооперативів;
- 3) 80 % фермерів-кооператорів;
- 4) в кожному первинному кооперативі - 1200 членів.
Функції багатофункціональних кооперативів: кредитування; постачання; збут; розрахунково-фінансове обслуговування; страхування; консультації; інформаційне забезпечення.
Кооперація Японії
Добре розвинута кооперація в Японії, де фермерські кооперативи переробляють і збувають близько 90 % усієї продукції сільського господарства країни (у тому числі майже 100 % всього обсягу зерна, 95 % картоплі, овочів, фруктів і молока, 85-90 % свинини, яєць і м'яса птиці) і поставляють фермерам до 80 % необхідних їм засобів виробництва.
Практично усі селяни цієї країни входять до сільськогосподарських кооперативів, які диверсифікували свою діяльність і почали виконувати не тільки постачальницько-збутові і кредитні операції. Нині до функцій японських кооперативів входять: забезпечення селян консультаціями спеціалістів із різних питань агрозоотехнії і спільного використання сільськогосподарської техніки; будівництво сільськогосподарських приміщень і організація їх спільного використання; проведення робіт по захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників; організація колективного сільськогосподарського процесу; створення спеціалізованих виробничих груп та ін.
Комплексні первинні кооперативи Японії на рівні профструктур об'єднані в різні за функціями федерації: федерації взаємодопомоги, економічні і кредитні федерації, а також ради сільськогосподарських кооперативів. Префектурні федерації у свою чергу є членами всеяпонських федерацій. Тобто в країні створена централізована кооперативна система, перед якою стоїть завдання захисту інтересів сільськогосподарських товаровиробників від монополістичного капіталу. Вона досить автономна щодо держави.
Діюча захисна політика держави у вигляді обмежень імпорту, субсидування сільськогосподарських програм, регулювання цін допомогли зберегтися японським сімейним фермам, розміри яких залишаються карликовими - трохи більше 1 га на ферму.
У Японії, а також у Швеції, Норвегії і Фінляндії представники владних структур разом із сільськогосподарськими кооперативами слідкують за станом переговорів товаровиробників і вирішують такі питання, як рівень цін на сільськогосподарські продукти, розміри бюджетних асигнувань у сільське господарство, банківські процентні ставки за кредит (в Японії вони в 2-3 рази нижчі за комерційні), субсидіювання експорту та ін.
В усіх названих країнах кооперація розвинута переважно у сфері переробки сільськогосподарської продукції, реалізації і постачання селянам насіння, добрив, техніки та ін. Узагальнене колективно-інтегроване землеробство не набуло розвитку ні в одній з провідних країн світу.
