< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Карпатська Україна

Мюнхенською угодою 1938 року частина території Чехословаччини була передана Німеччині. У закарпатських українців з'явилася надія на отримання автономії для Закарпаття.

З жовтня 1938 року щойно створена Руська національна рада висунула вимогу реальної автономії від центру. Уряд Чехословаччини змушений був погодитись на це. 11 жовтня було створено перший уряд так званої Карпаторуської держави. Головою уряду став Андрій Бродій, який вже через 2 тижні був заарештований як угорський агент. 26 жовтня 1938 року прем'єром був призначений Августин Волошин. 22 листопада 1938 року було прийнято закон Чехословацької Республіки про Конституцію Карпатської України. На цій основі автономний уряд розгорнув роботу з підготовки виборів до Сейму Карпатської України. Але останнє слово в розв'язанні проблеми "Підкарпатської Русі" належало Німеччині і карпатські українці сподівалися на її підтримку.

Тим часом уряд угорського диктатора Хорті висунув свої претензії на Закарпаття. 2 листопада віденський арбітраж оголосив рішення про передачу Угорщині частини Закарпатської України з містами Ужгород, Берегове і Мукачеве. Після цього столиця Карпатської України була перенесена з Ужгорода до Хуста.

Уряд Волошина заходився будувати українську державність. Почалася українізація освіти та адміністрації. 12 листопада 1939 року відбулися вибори до Сейму — вищого законодавчого органу країни. Українське національне об'єднання отримало на виборах 86,1 відсотка голосів. У зовнішній політиці український уряд орієнтувався на Німеччину. Але Гітлер вирішив передати все Закарпаття Угорщині.

У ніч з 14 на 15 березня німецькі війська вступили на територію Чехословаччини, а угорські — на територію Закарпаття.

  • 15 березня 1939 року сейм проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Сейм ухвалив закон, який містив такі пункти:
  • 1. Карпатська Україна є незалежною державою.
  • 2. Назва держави: Карпатська Україна.
  • 3. Карпатська Україна є республіка на чолі з президентом, вибраним Сеймом Карпатської України.
  • 4. Державною мовою Карпатської України є українська мова.
  • 5. Барвами державного прапора Карпатської України є синя і жовта. Волошин звернувся до Німеччини з проханням прийняти Карпатську

Україну під свій протекторат, але та порадила українцям не чинити опору угорцям.

Проте закарпатські українці не збиралися розлучатися з державністю, яку щойно проголосили. Кілька тисяч бійців воєнізованого формування "Карпатська Січ" вступили до нерівного бою з 40-тисячною угорською армією. У боях полягло близько 5 тисяч закарпатців. Закарпатська Україна була окупована фашистською Угорщиною. Головною причиною падіння Карпатської України було те, що вона не отримала міжнародної підтримки. З відкритою неприязню ставилося до неї керівництво СPCP, вбачаючи в ній небезпечне вогнище українського самостійництва. У промові на XVIII з'їзді ВКП(б) 10 березня 1939 року Сталін героїчну боротьбу карпато-українців охарактеризував словами: "Комашка, що хоче прилучити до себе слона". Карпатська Україна проіснувала кілька днів, але залишила глибокий слід у боротьбі за національну державність. Західноукраїнське населення дістало ряд важливих уроків. Головний із них—небезпечність орієнтації на підтримку інших держав. Проголошення незалежної держави мало велике історичне значення, оскільки знову продемонструвало світові непереборне прагнення українського народу до створення власної держави.

Еволюція українського націоналізму

В 20-ті роки український націоналізм, який виник у XIX столітті як форма протесту проти російського великодержавного шовінізму вичерпав себе. Втрата українцями національної державності болісно відбилася у їх свідомості. Стало зрозумілим, що для того, щоб відстояти власну державність потрібен новий тип українця, беззастережно відданого нації та ідеї незалежної української держави. Ідеологією для українців нового типу і мав стати інтеграційний націоналізм, головним творцем якого був Дмитро Донцов. У1926 році у Львові вийшла його книга "Націоналізм". Донцов стверджував, що нація — це абсолютна цінність, і не існує вищої мети, ніж побудова незалежної держави. Оскільки політика — це боротьба народів за виживання, то конфлікти між ними с неминучими. Для автора мав сенс лише один закон — закон боротьби, закон вічного суперництва націй. У такий спосіб прокладався шлях нав'язування суспільству єдиної норми поведінки, відстоювалася необхідність "єдиної організації з єдиним вождем ".

Інтегральний націоналізм не давав чіткого уявлення про тип держави після здобуття незалежності. Нічого не говорилося про соціально-економічну організацію суспільства, хіба тільки те, що вона буде спиратися на співробітництво між державою, кооперативами та приватним капіталом. За Донцовим, політична система майбутньої держави базувалася на владі однієї націоналістичної партії. На чолі держави мав стояти вождь, який користувався необмеженою владою.

Історичний розвиток Донцов характеризував як "вічний гін народів до експансії і підбою" і у зв'язку з цим поділяв всі народи на ті, що підкорюють, і ті, що підкоряються. Обґрунтовувалася теза "винятковості однієї нації.

Радикалізм українського інтегрального націоналізму пояснювався невірою його ідеологів у легальні методи боротьби.

В один і той же час, майже за одних умов народжуються український інтегральний націоналізм, німецький націонал-соціалізм, італійський фашизм, радянський соціалізм. Матір'ю всіх цих ідеологій була політична, економічна і національна криза, з якою зштовхнулися народи Європи в 20—30-ті роки. Але нічого іншого, крім тоталітаризму, ці ідеології породити не могли.

Український інтегральний націоналізм став підвалиною Організації українських націоналістів, яку було створено у Відні в 1929 році. Схильність ОУН до радикальних дій, прагнення за будь-я ку ціну добитися незалежної держави привертали до цієї організації українську молодь. За приблизними підрахунками, напередодні другої світової війни ОУН налічувала близько 20 тисяч осіб.

У 30-ті роки ОУН стала найважливішим чинником політичного життя західноукраїнського населення.

Загальні висновки

30-ті роки столи "голгофою "українського народу. В жорнах тоталітарно-репресивного режиму було знищено трудову і розумову еліту народу. Генофонд української нації зазнав нищівного удару. Передумовою виникнення командно-адміністративної системи управління стала монополія битовицької партії на владу. Знищення опозиції прискорило формування тоталітарного режиму. Відбулося повне зрощення партійної влади з владою державного апарату. В 1939 році Сталін зазначав:" Кадри партії — це командний склад партії, а оскільки наша партія стоїть при владі — вони с також командним складом керівних державних органів". Керівники партії одночасно займали керівні державні посади.

У командно-адміністративній системі, що склалася, державні і господарські органи діяли під жорстким контролем партійних органів і в рамках централізованого управління відомчого апарату. Сформований привілейований прошарок бюрократії займав керівні місця в партійних, радянських, військових, господарських, репресивних органах. Боротьба в керівництві партії привела до зміцнення єдиновладдя. Режим особистої влади Генерального секретаря партії, який також прибрав функції глави держави, стає характерною ознакою радянської політико-державної системи майже до середини 50-х років.

У 30-ті роки були знищені залишки державної самостійності України. Централізація влади, характерна для тоталітарного режиму, призвела до централізації і правової системи. Головною тенденцією розвитку права стає перевага загальносоюзного законодавства над республіканським. Ця тенденція проявлялася в двох напрямах: поширенні прямої дії загальносоюзних нормативних актів і в рецепції відповідних загальносоюзних актів республіканським законодавством.

Правовим вінцем тоталітарного режиму стали Конституція СРСР 1936 року і Конституція УРСР 1937 року. Для історії людської спільноти вони були взірцем політичного цинізму та юридичної догми.

Не менш тяжким виявився цей період і в житті українського населення Східної Галичини, Волині, Закарпаття, Буковини, Хотинщини та Ізмаїльщини. Розділене між трьома державами, відірване від основного масиву етнічної території, воно залишалося вірним історичним прагненням і традиціям українського народу в боротьбі за возз'єднання. Про споконвічне прагнення українського народу до національної державності оголосила на весь світ Карпатська Україна. Ставало все більш відчутним, що наступний історичний період покладе край одній із найбільших історичних несправедливостей стосовно українського народу і він навіки возз'єднається в єдиній державі.

Рекомендована література

  • 1. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. — К., 1994.
  • 2. Бенько О.П. Державно-правові аспекти політичного терору п (1917-1953 рр.).-К., 1994. НУ Укра,ні
  • 3. Вегеш М., Задорожний В. Велич і трагедія Карпатської України —V род, 1993.
  • 4. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документ К,1990. Т1В-
  • 5. Історія адвокатури України. — К., 1992.
  • 6. История государства и права Украинской ССР/Отв. ред Б М Бай -К., 1976. " * " Ии-
  • 7. Історія держави і права України: У 2 ч. /За ред. А.Й. Рогожина

8. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За заг. ред. В.А. Смолія

9. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор П

з англ. — К., 1993. р.

  • 10. Кульчицький В.С, Настюк М.І.., Тищик Б.Й. Історія держави і права
  • 11. Національні відносини в Україні у XX ст.: 36. док. і матеріалів. - К 1994
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >