< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості зороастрийського віровчення

Віровчення зороастризму. Зороастризм, як і всяка сформована релігія із своїм сакральним писанням, має повний комплект анімістичних, міфологічних, фетишистських і магічних уявлень та ідей. З них і формується віровчення й культ.

Розглянемо спочатку віровчення зороастризму. Віровчення Зороастра має своїх релігійних попередників у первісних релігійних віруваннях стародавніх індоіранців. Протоіндоіранці, які жили в посушливих степах і пустелях, обожнювали воду, яку уособлювала богиня Апас. На її честь здійснювали магічні церемонії узливання особливої суміші з молока і соку хаоми (галюценогенної рослини). Другим об'єктом обожнювання був вогонь у вигляді бога Атара (Агні), якому приносили жертву з ароматичних речовин і жиру, які спалювали. Ці жертви і були атрибутами щоденних богослужінь, які називалися "ясна". Місце, на якому здійснювалися ясна, називалося "паві", тобто "чисте місце". Чистими мали бути і всі предмети та посуд, які застосовували під час церемонії.

Крім названих Апас і Атари, протоіндоіранці поклонялися ще чималій кількості богів, серед яких називали Мітру, Варуну і верховне божество Ахура-Мазду.

Протоіндоіранці мали уявлення про душі і загробне життя, справляли поховальні церемонії. Інакше кажучи, вже володіли певним комплексом релігійних уявлень.

Заратуштра впорядкував анімістичну систему протоіндоіранців, виділивши з пантеону богів двох найголовніших. Це Ахура-Мазда (Мазда, Ормуду) і Ахра Манью (Ахріман, Аріман). Це вони головні дійові особи зороастрійського космогонічного вчення. Згідно із зороастризмом, світ безмежний у просторі й часі. У ньому відбувається творча діяльність Ахура-Мазди, який панує в світі безмежного світла і добра. Ахра Манью — у світі безмежної темряви і зла.

Ахура-Мазда в безмежному часі створив обмежений час, який триває 12 тисяч років і складається з чотирьох періодів.

Перший період — це творення світу у вигляді ідей. Наприкінці цього періоду з'являється Ахра Манью. Вражений світлом і молитвами Ахура-Мазди, він утікає в морок і починає війну з Ахура-Маздою.

У другий період починається перевтілення ідей у речі, з'являється матеріальний світ, у якому є продукти творення Ахура-Мазди і Ахра Манью. "Антидевівський напис Ксеркса" повідомляє: "Бог великий Аурамазда, котрий створив цю землю, котрий створив добробут для людини, котрий зробив Ксеркса царем..." Ахура-Мазда створив Землю, Місяць, Сонце, зорі, а Ахра Манью планети, комети і метеори, які не підпорядковуються видимому рівномірному рухові небесних тіл. Ахура-Мазда створює благодатні місця для життя людей на землі, Ахра Манью лихі. Волею Ахри Манью виникають хижі тварини, отруйні рослини, стихійні лиха. Ахура-Мазда створює першого бика і першу людину Гайа Мартам. Ахра Манью домагається їх смерті. Але із сімені бика народжуються корисні тварини, а з сімені першої людини перше подружжя Машйа і Мавшої, які поклали початок людству. Перші два періоди складають еру творіння світу, створення основи Бундахішн.

Наступні 3 тисячі років третій період, час боротьби добра і зла.

У зороастрійському віровченні цей період дістав назви ери змішання, коли світ поєднує в собі добро і зло. Саме в цей період Заратуштра одержує одкровення, людство дізнається, що воно разом з добрими богами має перемогти зло і зробити світ таким, яким його замислив Ахура-Маздра, тобто досконалим.

Це історія різних правителів та іранського народу у містифікований, але досить образній художній формі. З Авести до нас доходять окремі уривки цього викладу. Головна ідея цього викладу: доведення божественної суті верховної влади, необхідності влади відповідати цій суті.

Четвертий період — це ті 3 тисячі років, які світ буде існувати після Заратуштри. Отже, за зороастрійськими уявленнями людству лишилось жити десь 300-400 років! Під час четвертого періоду до людства прийдуть через кожну тисячу років три рятівники. Всі вони сини Заратуштри, їх звуть Саушіантами. Справа в тому, що коли Заратуштра купався в озері Канав'я, він залишив там своє сім'я. І коли в цьому озері будуть у якийсь певний час купатися дівиці, то вони завагітніють рятівником і народять його.

Коли прийде третій рятівник, відбудеться останній бій між добром і злом. Тоді почнеться третя ера історії людства, ера розділення, коли добро буде відділене від зла, а останнє знищене вогнем і розтопленим металом. Добро стане загальним, смерть переможена, світ буде оновлений і в такому вигляді існуватиме вічно. Перед нами яскрава есхатологічна картина, яка малює майбутній кінець світу і настання царства добра і справедливості. Зороастризм уперше в історії релігії висунув детально розроблену систему есхатологізму.

Отже, основою вчення зороастризму про світ є дуалістичне вчення про два першопочатки світу: добро і зло.

Ця концепція проходить червоною ниткою і в зороастрівському розумінні людини, за яким людина продукт божого творіння, її створив Ахура-Мазда і призначив для добра. Але людина має свободу волі, вона може піддаватися впливові зла і сприймати його. Ахра Манью зовсім не байдужної до людини. Він є покровителем войовничих кочівників, які нападають на землеробів. Ахра Манью також опікується дикою фауною (гадами, комахами, термітами тощо), які шкодять землеробству. Тому людина повинна коритися Ахура-Мазді, який є покровителем землеробів, осілого життя, домашніх тварин. Вірний Ахура-Мазді повинен цінувати добро і світло, займатися землеробством, знищувати дику фауну.

Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемогою добра. Тоді все людство об'єднається, виникне єдина держава з єдиною мовою. Оскільки людина має безсмертну душу, то при участі в боротьбі на боці Ахура-Мазди її душа осягне райське блаженство від загробного світу Сраоша, а ті, хто підтримує Ахра Манью, будуть піддані очищенню вогнем у пеклі.

Який же характер анімістичного пантеону зороастризму: пантеїстичний чи монотеїстичний? На це є різні точки зору.

Дослідники помітили, що в Гатах Заратуштри біля Ахура-Мазди нема ніяких інших богів. Це дало підставу говорити, що зороастризм монотеїстичний, чи, принаймні, має сталу тенденцію до монотеїзму. Цим, так би мовити, підносився авторитет зороастризму серед релігій стародавнього світу, які всі до одної були політеїстичними.

Але насправді зороастризм ще весь у полоні політеїзму, хоч і проводить досить послідовну концепцію ієрархії богів. Проголошуючи Ахура-Мазду верховним богом, він не визнає його єдиним поруч з ним весь час діє Ахра Манью. Ахура-Мазда веде невпинну боротьбу з Ахра Манью. Він могутній, але не всемогутній, він сам не може знищити зло і його джерело Ахра Манью і потребує в цій справі допомоги богів і людей. Таким чином, зороастризм уникає суперечності між усемогутністю бога і наявністю зла, яке він не знищує, суперечності, яку не можуть розв'язати послідовно монотеїстичний іслам і християнство, яке намагається бути монотеїстичним.

Разом з Ахура-Маздою зороастризм визнає й багатьох другорядних богів. Насамперед це Амеша Спента ("безсмертні святі") шість еманацій і помічників Ахури-Мазди, яких він створив за допомогою Спента Манью ("духа святості").

Амеша Спента входять до тючту Ахура-Мазди, підкреслюючи його благі якості. Кожен з Амеша Спента керує певною частиною божественного господарства Ахура-Мазди, до якого входять:

Boxy Мана (Вогу Мано, Баман) як "блага думка, розум, глава і страж живого творіння Ахура-Мазди";

Аша-Вахішта (Аша Вагіста, Арцібегешт) як "істина, велика святість, геній вогню";

Армайта (Спента Арматі, Спендармат) як "святий спокій, божественне благочестя, богиня землі";

Хшатра Вар'я (Кматра Вайр'я, Шахревар) як "бажана, досконала влада, володар металів";

Хаурватат (Гаурватаг, Кордат) як "цілісність, добробут, здоров'я"; Амертат (Амеретат, Амердит) як "безсмертям".

Разом з Ахура-Маздою вони утворюють "Сімку єдино-існуючих", сім верховних духів, які протегують сімці благих творінь: людині, худобі, вогню, землі, небу, воді і рослинам.

Але це ще не все. Зороастрійський пантеон має численних функціональних богів. Життя від сходу сонця до полудня перебуває під захистом бога Хавапі, бог Рапітвіна переймає цю естафету від полудня до другої половини дня, потім іде частина дня до заходу, якою керує божество Узайярина. Від заходу до півночі ця роль належить Айвісутрімі. З півночі до сходу сонця ніччю володіє Ушахіна. Так добро розподіляється на п'ять страж, у кожній стражі вичитуються молитви відповідним божествам. Звідси пішов потім п'ятиразовий намаз у мусульман.

Численні яшти (гімни) в Авесті присвячені окремим богам: яшт 5-й богині вод і родючості Арві-Сурі, яшт 14-й богу війни і перемоги Вертрагне, яшт 17-й богині доброї долі і щастя Аші, яшт 19-й божеству землі Заму, найдовший гімн "Міхр-яшт" присвячений богу Мирі. Пантеону богів, яких очолює Ахура-Мазда, відповідає пантеон девів, які є військом Ахра Манью. Так, богові Boxy Манах протистоїть дев Ака-Мацах (Зла думка), богові правди Аша дев брехні Друг. Серед девів зла: Араска заздрість, Зарван старість, Варена хтивість, Азі жадоба, Айшма гнівливість. Девам допомагають їату (ворожбити) і паріна (пері), що шкодять природі та людині, нові і корпани ворожі зороастризму князі та жерці, ашемаугі зловчителі, шкідливі істоти храфетра змії, жаби, комахи тощо. Ось такий величезний злий світ протистоїть Ахура-Мазді, тож не дивно, що він потребує допомоги в боротьбі з цим.

В зороастризмі є свій символ віри. Він міститься в Авесті. Його текст такий: "Визнаю себе шанувальником Мазди, послідовником Зороастра. Зрікаюся демонів-девів, приймаю віру Ахури. Вклоняюся Амеша Спенті, молюся Амеша Спенті. Ахура-Мазді, доброму, всеблагому, належить усе благе". Далі йде визнання дуалізму світу, вимога зрікатися зла і боротися з ним, визнавати авторитет Ахура-Мазди в усьому, суворо додержуватися зороастрійських моральних вимог. Такий характер має віровчення зороастризму.

Зороастрійська мораль. Порівняно з релігіями, які передують зороастризмові, він набагато переконливіший у справі обґрунтування і захисту загальнолюдських норм моралі. Попередні релігії обмежувались соціальними нормами, вони визначали, насамперед, ставлення людини до своїх суспільних обов'язків, а потім уже ставлення до інших людей. Зороастризм підсилює увагу до особи, і тут він підноситься до рівня релігій одкровення. В зороастризмі складається певна етична система.

Зороастрійська етика в своїй основі має тріаду, яку становить добра думка, добре слово і добра справа. Віруючий усе своє життя мусить збирати ці елементи тріади, нагромаджувати їх запас. Найбільшим злом зороастризм вважає смерть, яка йде від Ахрй Манью. Вона з'являється з волі бога зла вже в час творіння і діє весь час ери змішання. Смерть змушує душі залишати матеріальний світ і повертатися в нематеріальний. Але це не просте повернення, а проходження вищого суду. Суд цей вершить бог Мітра, йому допомагають боги Сраона і Рашну. На посмертному суді бог справедливості Рашну кидає на одну чашу терезів усе добре, зібране віруючим, а на іншу усе зле: злі думки, злі слова, злі справи. Наслідком зважування є вирішення долі душі людини: її відправляють чи в рай до Ахура-Мазди, чи в пекло до Ахра Манью. Якщо душі належить бути в раю, то її широким мостом угору, до раю веде чарівна дівчина — даена, яка уособлює совість кожної людини; якщо ж людина приречена на пекло, то міст стає вузьким, як лезо кинджала, а потворна відьма хапає душу і тягне вниз, у пекло. Вважають, що автор цих образних уявлень сам Заратуштра. Запам'ятайте ці образи, ви їх зустрінете в ісламістському віровченні.

Значущість зороастрійської моральної тріади підкреслюється гімном Ахура-Мазді, який зветься Ормалу-яшт. У початковій частині він має молитовне вираження: "Прославлю благодуманням, благослов'ям і благодіянням благодумання, благослов'я і благодіяння. Віддаючись усьому благодумному, благословенному і благодіянному, зрікаюсь від усього лихо-думного, лихословного і лиходіянного" (Авеста Яшті Ормадіят).

Моральна концепція зороастризму вважає, що справжній послідовник Ахура-Мазди не може бути пасивним, бездіяльним. Ось тому зороастризм засуджує чернецтво, пустельництво, відречення від світу. Те саме стосується й аскетизму, він вважається виявом перемоги духів зла над людиною. Головне благочестя зороастрійця — землеробство і скотарство, своєю працею він виявляє повагу до Ахура-Мазди і ганьбить девів. "...Коли з'являється зерно, деви пітніють, пишеться у Відеваті, коли з'являється млин, деви бентежаться; коли з'являється борошно, деви починають голосити; коли з'являється хліб, деви лякаються ще більше". Собаку, яка охороняє худобу, Авеста шанує майже як людину, вимагає добре годувати її, не дозволяє бити. А вовка велить знищувати.

Зороастрійська мораль становить певний крок у розвитку загальнолюдської моралі, хоч вона досить абстрактна.

Зороастрійський культ. Зороастрійський культ розвинувся з первісного фетишизму і первісної магії і спочатку був примітивним. Послідовники Заратуштри приносили свої молитви Ахура-Мазді на вершинах гір і пагорбів, на берегах річок перед домашнім вогнищем. Жерцями були старійшини роду чи родини. їм допомагали виконавці ритуалів і обрядів, фахівці цієї справи атравани. Весь культ був спрямований на додержання культової чистоти і утримання від нечистого. Ідея очищення найкраще уособлювалась вогнем. Тому в культі зороастризму особливе місце надається вогню, який начебто має універсальну силу очищення від усього лихого, недоброго.

Згодом зороастрійський культ ідейно і ритуально ускладнюється. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набувають потайного змісту. На долю жрецтва випадає тлумачення їх. Атравани стають знавцями віровчення і традицій, вони в центрі культових церемоній.

Коли зороастризм став державною релігією могутніх імперій, культ набрав ускладнення і пишноти. Були побудовані величні храми з вівтарем, оберненим на південь, інші культові споруди. Але в них не було зображень богів.

Обов'язковою частиною зороастрійського культу є молитви. Головна молитва, яку склав сам Заратустра, називається "Ахуна-Ваїра", чи "Ахунвар". її текст такий: "Як найкращого владику, так і суддю вибирають у згоді з істиною! Утверджуй силу, яка йде від життя, з благим помислом заради Мазди, заради владики, пастиря бідних". Читають її авестійською мовою, що надає їй, на думку віруючих, особливої магічної сили.

Під час зороастрійського богослужіння відбувається символічне жертвоприношення: богам приносять у дар Хауму — сік особливої рослини з наркотичними якостями, що змішується з молоком, так звану сому. Дар може бути приготовлений лише жерцями з продуктів, що їх приносять віруючі. Дари частково спалюють на вогні, який запалюють з особливими церемоніями, а те, що залишилося, з'їдають жерці і віруючі. Під час цих церемоній читають Авесту.

Зороастрійці носять спеціальний одяг, який свідчить про їх належність до цієї віри. Це стахр пайсанха, або судра натільна сорочка, розписана зірками з невеликим гаманцем біля комірця на ознаку того, що віруючий усе життя мусить збирати добрі думки, слова і справи. Віруючому також належить носити авіанхану шнур, яким користуються як поясом, ним тричі підперізуються (нагадуючи цим три принципи етики зороастризму) і зав'язують вузлом спереду і ззаду.

Зороастрійський культ включає в себе чимало свят. Це, насамперед, сім щорічних свят на честь Ахура-Мазди і його Амеша Спенти. Ці свята встановив особисто Заратуштра.

Ряд свят запозичений із дозороастрійського часу життя і доіранських племен. Це свята, пов'язані з певним періодом року, вони називаються гаханбарами чи гахамбарами. їх шість: перший гаханбар усередині весни, другий в середині літа, третій на початку осені, це свято збирання врожаю, четвертий відзначає кінець осені, повернення худоби з пасовищ додому, п'ятий в середині зими, шостий — початок весни, в дні весняного рівнодення. Гаханбар триває п'ять днів. Він складається з двох частин: афрінгану —богослужіння з молитвами з Авести і бадж — богослужіння з жертвами.

Особливо врочистим є святкування Нового року Ноурузу, який відбувається в останній день шостого гаханбара, в день весняного рівнодення. Зазначимо, що в зороастрійців історично існувало кілька календарних систем. їхній рік налічує 360 днів, п'ять останніх днів року — це дні особливих молитов за душі предків, на четвертий рік до них додається ще один день. Останній день шостого гаханбара — це день народження Заратуштри.

Під час усіх свят віруючі обов'язково вживають священний напій хаому, який спричинює у них почуття релігійного піднесення і, на думку віруючих, має особливо позитивне магічне значення.

На завершення огляду зороастрійського культу розповімо про зороастрійські поховальні обряди.

Як уже сказано, смерть у зороастрійців є найбільше зло. Коли настає година смерті, жрець вимагає від вмираючого каяття і вливає йому в рот та вуха хауму. Це виглядає як причащання. Дослідник релігії С.Рейнан вважає, що, можливо, тут ми знаходимо походження аналогічного християнського обряду. Мертве тіло є продуктом перемоги злих сил, вони втілюються в тіло, ховаються в ньому. Звідси все пов'язане із смертю, з трупом є нечисте. Землю, де вмерла людина, протягом року не можна ні зрошувати, ні засівати. В дім, де померла людина, вогонь можна запалити чи внести знадвору взимку через 9 днів, а влітку через місяць.

Багато чого в поховальних обрядах зороастрійці запозичили у своїх предків.

Давньогрецький історик Страбон (64/63 рр. до н.е. — 23/24 рр. н.е.) розповів про поховальні обряди стародавніх каспіїв, які жили на південному узбережжі Каспійського моря. Вони морили голодом тих, кому виповнювалося сімдесят років. Трупи померлих вони виносили в пустельні місця і спостерігали: якщо їх з'їдали птахи, то це була ознака посмертного блаженства, якщо звірі чи собаки відносне щастя. Але якщо трупи ніхто не чіпав це вже нещастя для покійника.

Цей принцип поховання успадкували зороастрійці. Мертвих не слід закопувати в землю пускати на воду чи вогонь, бо це оскверняє природні стихії. їх виносили на високі, сухі, кам'янисті місця і закріплювали так, щоб не можна було розтягти їх кістки. Коли трупи з'їдали птахи це добре, звірі це вже погано. Кістки ж складали у спеціальні сховища.

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих вежах мовчання дакмах, які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовнішньому чоловіків, середньому жінок, внутрішньому дітей. Голі тіла померлих були поживою шулік. Об'їдені кістки скидалися до колодязя, що був у центрі дакми. Вважалося, що в дакмі збираються на свої бісівські ігри деви, — це закляте місце, його можуть відвідувати лише обрані служителі.

Зороастрійський культ як найбільш консервативний бік релігії лишається незмінним уже десятки століть.

Культ Мітри. У стародавньому Ірані, поряд з зороастризмом, досить значного поширення набрав культ Мітри (Міффи). Мітра це один з індо-іранських богів, що шанувався в Стародавній Індії і Мітанні. Він висловлював доброзичливе ставлення до людини, був богом світла, сонця, життя, істини, його функцією було встановлення рівноваги в суспільстві, саме слово "мітра" в індоіранській мові означає "угода", "згода".

Виникнення культу Мітри відносять до початку І тис. до н.е. Із становленням і поширенням у Стародавньому Ірані зороастризму Мітра потрапив до пантеону зороастрійських богів. Але мав і самостійне значення. Артакіеркс II (405-362 рр. до н.е.) з Ахеменідів, за кілька десятиріч до загибелі династії від меча Олександра Македонського, надав йому статус офіційного культу, який дістав назву мітраїзм.

Мітраїзм мав виразну гуманістичну спрямованість. Він проголошував рівність, солідарність і взаємну підтримку серед своїх послідовників, тим, хто сповідував мітраїзм, обіцяв безумовне потойбічне блаженство. Мітрі приписувалися також роль рятівника, месії.

Мітраїзм розвивав і поглиблював зороастрійську дуалістичну концепцію, а також зороастрійську етику.

Гуманістична спрямованість мітраїзму стимулювала його поширення і живучість. Він продовжував бути популярною релігією в елліністичному світі, в І ст. н.е. і добре відомий римлянам, аз ІІ-го і в усій Римській імперії. Мітраїзм відіграє роль одного з джерел і серйозного конкурента християнства. Саме з мітраїзму християнство взяло поглиблену ідею потойбічного існування, воскресіння і безсмертя, переміщення ідеї врятування в етичну площину.

Культ Мітри був пов'язаний з поклонінням сонцю. Народження цього бога святкувалося в дні найнижчого сонцестояння, а саме 25 грудня, коли день починав зростати. У мітраїстів — це було головне релігійне свято.

Мітраїсти вчиняли релігійні збори, на які допускалися лише чоловіки з числа посвячених у дійсні члени мітраїдтських общин. Збори відбувались таємно. На них справляли обряд жертвоприношення Мітрі, відбувалися культові трапези.

Культ Мітри особливого поширення набрав в епоху Сасанідів у III—VII ст., а потім був витіснений ісламом.

Розквіт зороастризму. При Ахеменідах зороастризм переживав часи свого першого розквіту, хоч цілковиту й повну належність до нього Кіра, Камбіза і Дарія впевнено твердити не можна. Справа у тому, що швидке розширення території світової імперії, яка народжувалася, робило більш доцільною політику віротерпимості, ніж активну підтримку державної релігії і навернення до неї. Кір, який загинув у 530 р. до н.е., не був похований за зороастрійським культом, тіло його забальзамували і поклали до склепу.

Син Кіра — Камбіз, який став царем Ахемегідської держави, теж не дуже виявляв прихильність до зороастризму, хіба що утвердив і особисто впровадив у практику шлюб між кровними родичами хваєтвадату. Коли він вирішив одружитися зі своєю рідною сестрою, то спитав у суддів, чи є такий закон, який дозволяє чоловікові брати за дружину сестру. Судді відповіли, що такого закону вони не знайшли, але вони знають інший закон, який дозволяє цареві персів робити те, що він забажає. Камбіз, і його спадкоємець Дарій І, та й інші перські царі теж не були поховані за зороастрійською традицією.

Але, тим не менше, за Ахеменідів зороастризм став державною релігією світової на той час імперії.

У 331 р. до н.е. в Малу Азію вдерся Олександр Македонський і за п'ять років завоював усю Ахеменідську державу. Він виявив достатньо державну мудрість і теж проводив політику віротерпимості, хоч, як видно з історичних джерел, зороастрійські общини потерпали від звичайних для тих часів воєнних погромів і пограбуваннь.

Після смерті Олександра Македонського територія Ірану становила елліністичну державу Селевкидів.

У середині III ст. до н.е. між Іраном і Туркменією утворилась Парфянська держава. До неї згодом увійшла вся територія Ірану.

У Парфянській державі не було єдиної релігії. Найбільш поширеним був культ сонячного бога, до якого належали боги різних релігій. Це семітський Баал, іранський Ахура-Мазда, Мітра, навіть Зевс. Отже, релігійні запозичення були цілком дозволені. До того ж у Парфянській державі поступово починає поширюватись християнство, а на сході стверджується буддизм. В умовах такої релігійної конкуренції простору для розвитку зороастризму в Парфянському царстві не було.

З початку І ст. до н.е. Парфія вимушена була вести боротьбу з Римом, потім з Персидою і врешті-решт увійшла до складу утвореної на основі Перейди нової іранської держави Сасанідів. Вона швидко утвердилась і завоювала Південну Аравію, Сирію, Палестину, навіть Єгипет, створила серйозну загрозу Візантії.

Сасанідська держава була державою феодального ладу, який народжувався в іранському суспільстві. Разом із становленням феодальних відносин удосконалювався і зороастризм, остаточно склалися його догми, був записаний канон Авести.

В Ірані часів Сасанідів в умовах підсилення централізованої державної влади вплив зороастризму невпинно зростає, він тіснить своїх релігійних конкурентів і стає державною релігією. У цей період будують пишні зороастрійські храми. Вони були споруджені так, щоб туди не потрапляло сонячне світло, бо у вівтарі підтримувався невгасимий священний вогонь. У храмі відбувались молебні зі співами і читанням священних текстів, які переписували і поширювали переписувачі. Храми володіли чималими землями, а жерці входили до панівної верхівки населення.

В епоху Сасанідів у зороастризмі під впливом монотеїзму іудаїзму і християнства виникає тенденція підсилення в ньому монотеїстичної лінії. Так, Ахура-Мазду і Ахрі-мана вже називали породженням якоїсь вищої сили чи то безмежного простору Тваші, чи безмежного часу Зрвана.

Втім, як і будь-яка інша велика феодальна держава, Сасанідіський Іран весь час зазнавав впливу відцентрованих феодальних устремлінь, феодальна влада прагнула до політичної незалежності від шахської влади. Це значно послабило державу, і вона не могла протистояти арабській експансії. У VII ст. неараби-мусульмани завоювали Іран і почали насаджувати іслам, викорінюючи зороастризм.

Доля і заслуги зороастризму. Після загибелі Сасанідської держави зороастрійські громади зазнавали збоку мусульман численних утисків, були великі труднощі в переписуванні Авести, тому ті її частини, які не мали безпосереднього відношення до культу, тобто не були текстами обрядового значення, при переписуванні опускалися і поступово втрачалися. Для нас це прикро, тому що такими втраченими текстами були історичні і філософські та богословські твори, які входили в повний текст Авести. У VII—VIII ст. н.е. встановилось панування Халіфату, зороастризм прийшов у цілковитий занепад. Вперті зороастрійці, що не бажали приймати нову релігію, мусили тікати до Індії, де їх нащадки парси сповідують цю релігію й тепер. В Ірані зороастрійці, що залишились, звуться гебрами.

До зороастрійців тепер відносять єзидів (езидів), що живуть в Іраку. У своє віровчення вони внесли певні елементи християнства та ісламу. Вони вклоняються не тільки добрим, а й злим духам. Злого духа вони уособлюють у вигляді павича. Відповідно до цього у них існують свої ритуали. Мусульмани і християни звуть єзидів "чортомо-лами", "шанувальниками диявола". До єзидів пристає частина курдів в Іраку та Ірані.

У 1976 р. кількість зороастрійців в усьому світі становила 129 тис. чоловік. З них: в Індії — 82, Пакистані — 5, Ірані — 25 (з них в Тегерані — 19), у Великобританії, Канаді і США — 3 тисячі.

З 60-70-х років з'являються місцеві асоціації зороастрійців, в 1960 р. відбувся 1-й Всесвітній конгрес зороастрійців у Тегерані, 2-й і 3-й — відбулися в 1964 і 1978 роках у Бомбеї.

Отже, в зороастризмі вперше в історії релігійної думки виникли ідеї про походження зла, його місце в світі в цілому, про роль та діяльність людини у світовому процесі, про потойбічну відплату і у зв'язку з цим зовсім нові уявлення про потойбічний світ.

Ідеї зороастризму мали великий вплив на розвиток філософської і релігійної думки. Цей вплив позначався на стародавній грецькій філософії (зокрема, на філософії Піфагора, стоїків, Сенеки тощо), а через неї на всій світовій історії філософії. Безпосередній вплив зороастризм мав на іудаїзм та християнство, особливо на їхні секти і течії, такі як гностицизм, маніхейство. Під впливом зороастризму перебував і буддизм, його північний напрям — махаяна. Відчув цей вплив і іслам. Інакше кажучи, зороастризм наклав свій відбиток і на релігії стародавнього світу, і на сучасні світові релігії. А сам зороастризм світовою релігією не став, хоч, здавалось би, мав для цього досить підстав. У період з VI ст. до н.е. до VII ст. н.е., протягом усього часу існування грандіозної, світової на той час імперії Ахеменідів, потім Парфянської, Сасанідської держав, зороастризм був найвпливовішою релігією епохи. Він успішно протистояв елліністичному і римському Заходу, був серйозною загрозою цілісності християнства. Це перша в історії релігії релігія Одкровення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >