< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй

Програма розвитку ООН, як і ЮНЕП, відіграє важливу роль у втіленні в життя рішень із питань навколишнього середовища і розвитку. Через свою мережу відділень на місцях вона сприяє активізації спільних зусиль системи Організації Об'єднаних Націй на підтримку впровадження принципів сталого розвитку на національному, регіональному, міжрегіональному й глобальному рівнях, використовуючи при цьому послуги фахівців, спеціалізованих установ, інших організацій і органів ООН, що функціонують.

Її роль така:

виступати як провідна установа в організації діяльності системи ООН зі створення потенціалу на місцевому, національному й регіональному рівнях;

здійснювати від імені урядів мобілізацію ресурсів донорів на потреби у створенні потенціалу в країнах-отримувачах на основі використання, за необхідності, нарад, засідань "за круглим столом";

посилювати власні програми, щоб сприяти очікуваним заходам за результатами Конференції ООН;

сприяти країнам-отримувачам, на їхнє прохання, у створенні й зміцненні національних координаційних механізмів і мереж, пов'язаних із впровадженням очікуваних заходів за результатами Конференції;

сприяти країнам-отримувачам, на їхнє прохання, у координації зусиль, спрямованих на мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів;

заохочувати участь і посилювати роль жінок, молоді, інших основних груп у впровадженні Порядку денного на XXI століття.

Неурядові організації є важливими партнерами в активізації впровадження принципів сталого розвитку. Певним неурядовим організаціям, у тому числі науковим колам, приватному сектору і групам жінок, надається можливість зробити свій внесок і встановити відповідні взаємовідносини із системою ООН. Слід надавати підтримку країнам, що розвиваються, і мережам, організованим ними самостійно.

Системі ООН, міжнародним фінансовим установам і установам, що вирішують питання розвитку, а також усім міжурядовим організаціям і форумам, консультуючись із неурядовими організаціями, слід вжити заходів щодо:

розробки відкритих і ефективних засобів забезпечення участі неурядових організацій, у тому числі тих, діяльність яких пов'язана з проблемами великих груп населення, в установленому процесі спостереження й оцінки ходу впровадження принципів сталого розвитку на всіх рівнях;

врахування результатів, що отримані неурядовими організаціями в рамках їхніх систем спостереження і процесів оцінки, у відповідних доповідях Генерального секретаря про хід впровадження принципів сталого розвитку.

Основними правовими документами міжнародного організаційного механізму є універсальні, дво- та багатосторонні договори, які повинні враховувати:

подальший розвиток міжнародного права в галузі сталого розвитку з особливим наголосом на забезпечення належного балансу між пріоритетами охорони навколишнього середовища і потребами розвитку;

необхідність виявлення і зміцнення взаємозв'язку між наявними міжнародними документами або угодами в галузі охорони навколишнього середовища і відповідними угодами або документами із соціальних і економічних питань з урахуванням особливих потреб країн, що розвиваються.

Загальна мета огляду і розвитку міжнародного екологічного права має полягати в оцінці й стимулюванні ефективності такого права, у сприянні інтеграції політики в галузі навколишнього середовища і розвитку через посередництво ефективних міжнародних угод та документів з урахуванням як універсальних принципів, так і особливих та диференційованих потреб і проблем усіх країн.

Конкретними цілями у цій сфері слід вважати такі:

виявлення і пошук шляхів подолання труднощів, що перешкоджають участі окремих держав, зокрема країн, що розвиваються, у діяльності в рамках міжнародних угод або в діяльності належного їх впровадження в життя;

встановлення пріоритетів для майбутньої діяльності з розробки правових норм у галузі сталого розвитку на міжнародному, регіональному й субрегіональному рівнях для підвищення ефективності міжнародного права в цій галузі шляхом, зокрема, інтеграції діяльності в галузі охорони навколишнього середовища і розвитку;

сприяння ефективній участі всіх зацікавлених країн, зокрема країн, що розвиваються, в обговоренні, впровадженні, перегляді й регулюванні міжнародних угод;

сприяння через поетапну розробку, на основі переговорів, універсальних і багатосторонніх угод або правових документів прийняттю міжнародних стандартів у галузі охорони навколишнього середовища, які враховували б різноманітні ситуації, що складаються в країнах, та їх наявні можливості;

забезпечення ефективного, повного й негайного впровадження правових документів, що мають обов'язкову силу, та сприяння вчасному розглядові й коригуванню угод та документів відповідними сторонами з урахуванням особливих потреб і проблем усіх країн, зокрема тих, що розвиваються;

підвищення ефективності установ, механізмів і процедур у сфері застосування угод та документів;

виявлення і запобігання існуючим або потенційним суперечностям, зокрема між угодами або документами в галузі охорони навколишнього середовища і угодами або документами із соціальних та економічних питань, для забезпечення узгодженості між положеннями таких угод або документів;
• вивчення і розгляд питання про розширення й зміцнення потенціалу механізмів, зокрема в рамках системи ООН, щоб сприяти виявленню, запобіганню і врегулюванню міжнародних суперечок у галузі сталого розвитку з належним врахуванням чинних дво- та багатосторонніх
угод про врегулювання подібних суперечок у тих випадках, коли це необхідно і погоджено відповідними сторонами.

ВИСНОВКИ

Людство пройшло свій далеко не найкращий історичний відрізок шляху порушень законів і принципів співіснування з природою,гострого екологічного конфлікту. Своєї доброчинної місії, свого біблійного призначення як оберега Природи Людина не виконала.

На сучасному етапі розвитку людство дійшло висновку, що суто споживацьке ставлення до Природи — на шкоду собі та нащадкам, і виробило Кодекс екологічної поведінки, додержання якого має гармонізувати взаємодію людського суспільства і Природи. Цей Кодекс увібрав у себе керівні принципи, задекларовані ООН на Всесвітній конференції в Ріо-де-Жанейро, вимоги Основних напрямів екологічної політики держав, які уряди країн, у тому числі й України, прийняли та узагальнили у Всесвітній програмі дій на )0(І століття. Всесвітні керівні принципи набули конкретизації в екологічних деклараціях різних міжнародних організацій (наприклад, у декларації Хартії міжнародної торгової палати), а також у стратегіях практичних дій найбільш розвинених країн (наприклад, США).

Створено, отже, концептуальні передумови як на всесвітньому рівні, так і на рівні окремих країн, у тому числі й в Україні, для здійснення процесу гармонізації системи "природа— суспільство". Йдеться про досягнення узгодженої, запобіжної взаємодії суспільства і Природи з додержанням пріоритетів, що визначені екологічними законами і принципами із застосуванням механізму гармонізації — систем екологічного управління.

Екологічне управління як сфера особливої діяльності має й особливе соціально-світоглядне значення в процесі гармонізації взаємовідносин суспільства і природи.

Для того щоб екологічне управління виконувало свою місію гармонізації суспільства і природи, слід дотримуватися всесвітньовизнаних принципів і механізмів системного екологічного управління.

Виконуючи суспільно орієнтовану функцію гармонізації взаємовідносин суспільства і природи, екологічне управління самоорієнтується на цільові функції з екологічної спрямованості і забезпечується здійсненням загальних і спеціальних механізмів управління.

Загальні механізми екологічного управління визначаються й закріплюються в законодавчих і підзаконних актах, а спеціальні управлінські механізми, крім законодавчого, мають переважно стандартне визначення.

Системи екологічного управління слід розглядати як складну структуризовану "систему систем" за цільовими та ієрархічними ознаками.

Наявність широкої, розгалуженої й багатоцільової системи екологічного управління свідчить про рівень екологізації суспільства. Чим більш дієздатна й динамічна ця система, тим ефективніше здійснюється процес екологізації суспільства і, як наслідок, процес гармонізації його відносин із природою.

Система екологічного управління, як і будь-яка інша, повинна спрямовуватись на реалізацію національної екологічної політики та екологічних програм, мати чітко визначені стратегічні орієнтири гармонізації суспільно-природних відносин.

Контрольні запитання та завдання

  • 1. Що мається на увазі, коли йдеться про гармонізацію системи "приро­да^—суспільство"?
  • 2. Які властивості характерні для складних екологічних систем? Що таке система?
  • 3. Що характеризує історію взаємо­відносин людини, суспільства і при­роди?
  • 4. Які з найважливіших екологічних за­конів і принципів у розвитку сус­пільства Ви знаєте?
  • 5. У чому, на Ваш погляд, полягає су­часна глобальна екологічна криза?
  • 6. Які питання гармонізації співісну­вання суспільства і природи Ви вва­жаєте першочерговими? Які є шляхи вирішення невідкладних проблем?
  • 7. Назвіть і схарактеризуйте механізми вирішення проблем гармонізації на світовому рівні Яким чином вони визначені?
  • 8. Яка ваша думка щодо механізмів вирішення проблем гармонізації в Україні? Що береться за основу при визначенні їх?
  • 9. Схарактеризуйте систему екологіч­ного управління як механізму гармо­нізації суспільно-природних відно­син. Як Ви розумієте головну роль екологічного управління в процесі гармонізації?
  • 10. Через які механізми екологічне уп­равління виконує свою головну роль?
  • 11. На яких принципах ґрунтується еко­логічне управління?
  • 12. Які головні цільові функції еколо­гічного управління? Схарактери­зуйте кожен із функціональних бло­ків.
  • 13. Через які блоки механізмів реалізу­ються функції екологічного управ­ління?
  • 14. Схарактеризуйте блок традиційних управлінських механізмів екологіч­ного управління. На якій правовій базі вони здійснюються?
  • 15. Схарактеризуйте блок спеціальних управлінських механізмів. На якій правовій базі вони здійснюються?
  • 16. Розкрийте біотичний механізм еко­логічного управління.
  • 17. Яка роль біотичного механізму в процесі гармонізації суспільно-при­родних відносин?
  • 18. Як співвідносяться поняття екологізації суспільства і гармонізації сус­пільно-природних відносин?
  • 19. Що передбачає стратегія екологіч­ного розвитку суспільства?
  • 20. Які Ви зробили особисті висновки щодо ролі та місця екологічного уп­равління в гармонізації відносин і взаємодії суспільства і природи?


Список рекомендованої літератури

Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP.

Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("AGENDA-21"). — К.: Інтелсфера, 2000.

Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М.: Наука, 1991.

Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000.

Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994.

Кисельов М. М., Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000.

Марчук Євген. Україна: нова парадигма поступу. — К.: Аваллон, 2001.

Ноосферогенез і гармонійний розвиток / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. — К.: Геопринт, 2002.

Ріо-де-Жанейро — Йоганнесбург: паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін та ін. — К.: Геопринт, 2002.

Гармонія життєвих сил Дніпра / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. — К.: Геопринт, 2002.

Збірник наукових доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001.

Екологія і закон. Екологічне законодавство України: У 2 кн. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. — М.: Наука, 1989.

Мельник Л. Г. Экономика развития. — Сумы: Университетская книга, 2001.

Руденко Л. Г. Сталий розвиток: пошуки моделей для України. — К.: БМТ, 2001.

Урсул А. Д. Переход России к устойчивому развитию: ноосферная стратегия. — М.: Ноосфера, 1998.

Шевчук В. Я. Про Концепцію переходу України до сталого розвитку: 36. наук, доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001.

Порядок денний на XXI століття: національний шлях до гармонійного розвитку / В. Шевчук, Ю. Саталкін, Г. Білявський та ін.; За ред. В. Шевчука. — К.: "Літсофт", 2002.

Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності. К.: Геопринт, 2000.


 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >