Принцип емоційності

Цей принцип передбачає формування в учнів інтересу до знань.

Він спрямований на розвиток внутрішніх мотивів учіння на засадах співтворчості і співробітництва вчителя й учнів.

Вимоги принципу емоційності:

виховувати в дітей почуття радості від успіху в навчанні;

• - засобами навчання формувати в учнів почуття подиву;
• - розвивати емоційне (зацікавлене) ставлення до процесу і способів здобуття знань;
• - формувати в кожного учня вміння володіти своїми настроями, контролювати свої емоції.

Серед основних шляхів реалізації його вимог є такі: доброзичливий тон спілкування, повага до особистості дитини, оптимістичний настрій, використання цікавих дидактично доцільних прикладів, підтримка віри у власні можливості.

Принцип індивідуального і диференційованого підходу у навчанні

Він спрямований на пошук можливостей гармонійного поєднання індивідуальних і колективних форм навчання, їх взаємного доповнення, тобто використання в колективних формах елементів самостійної пізнавальної діяльності учнів. Цей принцип сучасна дидактична теорія пов'язує з особистісно індивідуальною орієнтацією навчання, визначенням індивідуальної траєкторії розвитку учіння, вибором рівня і методів оволодіння змістом навчальних програм, адаптацією учнів до особливостей інформаційних і комп'ютерних технологій навчання.

Цей принцип висуває такі вимоги:

• - ураховувати рівень розумового розвитку учня;
• - здійснювати аналіз досвіду учнів;
• - вивчати мотиви учіння школярів;
• - надавати індивідуальну допомогу учням у навчанні;
• - ураховувати рівень пізнавальної і практичної самостійності учня;
• - ураховувати рівень вольового розвитку учня;
• - об'єднувати в диференційовані підгрупи учнів, які мають однакові навчальні можливості;
• - корегувати зміст і форми навчання, надавати допомогу учням без суттєвого зниження складності змісту навчального матеріалу;
• - досліджувати індивідуальну систему діяльності учня.

Принцип зв'язку теорії з практикою

Цей принцип спрямований на те, щоб процес навчання спонукав учнів використовувати знання для вивчення навколишнього світу. Він вимагає підкріплення теоретичного матеріалу прикладами і ситуаціями з реального життя, вивчення не тільки сучасних наукових теорій, а й визначення перспектив розвитку науки. Наукові знання, відображені у змісті навчального матеріалу, мають бути цілісними, а не розчленованими на факти, ідеї, теорії. Визначальну роль в побудові навчання повинні відігравати наукові теорії, а не практика. Водночас для того, щоб наукова теорія не стала абстрактною, її необхідно будувати на основі накопиченого учнями досвіду, розвиваючи його.

Вимоги цього принципу такі: . - показувати зв'язок розвитку науки і практичних потреб особистості;

• - використовувати навколишню дійсність як джерело знань і сферу застосування теорії;
• - використовувати зв'язок школи і виробництва;
• - доцільно застосовувати проблемно-пошукові та дослідницькі завдання;
• - поєднувати розумову діяльність із практичною;
• - розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на інші;
• - використовувати зв'язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.

Дидактичні принципи утворюють певну систему, реалізовують гуманістичну спрямованість навчання, орієнтацію на виховні та розвивальні цілі, систему моделювання і прогнозування педагогічного процесу. Часто принципи навчання внутрішньо суперечливі. Водночас реалізація кожного принципу тісно пов'язана з реалізацією інших: науковість і систематичність - із доступністю; доступність - із наочністю тощо. Це свідчить про їх взаємозв'язок і взаємодоповнення. Ефективність навчання і педагогічної діяльності залежить від урахування основних вимог системи дидактичних принципів.