< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Феноменологія

Помітний вплив на сучасну філософську культуру має феноменологія. Цей філософський напрям започаткував німецький філософ і вчений, професор Галльського і Фрейбурзького університетів Едмунд Гуссерль (1859-1938). Суть його вчення можна звести до трьох головних ідей:

  • 1. Гуссерль прагне відмежувати філософію від природознавства, що стихійно стоїть на матеріалістичних позиціях, відвести їй якусь цілком ізольовану від всіх інших наук галузь. Такою галуззю має бути "трансцендентальний світ чистої свідомості". Чиста свідомість - це самоочищення свідомості від схем, догм, шаблонних ходів мислення, що нав'язують їй. Така свідомість має справу з феноменами, тобто з тими, що нам надано, що перед нами з'явилося ("феномен" із давньогрецької - явище, з'явлення).
  • 2. Феномени розуміються не як психічні явища, а як деякі абсолютні сутності, що мають всезагальне значення, незалежні від індивідуальної свідомості, але одночасно знаходяться тільки у ній і не в змозі існувати поза нею.
  • 3. Вказані сутності не пізнаються шляхом абстрагуючої діяльності розуму, а інтуїтивно осмислюються.

У першій половині XX ст. феноменологія була досить поширеною і навіть модною філософією. її запроваджували у різні сфери людської діяльності; наприклад, у мистецтво, бо мистецтво безсумнівно має справу перш за все та переважно із феноменами. Так само широке використання феноменологія знайшла у культурології, соціології та політології.

Екзистенціальна філософія

Провідне місце в ірраціоналістично-гуманістичному напрямі західної філософії належить екзистенціальній філософії. Вона зародилась у середині XIX ст., коли, на противагу об'єктивному ідеалізму гегелівської філософії, датський філософ

Сьорен К'єркегор (1813-1855) висунув тезу абсолютної цінності саме індивідуально-неповторного (а не всезагального) аспекту реальності як людського існування. Звідси виник і термін "екзистенціалізм" (від лат. exsintentia - існування). Ідеї К'єркегора, щоправда, на деякий час були забуті. і лише в 20-ті роки XX ст. німецький філософ Март і н Хайдеггер (1889-1976) у книзі "Буття і час" сформулював філософське вчення, центральним поняттям якого постала "екзистенція"-людське існування. Подібних висновків, незалежно від Хайдеггера доходить інший німецький філософ - Карп Ясперс (1883-1969). Упродовж 1930-х років виникає і поширюється французький напрям екзистенціалізму, представниками якого були відомі письменники та філософи: Альбер Калію (1913-1960), Жан Поль Сартр (1905-1980), Габріель Марсель (1889-1973), Моріс Мерло-Понті (1908-1961) та ін.

Що ж таке екзистенціалізм? Екзистенціалізм-це ірраціоналістична філософія, предметом вивчення якої є не об'єктивна реальність, а внутрішній світ людини. Центральними проблемами цієї філософії є:

  • 1. Проблема існування (екзистенції) людини. Екзистенціальна філософія стверджує, що не все, чим людина живе, що вона переживає, є справжнім існуванням. Коли людина працює, вчиться, відпочиває, радіє тому чи іншому випадку - це існування зовнішнє. У такому існуванні втрачається неповторна єдність, єдність кожної окремої особи, зникають ті первісні, внутрішні, інтимні, начебто незалежні від зовнішнього світу, від інших людей переживання, які й становлять існування. Для позначення існування в цьому розумінні й користуються терміном "екзистенція". Екзистенція виражає глибинну основу, сутність існування, неповторність, унікальність людини та її долі. Якщо існування показує людину такою, якою вона є, то екзистенція вказує на можливості, які містяться в ній. Екзистенція означає здатність людини здійснити свій вибір, розкрити свої можливості, бути собою.
  • 2. Проблема буття людини та буття світу - центральна проблема екзистенціальної філософії. Про це свідчать навіть назви творів основоположників екзистенціалізму. У Хайдеггера - основна праця "Буття і час", у Сартра - "Буття і ніщо" та ін. Як же розуміють буття екзистенціалісти і як це поєднується з проблемою людини? На відміну від класичних філософських вчень про буття, які розглядають його як об'єктивний, не залежний від свідомості світ, екзистенціалісти вважають, що філософія стоятиме на позиціях життєвого реалізму лише тоді, коли об'єктом її досліджень буде людина, її життя. Світ для людини існує оскільки, остільки вона йде від свого буття, надає світу певного значення та змісту. Людина творить світ таким, яким вона хоче його бачити, виходячи зі своїх переживань, створює свою емоційну картину світу. І тому, як стверджують екзистенціалісти, нема сенсу говорити про якийсь особливий, об'єктивний, світ позалюдського. В їх концепціях об'єктивна дійсність існує як суб'єктивна, як продукт переживань суб'єкта, як існування його сприйняття, його свідомості.
  • 3. Проблема свободи людини. Екзистенціалізм називають філософією свободи. І справді, проблема свободи посідає в екзистенціалізмі важливе місце. Але ж у чому сутність свободи? Як її розуміють екзистенціалісти? Екзистенціалізм визначає свободу як вибір людиною самої себе: людина така, якою вона сама себе вільно вибирає. Свобода трактується не як свобода діяльності, а лише як свобода вибору або ставлення суб'єкта до незалежного від нього оточення. Він може або вільно погодитися зі своїм станом, або теж вільно не приймати свого стану. Об'єктивна ситуація не сама по собі обмежує нашу свободу, а лише як переживання її як обмеження. Наприклад, в'язень або ж раб теж може бути "вільним", відповідним чином самовизначаючи своє ставлення до свого становища. Звідси висновок: завдання людини полягає не в тому, щоб змінити світ, а в тому, щоб насамперед змінити своє ставлення до нього.

Ідеї екзистенціалізму мали і мають великий вплив на різноманітні течії сучасної філософської думки. Під впливом цієї філософії розвивалась франкфуртська школа (Ю. Хабермас, А. Шмідт, Т. Адорно, Г. Маркузе та ін.), школа нових філософів (Ж. М. Бенуа, Г. Лардро, М. Гарен та ін.), що виникли в 70-ті роки XX ст. у Франції, та ін.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >