Спеціалізація і кооперація в економіці туризму

Спеціалізація виробництва є ефективною формою суспільного поділу праці. Спеціалізація веде до підвищення однорідності виробництва, що означає посилення конструктивної і технологічної однорідності продукції, що випускається, обмеження розмаїтості застосовуваного устаткування і технологічних процесів, вихідних матеріалів, а також форм організації виробництва.

Розрізняють спеціалізацію галузі, підприємства, спеціалізацію усередині підприємства. Спеціалізація галузі виражається в розщепленні існуючих підгалузей і створенні нових виробництв, що випускають визначену продукцію, а також у поділі праці між підприємствами галузі.

Спеціалізація підприємства та його окремих виробничих підрозділів означає зосередження їх діяльності на випуску визначеної продукції чи виконанні окремих видів робіт.

Процес спеціалізації в галузі здійснюється за такими напрямами:

o створення чи виокремлення галузей і підприємств, що спеціалізуються на випуску конкретних готових виробів;
o розчленовування процесу виготовлення продукту на низку часткових процесів і концентрація на підприємствах відокремленого виробництва складових цього продукту;
o виокремлення і створення самостійних підприємств з виконання технологічних операцій (стадій).

Відповідно до цих напрямів існують дві основні форми спеціалізації виробництва: предметна і технологічна (стадійна). Предметна спеціалізація охоплює підприємства і галузі, що випускають якийсь вид однорідної продукції (автомобілі, трактори, верстати, турбіни тощо). Предметна спеціалізація підприємства супроводжується проникненням її всередину підприємств (об'єднань), де створюються спеціалізовані філії.

Технологічна спеціалізація характерна для підприємств, які виготовляють матеріали, напівфабрикати і виконують окремі технологічні операції.

Конкретні форми спеціалізації, їх частка і значення залежать від особливостей і рівня розвитку кожної галузі.

Для оцінки і планування розвитку спеціалізації виробництва користуються такою системою показників:

o кількість підгалузей і галузева структура;
o частка спеціалізованого виробництва в загальному обсягу випуску цього виду продукції;
o частка продукції, що відповідає профілю галузі чи підприємства в загальному обсязі продукції, що випускається;
o частка продукції підприємств, спеціалізованих подетально і технологічно, у загальному обсязі продукції, що випускається;
o кількість груп, видів і типів технологічно однорідних виробів, що випускаються окремими підприємствами.

Науково-технічний прогрес веде до концентрації в одному продукті витрат праці працівників усе більшої кількості спеціалізованих галузей, що ускладнює виробничі зв'язки і вимагає розвитку кооперування.

Кооперуванням називають планово-організовані виробничі зв'язки між підприємствами, що спільно виготовляють якийсь вид продукції. Як наслідок розвитку спеціалізації виробниче кооперування характеризується відносною сталістю і стійкістю зв'язків, суворим дотриманням технічних умов підприємства-суміжників. Виробниче кооперування істотно відрізняється від матеріально-технічного забезпечення, що не випливає безпосередньо з форм спеціалізації і не завжди засновано на тривалих виробничих зв'язках. Якщо кооперування охоплює виробничі зв'язки з конкретними підприємствами стосовно деталей вузлів, агрегатів, напівфабрикатів, технологічних операцій, що здійснюються то матеріально-технічне забезпечена постачає сировину, матеріали, паливо, машини, устаткування й інші засоби виробництва будь-якому споживачу.

У промисловості кооперовані зв'язки розрізняють за галузевими і територіальними ознаками. За галузевою ознакою розрізняють внутрішньогалузеве кооперування, коли виробничі зв'язки встановлюються між підприємствами однієї галузі, і міжгалузеве - між підприємствами різних галузей.

За територіальною ознакою кооперування поділяється на внутрішньорайонне, коли виробничі зв'язки налагоджуються між підприємствами одного економічного району, і міжрайонне - між підприємствами, розташованими в різних економічних районах країни.

Рівень виробничого кооперування характеризується такими показниками:

o коефіцієнт кооперування, чи частка куплених виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі продукції чи галузі підприємства;
o кількість підприємств-суміжників, що беруть участь у виробництві продукції головного підприємства;
o співвідношення обсягів внутрішньорайонних і міжрайонних, внутрішньогалузевих і міжгалузевих кооперованих постачань;
o частка предметного і технологічного (стадійного) кооперування в загальних кооперованих постачаннях;
o середній радіус кооперування окремого підприємства й галузі загалом.

Спеціалізація - важливий фактор підвищення ефективності суспільного виробництва, тому що вона відкриває простір для широкого використання нової високопродуктивної техніки, для усе більш повної автоматизації виробництва, робить економічно виправданим її застосування в масовому виробництві, тому що це суттєво підвищує продуктивність праці і поліпшує якість продукції, що випускається. Отже, спеціалізація, сприяє науково-технічному прогресу.

Раціональний розвиток спеціалізації помітно впливає на всі аспекти удосконалення суспільного виробництва і на підвищення його ефективності. Для визначення економічної ефективності спеціалізації виробництва використовують три основних показники:

1) економія поточних витрат на виробництво продукції і транспортних витрат на її доправлення споживачам;
2) економія капітальних вкладень і термін їх окупності;
3) річний економічний ефект від спеціалізації виробництва продукції. Комбінування - це об'єднання в одному підприємстві декількох технологічно зв'язаних спеціалізованих виробництв різних галузей. Залежно від характеру зв'язків між виробництвами комбінування поділяють на три види:
1) вертикальне - поєднання послідовних стадій переробки сировини в напівфабрикати і готову продукцію;
2) горизонтальне - одержання різногалузевої продукції вже на першій стадій переробки сировини;
3) змішане - поєднання двох перших видів комбінування.