< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство

Філософія Просвітництва - французька філософія кінця XVII - початку XVIII ст., представники якої сприймали раціоналізм як віру в розум, виступали проти засилля церкви (але не релігії) у духовній культурі суспільства, боролися з усім, що було ворожим суспільному прогресу та освіті.

Філософи Просвітництва були об'єктивно залучені до аналізу кризових явищ тогочасного суспільства. Головним предметом їхнього філософствування стали принципи "природного права" та суспільного договору, згідно з якими будь-яка людина повинна мати гарант ії на повноцінне життя й реалізацію матеріальних і духовних потреб особи. Мислителі Просвітництва вважали, що уникнути реальних і потенційних міжособистісних конфліктів, а також непорозумінь між громадянами й державою можна, лише свідомо передавши частину своїх прав державі (монарху) на основі суспільного договору. Інакше кажучи, одна сторона договору (народ) віддає свої права, а інша (держава, монарх) бере на себе зобов'язання забезпечити щонайбільший спокій і злагоду в суспільстві. Революційний контекст цих ідей полягав у тому, що

оскільки абсолютистська монархія не виконувала своїх обов'язків перед народом згідно із суспільним договором, народ мав об'єктивне право ліквідувати цю владу. Філософів цікавила можливість заміни старого світу(монархії)на новий(демократичний).

За філософією цієї доби, людина покликана стати володарем світу, перебудувати суспільні відносини на розумних засадах. На цій основі декларувалося право людини бути рівною іншій, бути вільною в своїх рішеннях і діях, розроблялися заходи щодо забезпечення громадянських і політичних свобод. Традиційна для епохи Відродження ідея рівності перед Богом логічно змінювалася практичною потребою зрівняти всіх людей перед Законом.

Вчення про суспільство та цивілізацію Ж.-Ж.Руссо.

Відомим представником Просвітництва був французький філософ Жан-Жак Руссо (1712- 1778 рр.). Основними працями, що репрезентували його філософські погляди були "Розмисли про науки й мистецтво"(1750 р.), "Міркування про походження та підстави нерівності між людьми" (1755 р.), "Юлія, або Нова Елоїза" (1761р.),"Про суспільний договір" (1762 р.), "Еміль, або про виховання" (1762 р.) та ін.

У багатьох своїх працях порушував питання суспільства та цивілізації. Він критично ставився до суспільства свого часу,адже вважав,що воно перетворює здорову любов людини до самої себе на егоцентризм, на який спираються соціальна нерівність, приватна власність і конкурентна боротьба. Він вважав вплив соціального оточення загалом негативним і деструктивним.Культура, своєю чергою, стає інструментом політики,наприклад, правова культура сприяє існуванню майнової нерівності(через систему правосуддя), підтримує позицію багатих(додаючи їм багатства), нехтує інтересами бідних (роблячи їх ще

біднішими).

Також він критично ставився і до існування цивілізації.Цивілізація, твердить він, псує людину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості, поміркованості. Поділ праці, який має величезне значення для прогресу, не тільки благо ,але й зло, оскільки людина втрачає цілісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспільстві.

Проте він також вважав,що все ж таки суспільство має шанс на повноцінне щасливе існування. Необхідною умовою повинно стати виховання "серця людини", яке мало б навчити її правильної любові до інших і тим самим допомогти знайти шлях до самої себе через створення власного позитивного досвіду. Бажаному стану сприятиме й взаємодія суспільства і держави на основі суспільного договору.Суспільство має виконувати свої обов'язки,а держава,у свою чергу,гарантувати громадянам права.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >