Гідротехнічна меліорація

У цій галузі склався найбільш протиріч-ний стан — негативні економічні і екологічні наслідки при вагомих капітальних вкладах в меліорацію земель (у 2,5 рази менше від нормативних). Перш за все було надто обмежене виконання робіт з поліпшення родючості осушуваних та зрошуваних земель, більша частина яких вимагає вапнування, гіпсування, культурно-технічних, протиерозійних та інших заходів. При цьому допускалась низька якість проектування і будівництва меліоративних споруд, розпилення капітальних вкладів у чисельні будови та недостатня спроможність служб експлуатації зрошуваних та осушних земель. Допущені значні екологічні прорахунки у гідробудівництві. Проте, у більшості випадків іригація здійснювалась з високим ефектом.

Необхідний новий економічний механізм, який поряд з ефективним науковим забезпеченням дозволить створити передумови для розвитку меліорації в системі природокористування як одного із засобів формування екологічно збалансованих агроландшафтів, що забезпечують стійкість агропромислового виробництва.

При цьому оптимальне рішення необхідно приймати після розгляду усіх можливих альтернатив. Порівняно до зрошення першою альтернативою є повне використання потенціалу богарного землеробства. Чим повніше буде використання природних опадів за рахунок удосконалення агротехніки, тим менше буде необхідності перекачувати воду для зрошення.

Проблема оптимізації меліоративних систем має визначену зональну особливість.

Протиерозійні меліорації

На фоні організаційно-господарських заходів (протиерозійна організація території, раціональне розміщення угідь, культур, сівозмін) певне значення мають протиерозійні меліоративні заходи, які поділяють на агромеліоративні, гідротехнічні і меліоративні.

Агромеліоративні протиерозійні заходи за принципом дії поділяють на водозатримуючі, водопоглинальні, водозбірні, такі, що підвищують протиерозійну стійкість ґрунту, захищають ґрунт від безпосередньої дії дощів і стікання. До них відносять контурний обробіток ґрунту, ґрунтопоглиблення, глибоке розпушення, щілювання, гребениста оранка, кротування, мульчування ґрунту, регулювання сніготанення, залуження та ін.

Якщо для запобігання ерозії ґрунту недостатньо організаційно-господарських і агротехнічних заходів, застосовують гідротехнічні.

Агролісомеліорація

Лісові насадження, що сприяють покращанню мікроклімату, снігозатриманню, подоланню ерозії, дефляції, поліпшенню водного режиму агроландшафтів, є невід'ємною частиною землеробства. Захисні лісові насадження в залежно від їх призначення і розміщення на території господарств поділяють на полезахисні, водорегулюючі, протияружні, насадження на схилах ярів і балок, на берегах річок, ставків і водоймищ, на зрошуваних землях, пісках.

Для боротьби з водною ерозією лісосмуги застосовують зовсім недавно, покладаючи на них великі надії. Протиерозійна дія пояснюється більш високою водопроникністю ґрунтів під лісом, ніж у полі.

Вапнування кислих ґрунтів

Родючість значної частини ґрунтів, особливо Полісся, лімітується підвищеною кислотністю. Важливо, щоб вапнування ґрунту відбувалось прискореними темпами за відношенням до застосування добрив. В іншому випадку ефективність добрив буде спадати.

За умов інтенсивного землеробства та високого навантаження ріллі добривами, особливо азотними, які помітно підкислюють ґрунт, та за підвищеного використання кальцію вапнуванню підлягають не лише дерново-підзолисті і сірі лісові ґрунти, а й опідзолені, а також вилугувані чорноземи, тобто ареал вапнування розширюється у районах Лісостепу.

На кислих ґрунтах з низьким забезпеченням фосфором доцільно застосовувати фосфоритне борошно. Для забезпечення програми вапнування і фосфорування ґрунтів доцільно мобілізувати, у першу чергу, місцеві ресурси, у тому числі значні малозалежні природні запаси фосфоритів, а також відходи промисловості та теплових електростанцій.

Хімічна меліорація солонців

Ця проблема в останні роки загострюється, так як наявність плям солонців на значній частині ріллі обмежує можливості освоєння сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Частина солонцевих плям знаходиться під вічним паром, поповнюючи ґрунтові води нітратами, які рослина не використовує, нагромаджується в ґрунтах з надмірною мінералізацією гумусу.

Для покращання солонців розроблено технології їх хімічної меліорації та самомеліорації залученням до орного шару з більш глибоких горизонтів запасів солей кальцію. Основний напрямок меліорації солонців — гіпсування. За середньої норми приріст гіпсу близько 10 т/га врожаю зернових складає біля 0,5 т/ га продовж 7-8 років після одноразового внесення гіпсу.

В степовій зоні доцільно, у першу чергу, гіпсувати плями солонців, де їх може бути до 30% від територій. Основний напрямок меліорації солонцюватих ґрунтів цієї зони — обробіток плантажними триярусними і іншими меліоративними плугами. Цей захід за одноразового застосування забезпечує стійке зростання урожайності зернових на 0,4-0,6 т/га і сіна на 0,7-0,8 т/га.

Пристосувальні заходи освоєння природних кормових угідь

Під цією категорією поліпшення природних кормових угідь розуміють заходи, які, не вирішуючи завдань корінної меліорації, дозволяють в той же час значно підвищити їх продуктивність. До таких заходів належать безполицевий обробіток розпушувачами РС-1,5, РСН-2,9, стійки на глибину 3035 см з попередньою розробкою дернини. Цей захід не знижує родючість ґрунтів, що мають на невеликій глибині сольові, солонцеві, оглеєні шари, оскільки їх у процесі цього обробітку не вивертають на поверхню.

Безполицевий обробіток дає відчутний ефект у відносно сприятливих щодо зволоження умовах на солонцевих ґрунтах Лісостепу, на лучно-степових солонцях степової зони. Проте, цей захід не є головним у меліорації цих типів ґрунтів.

Фітомеліорація

Сутністю кожної меліорації є меліоративний вплив на ґрунт самих рослин. Проте, біологічний компонент меліорації може ефективно проявитися лише за умов раціонального підбору культур і оптимальних технологій їх вирощування. Існують розроблені групованім культур за соле- і солонцестійкості, а також за стійкістю до посухи, перезволоженім та інших несприятливих умов. Цим створені передумови для вирішення цього завдання. На практиці важливо знайти оптимальне поєднання культур і правильно побудувати сівозміни. Наприклад, структура використання ріллі на солонцях, що підлягають меліорації, повинна передбачати таку частку пару і набір культур, які будуть сприяти інтенсивному розсоленню та розсолонцюванню на фоні гіпсування або меліоративного обробітку і одночасно забезпечувати оптимальний режим органічної речовини з метою формування водотривкої структури, підвищення біологічної активності ґрунту. Тому в меліоративній сівозміні необхідно мати певне співвідношення однорічних культур, буркуну і багаторічних бобових трав. При цьому перебільшення в бік багаторічних трав буде стимулювати інтенсивність процесів розсолення в богарних умовах степової зони, а зміщення в бік зернових сівозмін буде створювати нестачу органічної речовини.