< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Класифікація національно-культурних чинників спілкування

Національно-культурна специфіка мовленнєвого спілкування складається з системи чинників, які визначають відмінності в організації, функціях і способах опосередкування процесів спілкування, що є характерними для певної культурно-національної спільності.

До системи національно-культурних чинників спілкування належать:

- чинники, які пов'язані з культурною традицією, що виявляються: у дозволі чи забороні певних типів і різновидів спілкування, стереотипності ситуацій, які відтворюють акти спілкування, що належать до культурного фонду даного етносу; етикетних характеристиках актів спілкування; рольових та соціально-символічних особливостях спілкування. У цьому випадку відтворюваним цілим виступає не окреме висловлювання, а комплекс вербальної та невербальної поведінки, що є нормативним для конкретної ситуації. Чинники, які пов'язані з культурною традицією, виявляються у номенклатурі та функціях мовних і текстових стереотипів, що використовуються у спілкуванні; в організації текстів. Проявами цих чинників є структура текстів і система синонімів, в яких відображається різноманіття сфер діяльності.

У різних народів комунікативні акти є стандартними за складом комунікантів: батько - син; чоловік - дружина, брат - сестра, господар - гість тощо. Такі акти регулюються за допомогою різноманітних соціальних правил, що прийняті в культурі. Наприклад, на поведінку гостя абхазького дому накладено обмеження, якого немає в багатьох слов'янських народів: гість не повинен говорити дівчині з цього дому про своє кохання.

Різноманітними є й варіанти вербальних і невербальних привітань (прощань) у різних народів. Це зумовлено тим, що акти привітання є універсальним елементом будь-якого акту спілкування, а тому вони повинні відповідати різним вимогам. Наприклад, відображати функціональні зв'язки між комунікантами (студент - декан) чи різні ролі (функції). Наприклад, у Чехії, у вищих навчальних закладах, тривалий час віталися таким чином: товариш декан або Ваша Спектабиліта.

Орієнтація на соціальний статус чітко простежується у специфічному японському невербальному привітанні - поклоні, в якому той, хто зустрічає, "згинається навпіл ", "застигає" на місці та опускає голову. Потім він крадькома кидає погляд, щоб одночасно з гостем розігнутися. За час поклону варто оцінити свого візаві.

У слов'ян (українців, росіян) звертання до певної особи на ім'я, на ім 'я та по батькові чи на прізвище чітко визначається соціальними та віковими ознаками. Аналогічно використовуються й форми привітання: "Доброго дня (вечора чи ранку)!", "Добридень! ", "Здрастуйте, як справи? ", "Здоровенькі були!", "Привіт!", "Здоров був!" й т. ін.

Ескімоси з річки Коппер вітають чужоземців ударом кулака по голові чи по плечу. Полінезійці обіймаються і потирають один одному спини.

  • - чинники, які пов'язані із соціальною ситуацією і соціальною функцією спілкування. Ці чинники співвідносяться передусім з функціонально-стилістичними особливостями та етикетними формами;
  • - чинники, які пов'язані з особливостями опосередкування і протікання психічних процесів, різних видів діяльності (наприклад, зв'язок мовлення з певними видами діяльності). Ці чинники виявляються у психолінгвістичній організації мовленнєвої діяльності та номенклатурі, функціях і особливостях протікання психічних процесів. Наприклад, європейський архітектор бачить лінію, а японський - точку, як перетин ліній. Тому, в Японії називають перехрестя, а не вулиці. Будинки нумеруються не за порядком, а за часом будівництва.

Дистанція у процесі спілкування має культурологічне значення. Наприклад, американці зазвичай ображаються, якщо іноземці занадто близько наближаються до них у процесі спілкування. На думку англійців, американці стоять занадто близько, говорять голосно і не дивляться співрозмовникові в очі. Німці тримають двері при розмові закритими, тоді як американці на противагу - відчиненими, оскільки людина, яка стоїть на порозі з точки зору німця перебуває в приміщенні, а з точки зору американця - назовні;

  • - чинники, які пов'язані з наявністю у тезаурусі конкретної спільності певних специфічних реакцій, понять і т. ін., тобто зі специфікою детонації, що виявляються у системі традиційних образів, порівнянь і символів, які використовуються у процесі спілкування, у системі кінесичних засобів;
  • - чинники, які пов'язані зі специфікою мови певної спільності. Проявом цих чинників є певна система стереотипів. Наприклад, стереотипна форма розмови в Японії, в якій переважають самознищувальні форми: "жалюгідний тип буде говорити про свою негідну дружину, про своїх дітей-кретинів, про ваші царські хороми, про вашу дружину, яка має осяйну красу і та ін; визначений порядок особового звертання у різних мовах і культурах; додаванні певних слів - пані, сер, фрау й т. ін.; специфіка образів, порівнянь, структури і змісту текстів, психолінгвістичної організації мовленнєвої чи іншої діяльності.

Етнічні відмінності у мовленнєвому спілкуванні

Національно-культурні чинники спілкування забезпечують його варіативність на різних рівнях.

Виокремлюють шість рівнів етнічних відмінностей мовленнєвого спілкування:

  • 1. Процес спілкування як єдине ціле, як діяльність спілкування (функціонально-цільовий аспект спілкування). Спілкування можна розглядати як усвідомлювану та цілеспрямовану діяльність чи як квазіспілкування, тобто функціонально порожній процес, який за формою є спілкуванням. Саме в останньому випадку національно-культурні особливості виявляються особливо яскраво.
  • 2. Соціально-рольовий аспект процесів спілкування. На цьому рівні цікавить не квазіспілкування та спілкування як процес, а такі варіанти протікання процесу спілкування, які зумовлено тотожністю ситуацій. З психологічної точки зору, це функціонально-стилістичні різновиди спілкування, соціальний символізм спілкування (наприклад, система стосунків між керівником і підлеглим, батьками та дітьми і т. ін.).
  • 3. Засоби спілкування. На такому рівні не лише визначається своєрідна ієрархія засобів мовлення - перехід від текстів, загадок і прислів'їв до традиційних образів, порівнянь та окремих лексем, що здійснюється за допомогою розгорнутих мовленнєвих стереотипів, і група немовних засобів (передусім, кінесика - міміка, жести й пантоміміка), а також взаємодія між ними.
  • 4. Психолінгвістична організація процесів спілкування, тобто їх детермінація на рівні психологічної операції.
  • 5. Ситуативно-психологічна організація процесів спілкування, тобто їх варіативність. Прикладом такої варіативності є проксеміка.
  • 6. Рівень реалізації комунікативних процесів, які взяті поза конкретною ситуацією спілкування, що виявляється у гучності, тембрі та темпі мовлення.

В ідеальному описі процесу спілкування повинні бути представлені усі перераховані вище компоненти.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >