< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Барокова культура та її специфіка

У світі, який похитнувся, центральною проблемою став пошук того, що допоможе людині "встояти". Перша точка опертя — Бог як першопричина і мета людського існування, тому культура, що виникала, була екзальтовано релігійною. Друга — розум — містилася у філософії Р. Декарта: "Мислю — отже, існую" (Coqito ergo sum). Мислення, міркування долали бурю, підняту в душі. І третя точка опертя — твердість і діловитість. У такій духовній ситуації формується стиль бароко, що наче виштовхує людину з "прекрасного саду" (Ренесансу) у "зачумлений світ". На відміну від гармонійної і врівноваженої людини ренесансних картин, барокова людина трагічна у своїй загубленості. їй властиві есхатологічні настрої, інтерес до смерті, страждань. Але водночас виникає й культ вибухонебезпечної радості життя, розкошів і надмірностей. Нарешті з'являються і практичні буржуа епохи ініціативи, підприємливості й успіху.

Мистецтво таке ж складне і суперечливе, як і буття, і поєднує здавалося б несумісні елементи. З одного боку — релігійна екзальтованість, сюжети див і мучеництва підвищена експресія, ірраціоналізм, з іншого — тверезість, розсудливість, бюргерський практицизм. Галереї портретів королів, придворних поруч із картинами життя дрібних буржуа та простолюдинів; містика та фантазійність і водночас наукові уявлення про багатоманітність та вічну мінливість світу, інтерес до середовища, оточення, побуту людини, до станів природи. В цілому барокове мистецтво тяжіло до патетичного "великого стилю" до ефектів, що вражають уяву, характеризувалося пишністю, декоративністю, динамізмом, афектованістю. Барокова культура розвивалася передусім у католицьких країнах. Провідними національними школами були італійська, іспанська, фламандська і голландська (хоча країна, до якої належала ця, школа, була протестантською, а її художники біль-ще тяжіли до реалізму).

Італійська школа

Центром розвитку нового мистецтва па межі XVI і ХVII ст. був Рим, де сформувалися основні риси барокового стилю в архітектурі: синтез архітектури і скульптури, принцип цілісного ансамблю (об'єднання кількох споруд, споруди і Парку, площі і вулиць), мальовничість. Для палаців, храмів, грандіозних ансамблів характерні багате пластичне оздоблення, що створює неспокійну гру світла та тіні, парадні інтер'єри з багатоколірною скульптурою, ліпниною, різьбленням, позолотою, мальовничими плафонами. Вулиці і площі прикрашають обеліски і фонтани. Характерні прямолінійні вулиці, що відходять від площі, як промені, неодмінно початок та кінець вулиці акцептовані певною спорудою. В бароко важко розділити роботу архітектора і скульптора. Художником, який поєднав ці два обдарування, був у Римі Д. Берніні. Він багато зробив для Ватиканського палацу, але головне його створіння — грандіозна колонада собору Святого Петра и оформлення велетенської площі біля нього: колонада з чотирьох рядів колон у 19 м заввишки створює незамкнене коло, "подібно відкритим обіймам", як говорив сам Д. Берніні. Він був не менш видатним скульптором ("Екстаз св. Терези" у вівтарі церкви Санта Марія делла Вітторіа у Римі, динамічний "Давид" та ін.):

У живописі перевага надавалася мальовничій плямі, світлотіньовим контрастам. Новин стиль сформував такі жанри, як репрезентативний портрет, натюрморт, пейзаж, анімалістичний та декоративний жанри.

Надбанням живописної манери бароко стала світлотінь — контрастне виявлення освітлених і тіньових Місць предмета для кращого зорового сприймання пластики та об'ємності. Світлотінь характерна і для архітектури, і для живопису доби бароко. Коли частина композиції "вихоплюється" з темряви світлом, створюється атмосфера внутрішнього напруження, драматизму, щирої схвильованості. Різку світлотінь широко використовували як засіб виразності також майстри панського "золотого століття живопису", художня фламандської та голландської шкіл.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >