< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Модель розрізнення культури й цивілізації

Спільність культури й цивілізації полягає в тому, що вони обидві належать до "світу людини". Більше того, культура й цивілізація мають навіть причинно-наслідкові зв'язки: культура творить цивілізацію. По суті, процес людської творчості е культурою, а його результат належить цивілізації. Моделлю розрізнення культури й цивілізації є євангельський сюжет про відвідування Христом двох сестер - Марії й Марфи. У Євангелії від Луки цей епізод представлений так: "І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одного села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах Ісуса, та й слухала слова Його. А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла. Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї..." (Лук. 10:38-42).

У цьому біблійному оповіданні подано два символи - культури й цивілізації. Марфа - людина цивілізації, ритуальної гостинності як самоцілі, етикету. Марфа звернена до суєти земного людського існування. Марія ж обрала слово про порятунок людей, їх звільнення від мирської суєти.

Ця притча символізує зміст культури, її відмінність від цивілізації. За Г.В.Ф. Гегелем, культура є "звільненням і роботою вищого звільнення - культурною суб'єктивністю", здатністю стати суб'єктом свободи. Французький мислитель В. Мірабо підкреслював, що "цивілізація нічого не робить для суспільства, якщо вона не дає йому чеснот".

Таким чином, цінність цивілізації полягає в тому, що вона повинна вдосконалювати людину й суспільство.

Між культурою й цивілізацією немає ні абсолютної гармонії, ні фатальної несумісності. Реальні взаємозв'язки між ними бувають у трьох основних формах. Перша з них - генетична. Культура творить цивілізацію. Друга форма їх взаємозв'язку - структурно-функціональна. Обидві є різними сторонами людської діяльності як системи, і жодна з них не мислима без іншої. Між культурою та цивілізацією можлива й третя форма взаємозв'язку: цивілізація створюється культурою як реалізація її творчого потенціалу в інтересах вільного розвитку людини.

Тепер розглянемо докладніше зміст понять "культура" і "цивілізація".

Термін "культура" є в лексиконі майже кожної людини. Але в нього вкладають різний зміст. Одні розуміють культуру лише як цінності духовного життя, другі ще більше звужують це поняття, пов'язуючи його тільки з явищами мистецтва й літератури, треті взагалі тлумачать як певну ідеологію, покликану обслуговувати, забезпечувати "трудові здійснення", тобто господарські завдання. Культура - це багатогранна проблема історичного розвитку, і саме слово "культура" об'єднує різноманітні погляди.

У XX ст. завдяки дослідженням антропологів, що вивчали примітивні народи, з'являється нове значення цього поняття. В австралійських аборигенів було виявлено те, що об'єднує їх із найцивілізованішими народами світу, - систему переконань і цінностей, виражену через відповідні мову, пісні, танці, звичаї, традиції й манери поведінки, за допомогою яких упорядковується життєвий досвід, регулюється взаємодія людей. У своїй сукупності вони характеризують спосіб життя або всього суспільства, або якоїсь його частини.

Сучасне наукове визначення культури охоплює переконання, цінності та виразні засоби (застосовувані в літературі й мистецтві), які є загальними для якоїсь групи; вони слугують для впорядкування досвіду й регулювання поведінки членів цієї групи. Вірування й погляди підгрупи часто називають субкультурою.

Засвоєння культури здійснюється за допомогою навчання. Культура створюється, культурі навчаються. Оскільки вона не здобувається біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її й передає наступному поколінню. Цей процес є основою соціалізації. У результаті засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил та ідеалів відбувається формування особистості дитини, регулюється її поведінка. Якби процес соціалізації припинився в масовому масштабі, це призвело б до загибелі культури.

На думку антропологів, культура складається з чотирьох елементів:

  • 1. Поняття (концепти). Вони утримуються головним чином у мові. Завдяки ним стає можливим упорядкування досвіду людей. Наприклад, ми сприймаємо форму, колір і смак предметів навколишнього світу, але в різних культурах світ організований по-різному. Таким чином, вивчення слів мови дозволяє людині орієнтуватися в навколишньому світі за допомогою відбору, організації свого досвіду.
  • 2. Відносини. У культурі визначають не лише ті чи інші частини світу за допомогою понять, а й зв'язки їх між собою - у просторі й часі, за значенням (наприклад, чорне протилежне білому), на основі причинної зумовленості ("пошкодувати різку - зіпсувати дитину"). У нашій мові є слова, що позначають Землю й Сонце, і ми впевнені, що Земля обертається навколо Сонця. Але до Коперника люди вірили, що все інакше. У різних культурах часто по-різному витлумачені взаємозв'язки. Кожна культура формує певні уявлення про взаємозв'язки між поняттями, які належать до сфери реального світу і сфери надприродного.
  • 3. Цінності. Це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких має прагнути людина. Вони становлять основу моральних принципів. Різні культури можуть віддавати перевагу різним цінностям (героїзму на полі бою, художній творчості, аскетизму), і кожен суспільний лад встановлює, що є цінністю, а що не є.
  • 4. Правила. Ці елементи (зокрема й норми) регулюють поведінку людей відповідно до цінностей певної культури. Наприклад, наша законодавча система містить безліч законів, що забороняють убивати, ранити інших людей або погрожувати їм. Закони відображають, наскільки високо цінується в нашій культурі життя й благополуччя особистості. Так само існують десятки законів, що забороняють крадіжку зі зломом, присвоєння чужого майна" псування власності та ін. У них втілене прагнення захисту особистої власності. Цінності не лише потребують обґрунтування, але й, у свою чергу, самі можуть бути обґрунтуванням. Вони обґрунтовують норми або очікування й стандарти, що реалізуються в процесі спілкування між людьми.

Таким чином, культура - це невід'ємна частина людського життя. Вона організовує людське життя. У житті людей культура значною мірою здійснює ту саму функцію, яку в житті тварин виконує генетично запрограмована поведінка.

В історії розвитку світової культури давно були помічені значні суперечності. Найчастіше, наприклад у працях О. Шпенглера, вони абсолютизувалися. Він пише про різні типи культур, які історично не змінювалися, а лише співіснували поруч, залишаючись непроникними одна для одної. О. Шпенглер говорив про вісім рівноцінних за зрілістю культур, що охоплюють основні частини планети: Європу, Азію, Африку, Латинську Америку. Водночас при дослідженні історичного розвитку, наприклад, Європи виникала проблема його зіставлення з історичним розвитком країн та їх культурами, в першу чергу, з країнами Азії. Тому при Історичній типології культур можна використовувати такі принципи:

  • - географічний (локалізація культур у географічному просторі);
  • - хронологічний (виділення самостійних етапів в історичному розвиткові, тобто локалізація в часі);
  • - національний (вивчення відмітних особливостей культури протягом усього її історичного розвитку).

Розглянемо деякі погляди щодо культури. За допомогою функціонального методу англійський соціолог Б. Малиновський (1884-1942) використовував поняття культури як органічної сукупності взаємозалежних соціальних систем, що слугують для задоволення потреб людей. Малиновський одним із перших зайнявся розробкою інституціональних форм культури та виявив їхню реальну життєву функцію. У його концепції функціонування культури виник термін "ізолят". Дослідник розглядав поняття культурного обміну як процес, під час якого існуючі форми соціальної системи більш-менш швидко трансформуються в інші.

Своєрідні погляди німецького мислителя Ф. Ніцше (1844- 1900) вплинули на сучасну теорію культури. Усі процеси, що відбуваються у світі, усі явища природного і психологічного характеру Ніцше розглядає як різні вияви "волі до могутності", а культуру вважає лише тоненькою яблучною шкіркою на розпеченому хаосі".

Після Ф. Ніцше німецький філософ-ідеаліст О. Шпенглер (1880-1936) виходив з понять органічності життя й необмеженого розширення, розуміючи культуру як єдиний "організм", відособлений від інших культур, що виникає, розвивається й відмирає та заперечується цивілізацією. Перетворення культури на цивілізацію подібне до перетворення творчості на безплідність, героїчних "діянь" - на механічну роботу.

Російський філософ М.Я. Данилевський (1822-1885) висунув ідею "культурно-історичних типів" (цивілізацій), які перебувають у безперервній боротьбі один з одним і з навколишнім середовищем. Кожна цивілізація проходить у своєму розвиткові періоди змужніння, старіння й загибелі. На думку Данилевського, найперспективніший культурно-історичний тип - це слов'янський,

Віденський психіатр 3. Фрейд (1856-1939) дійшов висновку, що розвиток культури веде до зменшення людського щастя й посилення почуттів провини й незадоволеності внаслідок придушення бажань.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >