< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Принципи і типи контролю

Контроль має бути цілеспрямованим, об'єктивним, всебічним, регулярним, індивідуальним.

Цілеспрямованість передбачає чітке визначення мети кожної перевірки. Постановка мети визначає всю подальшу роботу з обґрунтування використовуваних форм, методів і засобів контролю. Цілі контролю потребують відповіді на такі запитання: що має перевірятися; кого потрібно опитувати; які висновки можна буде зробити на підставі результатів перевірки; який очікується ефект проведення перевірки? У ході конкретизації цілей контролю необхідно зважати на цілі виховання, розвиток і навчання студентів, що реалізуються на цьому етапі навчання.

Об'єктивність контролю попереджає випадки суб'єктивних і помилкових суджень, що спотворюють реальну успішність студентів і знижують виховне значення контролю. Об'єктивність контролю залежить від багатьох факторів, серед яких вирізняють такі: чітке виокремлення загальних і конкретних цілей навчання, обґрунтованість виділення й добору об'єктів та змісту контролю, забезпеченість методами обробки, аналізу й оцінювання результатів контролю, організованість проведення контролю. Від вирішення цих питань багато в чому залежить об'єктивність і якість контролю.

Всебічність контролю розуміють як охоплення великого за змістом матеріалу, що перевіряється.

Регулярність передбачає систематичний контроль, що поєднується із самим навчальним процесом.

Індивідуальність контролю потребує оцінки знань, умінь, навичок кожного студента.

Залежно від того, хто здійснює контроль за результатами діяльності студентів, вирізняють такі три типи контролю: зовнішній (здійснюється викладачем, перевіряється діяльність студента), взаємний (здійснюється студентом, перевіряється діяльність товариша), самоконтроль (здійснюється студентом, перевіряється власна діяльність).

Компоненти контролю

Процес контролю викладачем знань і умінь студентів включає такі компоненти:

  • 1) уточнення цілей вивчення конкретної частини навчального матеріалу і встановлення конкретного змісту контролю;
  • 2) різні способи вираження результатів контролю - оцінки;
  • 3) вибір видів, форм, способів і засобів контролю, що відповідають поставленим цілям.

Зміст контролю. Встановлення змісту контролю залежить від цілей вивчення певної частини навчального матеріалу. Є різні підходи до розробки засобів контролю знань й умінь студентів залежно від цілей та змісту кожної частини матеріалу.

Перший підхід пов'язаний із визначенням якостей, що повинні бути сформованими внаслідок навчання: повнота, глибина, узагальненість, усвідомленість знань і умінь. Другий - із визначенням рівнів засвоєння знань і відповідних їм видів діяльності. Визначають такі рівні засвоєння матеріалу: дізнавання, запам'ятовування, відтворення.

Оцінка. Є різні способи оцінювання залежно від того, з чим порівнюються дії студента під час оцінювання. Якщо порівнюються дії, студента з аналогічними його діями у минулому, то це особистісний спосіб оцінювання. Якщо порівняння відбувається з встановленою нормою (зразком) виконання дій, то маємо нормативний спосіб. У випадку застосування порівняльного способу дії студента порівнюються з аналогічними діями інших студентів.

У поточній навчальній роботі викладач, зазвичай, використовує особистісний спосіб оцінювання; у процесі підведення підсумків вивчення теми, результатів семестру тощо - нормативний. Оцінка визначається знаннями й уміннями студента, які він виявив у процесі контролю. Одним із показників, за яким викладач має можливість оцінити знання, уміння, є похибки, допущені студентами під час роботи із засобами запропонованого контролю. Похибки поділяють на помилки й недоліки. Помилка - це похибка, яка свідчить про те, що студент не опанував ті знання й уміння (пов'язані з контрольованим розділом, темою), які визначені програмою з предмета. Недоліком вважають похибку, яка свідчить або про недостатньо повне засвоєння основних знань й умінь, або на відсутність знань, що за програмою не є основними.

Наведений поділ похибок на помилки і недоліки умовний. Розмитість межі між помилкою й недоліком може бути однією з причин необ'єктивної оцінки знань та вмінь студента.

Для того, щоб оцінка виконувала навчальну, розвивальну і виховну функції, до неї висувається низка вимог.

По-перше, індивідуальний характер оцінки. Це зумовлено тим, що вона фіксує успішність окремого студента, тобто виражає результати суто індивідуальних процесів і є їх мірою.

По-друге, підхід викладача до оцінювання знань будь-якого студента має бути зорієнтований на те, щоб виставлена оцінка оптимізувала навчання. Тому можливо, що за відповіді одного рівня можуть бути виставлені різні оцінки (з метою заохочення чи засудження). Зрозуміло, що такі випадки трапляються нечасто, не можна, наприклад, одній людині постійно завищувати оцінку з метою заохочення. -

Третя вимога - гласність оцінки. Оцінка повинна бути відома тим, хто навчається, тоді вона стає сигналом для студента, що відповідає, і для його товаришів, які слухають відповідь, впливаючи на відносини всередині студентського колективу, на ставлення до викладача і до предмета, який вивчається.

Четверта вимога - обґрунтованість оцінки. Це є необхідною умовою збереження авторитету викладача і престижу його оцінок для студентів, умовою збереження їхнього інтересу до предмета. Викладач має переконати студента в тому, що його відповідь зумовила саме цю оцінку. Обґрунтування оцінки сприяє виробленню у студента навички аналізу відповіді і правильної самооцінки.

Нарешті, потрібно згадати ще про одну вимогу об'єктивності оцінки. Щодо дидактичної діагностики поняття об'єктивності оцінки включає її відповідність стану знань і навичок студента.

Для науково обґрунтованого оцінювання необхідно в межах кожного предмета визначити межі норм (верхню і нижню) у підготовці студента; рівень відмінної оцінки-зразка; оптимальну кількість рівнів у межах норми.

Оцінка "відмінно" виставляється студенту, який глибоко засвоїв програмний матеріал, вичерпно, послідовно, грамотно й логічно його викладає, у відповіді якого тісно пов'язані й узгоджені теорія та практика. При цьому у студента не викликає труднощів зміна завдання, він вільно вирішує завдання, питання, обізнаний з монографічною літературою, правильно обґрунтовує прийняті рішення, володіє різнобічними навичками і прийомами виконання практичних робіт.

Оцінка "добре" виставляється студенту, який впевнено і грамотно розповідає програмний матеріал. Студент не допускає істотних неточностей у відповіді на запитання, правильно застосовує творчі здібності під час вирішення практичних питань і завдань, володіє необхідними навичками і прийомами їхнього виконання.

Оцінка "задовільно" виставляється студенту, який володіє знаннями тільки основного матеріалу, але не засвоїв його деталей, допускає неточності, недостатньо правильно формулює думку, порушує послідовності у викладі програмного матеріалу і має утруднення при виконанні практичних робіт.

Оцінка "незадовільно" виставляється студенту, який не знає більшої частини програмного матеріалу, допускає істотні помилки, з великими утрудненнями виконує практичні роботи.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >