< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державне регулювання природоохоронних заходів

Значення охорони навколишнього природного середовища для забезпечення соціально-економічного розвитку

Рівень життя населення та його якість залежать від стану навколишнього природного середовища. Без усвідомлення цієї обставини та врахування її в реальних процесах державотворення не можна ефективно вирішити ті політичні, економічні, соціокультурні, народногосподарські проблеми, що так хвилюють нині нашу громадськість. Багато труднощів у соціально-економічному розвитку країни пов'язані з незадовільним станом навколишнього середовища. Україна успадкувала від колишнього СРСР структурні деформації народного господарства, коли перевага віддавалася розвитку сировинно-видобувних - найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці України притаманна висока частка ресурсомістких та енергоємних технологій, використання яких у промисловості та сільському господарстві здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без будівництва відповідних очисних споруд. Не було ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів захисту навколишнього природного середовища. Ці та інші чинники, зокрема низька економічна свідомість суспільства, високий рівень концентрації промисловості та інтенсивний розвиток сільського господарства, екологічно необґрунтоване розміщення й нарощування виробничих потужностей, фінансування і здійснення природоохоронних заходів за залишковим принципом, призвели до високого техногенного навантаження на природне середовище, до його деградації, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря та земель, нагромадження у величезних кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями та призвели до значного погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, що загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією всього народу України.

І досі в багатьох промислових агломераціях і великих містах залишаються високими забруднення атмосферного повітря, водного басейну, землі, продуктів харчування. Триває виснаження й руйнування біологічних ресурсів, ландшафтів та інших цінних природних комплексів. Значно ускладнила ситуацію найбільша у світі ядерна катастрофа на Чорнобильській АБС. За своїми масштабами й значенням вплив господарської діяльності на навколишнє середовище певною мірою є адекватним стихійним природним процесам. Аварія на ЧАЕС 1986 р. з її вкрай негативними медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Незалежна українська держава мусить якщо не відновити колишній стан живої природи, то принаймні подбати про те, щоб завдавати мінімальної шкоди довкіллю. Альтернатива - посадити ліс чи збудувати завод - має завжди, за всіх обставин вирішуватись на користь лісу. Наша ситуація додатково ускладнюється тим, що вирішення проблем охорони природи й навколишнього середовища потребує не тільки розробки "заходів", як було раніше, а й величезного ентузіазму всіх громадян, зростання загальної культури, глибокого і точного знання законів природи.

Невіддільність завдань збереження природного середовища та економічного розвитку була однією з головних проблем, що розглядалися на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, червень .1992 р.). Там було сформульовано такі твердження:

  • - економічний розвиток, відірваний від розв'язання екологічних проблем, призводить до перетворення Землі на пустелю, закріплює зубожіння й несправедливість;
  • - право на дію без урахування завдань екології торує шлях до колективного самознищення людства.

Ці міркування покладено в основу економічної політики розвинутих країн, де завдяки великим інвестиціям у справу охорони довкілля та високій технологічній культурі є певні досягнення в опрацюванні прогресивних засобів природокористування. Фахівці-екологи на Заході оцінюють наші потенційні можливості не нижче, ніж власні. Все залежить від того чи зможемо ми уникнути тих екологічних помилок, безліч яких уже колись зробили розвинені капіталістичні країни. На думку західних експертів, наші переваги полягають у тому, що:

  • - моральна та фізична застарілість виробничого устаткування потребує термінової його заміни, а це є сприятливою передумовою для модернізації, запровадження нових, екологічно безпечних його модифікацій;
  • - гостра екологічна криза, брак енергоносіїв в Україні може - як це було 1973 р. на Заході - стимулювати пошуки дешевих енергоощадливих та відновлювальних технологій і нових "альтернативних" джерел енергії. З огляду на достатньо високий рівень розвитку української науки, такі сподівання не є безпідставними;
  • - у країнах СНД майже немає "синдрому автомобільної залежності", наявна добре розвинута система екологічнішого й економічнішого громадського транспорту;
  • - в Україні ще не набула масового поширення тара одноразового використання, яка на Заході є одним із головних забруднювачів довкілля. Нині Україна особливо гостро відчуває наслідки екологічно непродуманого й нераціонального економічного розвитку. Не маючи достатньої кількості власних енергоносіїв, вона продовжує "триматися" за ту структуру народногосподарського комплексу, яка сформувалася раніше, коли безперервно надходили дешеві сировинно-енергетичні ресурси з Росії. Ця структура є згубною не тільки з погляду екології, оскільки вона погано пристосована для задоволення найважливіших потреб людини.

За браком коштів не всі екологічні проблеми в Україні вирішуються, хоч деякі з них стають дедалі загрозливішими. Система організації управління природокористуванням, охороною навколишнього середовища, контролю за цими процесами, що формувалася в адміністративно-командній системі та за державної власності на всі національні багатства, виявилася неспроможною здійснювати ефективне екологічне регулювання розвитку продуктивних сил суспільства, розв'язувати складні еколого-економічні проблеми. Отже, виникає запитання: як діяти у сфері екології на сучасному етапі, зважаючи на гостроту економічної кризи та потребу у проведенні докорінних соціально-екологічних реформ? Є два варіанти: перший - дещо модернізувати та вдосконалити існуючу систему управління, а другий - створити принципово нову систему управління й регулювання у сфері природокористування та природоохорони, яка б повною мірою включала й ринкові механізми. На нашу думку, другий варіант має низку істотних переваг, бо саме ринок можна з успіхом використати для обмеження руйнівної дії суспільства на навколишнє середовище, застосовуючи гнучку систему товарно-грошових відносин. Досвід країн з ринковою економікою переконує, що ринкові механізми за належного державного контролю за дотриманням вимог екологічного законодавства забезпечать сприятливіші умови для природо- та ресурсозбереження, застосування екологобезпечних технологій і методів господарювання тощо, ніж жорстке планово-адміністративне регулювання.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >