Завдання етики

Як будь-яка наука етика має цілу низку завдань, котрі можна умовно поділити на дві групи. Перша група - це завдання, так би мовити, "внутрішнього кола", котрі стосуються розв'язання певної сукупності проблем, актуальних для етичного знання як такого. Характер завдань та форми дослідницької діяльності, що забезпечила б їхнє розв'язання, визначаються згідно структурної організації наукового знання в цілому, в котрій виокремлюють емпіричний та теоретичний рівні.

Емпіричний рівень

Відомо, що емпіричне дослідження здійснюється в процесі безпосереднього спостереження та експерименту. Та в етиці експеримент як такий неможливий, бо суперечить самій сутності моралі. Тому форми емпіричного дослідження обмежуються, як правило, спостереженням "живої тканини" індивідуального та суспільного буття, результатом котрого постає виокремлення реалій моральної дійсності. Таке спостереження має на меті зібрати, описати, зіставити, систематизувати, класифікувати фактичні свідчення, котрі розкривають моральний вимір особистісного та громадського життя, а також узагальнити певні емпіричні закономірності. Емпіричний рівень етичного знання, що відтворює загальні тенденції та закономірності моральної культури суспільства в реальному часі, забезпечує надійний фундамент для теоретичної та нормативної етики, покликаних обґрунтувати феномен моралі та запропонувати адекватні суспільним запитам нормативно-ціннісні програми, своєрідні "стратегії доброчинного життя". Очевидною є безсумнівна потреба такого типу досліджень, котрі реалізовує соціологія моралі. Та варто зауважити, що дослідження подібного типу серйозно ускладнені характером самого феномену моралі - його всепроникністю та раціональною "невловимістю" конкретики морального буття. Соціологічне дослідження може проілюструвати свідчення моральних уявлень, тобто розкрити фіксацію певних моральних понять на рівні свідомості особи, але це не означає, що засвоєння певних моральних цінностей на рівні свідомості гарантує їхнє практичне втілення на рівні життєвої практики. Тому соціологія моралі швидше є свідченням уяви про рівень належного чи, вірніше, того, що прийняте за належне в певний час у певній спільноті, аніж дійсного - того, що є насправді.

Емпіричне дослідження моралі може бути звернене і в минуле, що здійснюється в межах історії моралі. Спираючись на дані етнографії, фольклорні джерела, різноманітні літературні пам'ятки, наукові тексти, корпус правових документів і т.п. певної історичної доби, ми можемо скласти уяву про наближений до реальності "моральнісний портрет" епохи, познайомитися з моральнісним досвідом людства в історичному вимірі. Класичним прикладом подібного дослідження є робота "Лицар та буржуа" польської дослідниці М. Осовської (1896-1874), в котрій розглядається становлення та розвиток норм і цінностей буржуазної моралі, а також характерних для неї особистісних зразків поведінки. В історії етичної думки в Україні також наявні подібного роду дослідження, що правда стосуються опису моральності в давніх народів, - це "Історія моралі й моральних учень" мораліста-богослова М.О. Олесницького (1839-1906).

Теоретичний рівень

Кожен етап розвитку етичного знання має свій перелік завдань теоретичного рівня, над котрими розмірковує теоретична та нормативна етика. Але як би не різнилася тематика цих завдань ( а швидше фокус їхнього бачення), усі вони вкорінені у вирішення головної проблеми етики як такої, а саме: сутності, походження та обґрунтування моралі. Виокремимо ключові проблеми.

По-перше, актуальною на сьогоднішній день залишається проблема методологічного забезпечення дослідження феномену моралі, тобто пошук відповідного сучасним теоретичним напрацюванням в межах філософського знання та практичним запитам способу його пізнання.

По-друге, традиційним завданням етики ( і особливо актуальним для реалій сучасного як світового, в контексті всієї повноти глобальних загроз, так і вітчизняного, в контексті морально-ціннісної аномії, соціального простору) є обґрунтування певної системи моральних норм та цінностей на підставі переконливих аргументів. Дієвість моральних приписів, норм та цінностей тривалий період в історії людства забезпечувалася їхнім вкоріненням в абсолютні начала ( Дао, Логос, Ідея, Бог). Світська свідомість, що ґрунтується на системі об'єктивних доказів потребувала пошуку альтернативних джерел походження моралі, якими стали природа ( натуралістичні концепції) та суспільство ( соціологічні, або соціально-історичні концепції). Сучасний етап розвитку етичного знання позначений різноманітністю теоретичних уподобань, котрі намагаються вирішити проблему обґрунтування моралі в комунікативно-дискурсивному, аксіологічному, онтологічному, трансцендентному вимірах.

По-третє, не менш важливим завданням є перегляд та раціональне обґрунтування традиційно - усталеного ( переважно завдяки тривалому авторитету марксистського підходу) погляду на сутність моралі як форми суспільної свідомості, як певної системи норм та цінностей задля врегулювання проблем виключно у сфері людських стосунків ( міжособистісного та соціального масштабу). Новітні дослідження в контексті прикладної етики, зокрема біоетики та екологічної етики, стають поворотним пунктом у зміні парадигми сутності моралі, яка розглядається як певний модус відношення людини до дійсності в системі координат Добра та Зла.

По-четверте, актуальною є потреба рефлексії над власне етичним знанням як таким, тобто вирішенням завдань метаетичного рівня. Це передусім стосується проблеми структурування етичного знання, зокрема визначення статусу прикладної етики, її зв'язку з нормативною та теоретичною етикою.

Другу групу завдань етики складають завдання умовно названого "зовнішнього кола", тобто в прикладній сфері, в процесі практичного застосування напрацьованого нею знання. На даний момент ми є свідками парадоксальної ситуації, котра полягає в актуалізації уваги не лише представників різних видів наукового знання, а й широкого суспільного загалу до феномену моралі, зокрема до існуючої морально-ціннісної нормативності в суспільній практиці та майже повним ігноруванням цими зацікавленими сторонами систематизованим теоретичним знанням про мораль, тобто етикою як теорією моралі.

Таке своєрідне маргінальне становище філософської етики серед практичного знання ( а етика, як уже згадувалося, визначалася Аристотелем як практична наука), що задовольняє потреби сучасного суспільства можна, за певного припущення, пояснити популярністю та запитуваністю професійної та прикладної етики, котрі безпосередньо вторговують життєву практику засобом кодифікації конкретних ціннісно-нормативних моральних вимог. Свідченням цього є численні моральні кодекси певних видів людської діяльності ( наукової, господарської ) різноманітних професій, корпоративних угрупувань.

До завдань етики можна віднести моральне просвітництво, котре не потрібно розуміти як прямий заклик до належної поведінки, відповідної до усталених ідеалів та ціннісних настанов, тобто набридливе моралізаторство. А як допомога у пошуку життєвої стратегії, в баченні контексту людської поведінки поза межами безпосередніх практичних інтересів, у співвіднесенні з моральними цінностями - ідеалу, добра, справедливості, обов'язку, відповідальності та інш. По великому рахунку завдання етики у виховній сфері можна означити як сприяння в забезпеченні теоретичним досвідом для здійснення вибору між Добром та Злом, від котрого, за словами російського філософа B.C. Соловйова, "людина ні в якому разі не може позбавитися". Продовжуючи думку цього видатного російського мислителя, зазначимо, що етика не може змусити людину обрати однозначно правильний життєвий маршрут, вона може запропонувати вибір подібних маршрутів, обґрунтовуючи кожен із них, оскільки етика є систематизованою сукупністю уявлень про різні виміри моральної реальності. Подібно до путівника, до котрого подорожувальник звертається за повною та достовірною інформацією, а не обґрунтуванням переваг того чи іншого маршруту ( бо не можна переконати людину їхати до Італії чи Швейцарії, якщо вона віддає превагу Сибіру), етика становить собою, в баченні В. Соловйова, "систематизований вказівник правильного шляху життєвих мандрів". Вибір життєвого шляху, як і туристичної подорожі, лежить в межах компетенції самої людини, її волевиявлення, чим утверджується її автономія як морального суб'єкта. Тому й не існує вчителів доброчинності на зразок учителів різних ремесел та вмінь, як це відомо ще з часів Сократа, бо етиці, в розумінні певної нормативно - ціннісної системи, неможливо навчити, а можна лише навчитися.

Вивчення етики має непересічне значення для розуміння того, що відбувається та прогнозування того, що буде з нами, нашим суспільством, людством взагалі.