< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві

Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві

Поняття, принципи та види використання природних ресурсів у сільському господарстві

Сільськогосподарське використання природних ресурсів є складним міжгалузевим правовим інститутом, який являє собою сукупність як аграрно-правових норм, так і норм природоресурсного, цивільного, адміністративного та інших галузей права, що регулюють суспільні відносини у сфері використання природних об'єктів, природних ресурсів та природних комплексів під час діяльності, пов'язаної з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції.

Використання природних ресурсів у сільському господарстві здійснюється на основних засадах (принципах), передбачених переважно нормами екологічного, зокрема природоресурсного права. Умовно їх можна поділити на чотири групи. До першої групи належать міжнародні (універсальні) еколого-правові принципи: стійкого (сталого) розвитку як основи для розв'язання глобальних екологічних та продовольчих проблем сьогодення; екосистемного підходу до природи, врахування інтегрованості та взаємозв'язку всіх природних процесів і явищ, які відбуваються на планеті; міжнародного екологічного співробітництва у різноманітних сферах, пов'язаних із сільськогосподарським використання природних ресурсів.

До другої групи принципів сільськогосподарського використання природних ресурсів належать конституційно-правові принципи: гуманізму- пріоритетності прав людини, вт. ч. екологічних, зокрема на якісні на безпечні продукти харчування (статті 3,50 Конституції України); націоналізації природних ресурсів - належності природних ресурсів Українському народу, виключної загальнонародної власності на природні ресурси (ст. 13 Конституції України); гарантування загального природокористування (ст. 13 Конституції України) та його безоплатний характер; принцип землі як основного національного багатства (ст. 14 Конституції України); наявності екологічних обов'язків Української держави щодо підтримання екологічної рівноваги, збереження генофонду Українського народу, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (ст. 16 Конституції України); відкритості екологічної інформації, яка не може бути засекречена за жодних підстав (ст. 50 Конституції України); відшкодування екологічної шкоди (ст. 66 Конституції України); поєднання екологічних прав і обов'язків людини (ст. 23 Конституції України).

До третьої групи принципів сільськогосподарського використання природних ресурсів належать міжгалузеві аграрно-правові, земельно-правові, еколого-правові, адміністративно-правові та інші принципи: пріоритету вимог екологічної безпеки; забезпечення продовольчої безпеки; системності у регулюванні екологічних відносин; комплексності забезпечення охорони природних ресурсів; раціонального використання природних ресурсів; платності спеціального природокористування; гарантування прав громади при прийнятті екологічно значущих рішень; особливої охорони цінних природних територій та об'єктів; юридичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.

Четверту групу принципів сільськогосподарського використання природних ресурсів становлять такі галузеві правові принципи, як рівність прав власності на землю (ст. 5 Земельного кодексу України); басейнового управління водними ресурсами (ст. 13 Водного кодексу України) тощо.

За видами сільськогосподарське використання природних ресурсів класифікується за різноманітними ознаками, зокрема за правовими підставами використання того чи іншого природного ресурсу на праві загального або праві спеціального природокористування. Універсальність використання природних ресурсів у сільському господарстві на праві загального природокористування полягає у загальнодоступності, оскільки гарантується всім фізичним особам, які перебувають на території України; безоплатності, оскільки здійснюється для задоволення життєво важливих потреб людини; відсутності дозволів та відбувається без юридичного закріплення природних об'єктів за певними особами. Дані основні юридичні ознаки використання природних ресурсів на праві загального природокористування закріплено в ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та детально регламентовано у Водному і Лісовому кодексах України, законах України "Про тваринний світ" та "Про рослинний світ".

На відміну від права загального природокористування, сільськогосподарське використання природних ресурсів на праві спеціального природокористування має на меті одержання прибутку, тому є платним, надається переважно юридичним, а також фізичним особам, на підставі спеціального дозволу (ліцензії) Із частковим або повним закріпленням за ними відповідного природного об'єкта в правових формах, передбачених цивільним законодавством (на праві власності, оренди" господарського відання, оперативного управління тощо). До основних юридичних ознак використання природних ресурсів на праві спеціального природокористування також належить застосування технічних пристроїв, механізмів або спеціальних споруд під час сільськогосподарської діяльності.

Залежно від строків сільськогосподарське використання природних ресурсів може здійснюватися на праві постійного та праві тимчасового природокористування. Зокрема юридичним особам публічного права у постійне користування, тобто без заздалегідь встановленого строку, можуть передаватися лише земельні ділянки, що перебувають у державній або Комунальній власності. На праві тимчасового природокористування можуть використовуватися як земельні ділянки, так і ділянки надр, лісу, водних об'єктів тощо.

Відповідно до законодавства сільськогосподарське використання природних ресурсів на праві тимчасового природокористування поділяється на короткострокове та довгострокове. Як уже зазначалося, земля може передаватися у короткострокове користування терміном до 5 років, а у довгострокове - до 50 років (ст. 93 Земельного кодексу України). Водні ресурси можуть надаватися у короткострокове користування терміном до 3 років, а у довгострокове - від 3 до 50 років (ст. 50 Водного кодексу України). Для тимчасового користування надрами встановлено терміни короткострокового надрокористування до 5 років і довгострокового - до 20 років (ст. 15 Кодексу України про надра). Тимчасове лісокористування може здійснюватися на строк відповідно від 1 року до 50 років (ст. 18 Лісового кодексу України). Особливістю користування мисливськими угіддями під час ведення мисливського господарства є встановлення нижньої граничної межі тимчасового користування терміном не менше 15 років (ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання").

Залежно від рівня природоохоронного режиму сільськогосподарське використання природи поділяється на користування природними ресурсами загальнодержавного значення та користування природними ресурсами місцевого значення. Крім того, сільськогосподарське використання земельних, водних та лісових ресурсів за способами виникнення поділяється на первинне та вторинне про що йтиметься далі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >