< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Товарна продукція і канали реалізації

Частина валової продукції, вироблена аграрними підприємствами, реалізується за різними каналами: державі, населенню, на ринку, підприємствам громадського харчування, споживчій кооперації й іншим установам та організаціям. її називають товарною. Ту частину продукції, яка продана і за яку підприємство одержало гроші, називають реалізованою.

Умови ефективної реалізації сільськогосподарської продукції такі:

  • - забезпечення вільної конкурентної діяльності всім учасникам;
  • - активна діяльність кредитних організацій і страхових компаній, що сприяють зниженню економічного ризику;
  • - вільне переміщення продукції;
  • - наявність економічних важелів, що стимулюють зниження собівартості та підвищення дохідності в процесі виробництва, переробки й реалізації продукції;
  • - дотримання принципів саморегулювання і самофінансування з усього циклу проходження продукції від виробника до споживача;
  • - підвищення ролі держави в регулюванні реалізації продукції;
  • - функціонування єдиної інфраструктури по вертикалі проходження продукції;
  • - створення системи інформаційного забезпечення за допомогою моніторингу попиту та пропозиції, насичення ринку товарами, рівня цін і под.;
  • - забезпечення нормативними документами, стандартами, що визначають якість продукції;
  • - - встановлення ефективних зовнішньоекономічних зв'язків і входження держави до світової ринкової системи.

Товарна і реалізована продукція не є тотожні. Поняття "товарна продукція" - ширше. У випадку, коли вся товарна продукція продана, ці поняття збігаються. Зазвичай товарна продукція переходить із натуральної форми у вартісну в вигляді грошової виручки, а за надання послуг підприємством на стороні вона набуває форми грошової виручки одразу.

Важливим показником, що характеризує товарність виробництва валової продукції, є рівень товарності. Він визначається як відсоткове відношення обсягу товарної продукції до валової. Визначаючи рівень товарності окремого виду продукції, використовують натуральні вирази:

Коли ж визначають рівень товарності окремої галузі або аграрного підприємства загалом, то використовують вартісний

вираз валової й товарної продукції, причому дуже важливо, щоб обидва види продукції розраховувались в єдиних цінах.

На практиці показниками, які відображають товарність, є загальний обсяг товарної продукції підприємства, кількість товарної продукції у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь або на 1 голову тварин.

Основний напрям зростання товарності продукції - це насамперед підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, тобто зростання валової продукції сільського господарства. Важлива роль у підвищенні товарності продукції належить скороченню витрат на внутрігосподарські потреби підприємства, підвищенню якості насіння і кормів, економному їх витрачанню та зменшенню втрат у процесі виробництва, зберіганню, транспортуванню й реалізації продукції.

Кінцевий фінансовий та економічний результат підприємства залежить від обсягу та якості реалізованої продукції. Збут сільськогосподарської продукції - це багатогранна економічна активність підприємства на шляху від виробника до споживача. Реалізація сільськогосподарської продукції значною мірою залежить від фізичної якості сільськогосподарської сировини, готових продуктів харчування, цілеспрямованих затрат сільськогосподарського виробника, територіального поділу виробників і споживачів сільськогосподарської продукції й затрат у галузях переробки і торгівлі.

Якщо, наприклад, реалізація картоплі, овочів, яєць, фруктів може здійснюватися в напрямі від виробника до споживача, то інші види продукції, щоб бути готовими до споживання як продукт харчування, потребують промислової доробки або переробки. їх шлях ускладнюється тим, що між виробником і споживачем з'являється заготівельна (посередницька) організація, переробна і торговельна структура, котрі виконують ще й функції збереження та доведення продукції до якості, яка б задовольняла споживача.

Збуту сільськогосподарської продукції приділяють особливу увагу, товаровиробники, оскільки від нього залежать обсяги отримання прибутків підприємствами. А якщо дотримуватись дилеми "виробляти те, що легко продається", то від збуту значно залежать і обсяги виробництва певного виду продукції.

В умовах ринкової економіки став іншим характер виробничо-економічних зв'язків між виробниками і споживачами: централізоване планування та розподіл змінили ринкові відносини, орієнтовані на обопільну вигоду. Саме в цих умовах чільне місце посідає вміння виробників вигідно реалізувати продукцію, враховуючи те, що провідна роль у формуванні виробничо-збутової діяльності належить споживачеві. Кожен виробник орієнтує діяльність на прибуток, одержання якого пов'язане з необхідністю виготовлення продукції та послуг, яких потребує споживач.

Залежно від виду продукції, її корисності можуть мати місце одно-, дво- і багаторівневі зв'язки між виробником і споживачем. Однак незалежно від кількості рівнів, через високі трансакційні витрати та за всіх інших рівних умов, товаровиробнику вигідніше передати частину виробленої продукції для реалізації посередникам. Особливо це стає корисним для багатогалузевого підприємства, оскільки в такий спосіб підприємство-виробник зменшує також втрати від псування продукції та витрати на її зберігання.

Основна мета виробника - отримання сталого прибутку, який є визначальним показником у його виробничо-фінансовій діяльності. Величина прибутку значно залежить і може бути збільшена як за рахунок внутрішніх резервів, так і за рахунок вибору кращого каналу реалізації.

Канали реалізації - шлях продукції від виробника до споживача, що забезпечується різними учасниками, або це сукупність юридичних і фізичних осіб, які є посередниками збуту, беруть на себе або передають іншому право власності на той чи інший продукт. Усе це забезпечується системою організаційних, технологічних та інших процесів із використання різних способів і каналів реалізації. Внаслідок їх взаємодії продукція надходить від виробника до споживача (рис. 15.3).

Залежно від кількості їх участі канали можуть бути прямими та непрямими. Переміщення товару прямими каналами відбувається без участі посередника, а безпосередньо від виробника до споживача на торговому ринку, через власну торговельну мережу виробника. Це також може бути реалізація

Канали реалізації сільськогосподарської продукції

Рис, 15.3. Канали реалізації сільськогосподарської продукції

підприємствам, котрі здатні комплексно переробляти і реалізовувати кінцевий продукт споживачам (наприклад, хлібопекарні підприємства, які можуть здійснювати прямі закупки необхідної сировини безпосередньо у сільськогосподарських товаровиробників, минаючи переробні підприємства).

Реалізація сільськогосподарської продукції за прямими каналами надзвичайно вигідна. Внаслідок того, що за цієї форми менша кількість суб'єктів причетна до збуту продукції, зменшуються витрати і відповідно можна встановити нижчу ціну на завершальному етапі її реалізації, що забезпечує вищу конкурентоспроможність продукції. Такий спосіб реалізації доступний для всіх суб'єктів господарювання. Однак, пряма реалізація можлива лише за умови стабільних угод із певними споживачами, наявності власної мережі магазинів або орендованих для цього приміщень.

Непрямі канали реалізації, коли між виробником і споживачем з'являються посередники. Ними можуть бути державні організації, споживча кооперація, фірми, переробні підприємства, біржі, випадкові посередники - юридичні, фізичні особи та ін. Названі канали є наслідком невлаштованості й відсутності складських приміщень, холодильних установок тощо у виробників і впливу великих затрат на їх експлуатацію. Малодоступними для фермерських і особистих селянських господарств (тай невеликих сільськогосподарських підприємств) залишаються такі канали збуту, як супермаркети, заклади громадського харчування, спеціалізовані магазини, ринки.

Зруйнування державної системи заготівель і споживчої кооперації у період становлення ринкових відносин спричинило широке зародження випадкових посередників на селі в процесі реалізації сільськогосподарської продукції. За наявності випадкового посередника, виробник сільськогосподарської продукції економить час, який в умовах виробництва дуже необхідний і спрямовується на виконання важливих сільськогосподарських робіт осіннього циклу. Всі трансакційні витрати бере на себе випадковий посередник, а ризик від реалізації сільськогосподарської продукції та від можливих збитків унаслідок зниження цін на продовольчому ринку через існуючу тут кон'юнктуру знімається із виробника. Посередники з'явилися на аграрному ринку як проміжний ланцюжок між виробником і кінцевими споживачами. Це могли бути юридичні або фізичні особи.

Основні причини появи посередників:

  • - вивільнення засобів виробника для розвитку його виробництва;
  • - вивільнення виробника від невластивих йому функцій;
  • - зниження ризиків, пов'язаних з продажем продукції;
  • - наявність у посередників фахових навичок торгівлі, які знають кон'єктуру ринку та мають налагоджені зв'язки з покупцями.

На початку формування ринкових відносин у сільському господарстві окремі посередницькі структури непорядною діяльністю зробили свій негативний внесок у поглиблення фінансової кризи сільськогосподарських підприємств. У зв'язку з тим, що значна частина виробників не змогла відразу пристосуватися до ринкових умов господарювання, посередники, котрі працювали прямо зі сільгоспвиробниками, закуповували у них продукцію за заниженими цінами. Це призводило до збагачення чисельної групи невеликих фірм і банкрутства товаровиробників, але вони змушені були передавати частину виробленої продукції посередникам.

Здебільшого посередники стали постачальниками продукції на торгові ринки та переробні підприємства. Закупівельна ціна випадкового комерційного посередника і реальна ціна продукції на ринку чи реалізованої ним на переробне підприємство є вищою, ніж у випадку зв'язків із офіційно зареєстрованою заготівельною організацією, але гроші випадкові посередники виплачують, на відміну від заготівельних організацій, одразу ж і готівкою. Різниця між оптовою закупівельною ціною випадкового посередника і роздрібною ціною на продовольчому ринку є джерелом його доходів, які значно вищі від доходів самих виробників.

Коли товаровиробники обирають посередника, вони повинні враховувати низку позитивних і негативних чинників (рис. 15.4).

За всіх однакових умов, перевага реалізації продукції повинна надаватися посереднику - юридичній особі, яка займається не лише заготівлею, а й її переробкою, оскільки через посередників держава виплачує доплати й дотації товаровиробникам за продукцію вищої якості.

Наявність великої кількості посередників і переробників сільськогосподарської сировини з їх витратами призводить до зростання ціни на кінцевий продукт, і частка витрат виробника в роздрібній ціні на основні продовольчі товари не перевищує 30%.

Умови, що визначають вибір виробником способу реалізації

Рис. 15.4. Умови, що визначають вибір виробником способу реалізації

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >