< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правовий режим майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

Однією з кваліфікаційних ознак підприємства як юридичної особи виступає майнова самостійність. Вона передбачає стійке існування підприємства, яке забезпечується наявністю власного майна, достатнього для ведення розширеного або, як мінімум, простого відтворення. У нинішніх приватно-орендних сільськогосподарських підприємствах названа ознака відсутня. Якщо уявити ситуацію, коли майнові і земельні паї не будуть здані в оренду, підприємство фактично припинить своє існування.

Так, згідно з п. 4 ст. 62 ГК підприємство повинно мати відокремлене майно, правовий режим якого встановлюється ст. 66 ГК. Майно підприємства складають виробничі й невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Практика свідчить, що майже абсолютну кількість засновників приватно-орендних сільськогосподарських підприємств складають особи, майновим внеском яких до статутного фонду, як зазначалося вище, є майновий пай, не виділений із загального майна реформованих КСП, який являє частку в кожному виді майна колишнього цілісного майнового комплексу КСП, пропорційну трудовому внеску в його створення. Це колишні керівники і спеціалісти, майновий пай яких не виділений в натурі, як і у інших співвласників. Таким чином, про наявність відокремленого майна не йдеться, що прямо суперечить вимогам закону.

Тому правовий режим майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств відрізняється крайнім ступенем невизначеності Господарське законодавство до засновника приватно-орендного сільськогосподарського підприємства як унітарного утворення встановлює вимогу тільки щодо створення статутного фонду, не поділеного на частки (п. 4 ст. 63 ГК). Щодо інших фондів (як у кооперативів, господарських товариств тощо) цієї вимоги не передбачається. Такий порядок значно звужує перелік джерел формування масиву відокремленого майна підприємства. Зазвичай законодавство поряд з визначенням загального складу фондів певної організаційно-правової форми встановлює необхідність їх періодичного поповнення, як правило за рахунок одержаних доходів після сплати всіх обов'язкових платежів. Відсутність законодавчої вимоги до спрямування перерозподілу прибутків на поповнення фондів підприємства суттєво погіршує режим внутрішнього інвестування виробництва цих підприємств. Як наслідок, власник ПОСП може вільно використати кошти прибутку на особисті потреби, не пов'язані з виробничо-господарською діяльністю. Це значно утруднює можливість ведення відтворювального виробництва, призводячи до надмірного виснаження існуючих матеріальних ресурсів і в недалекому майбутньому - до падіння рівня виробництва і різкого зниження доходності від виробничо-господарської діяльності підприємства.

Наприклад, до державних комерційних підприємств, які також мають статус унітарних, п. 8 ст. 75 ГК висувається обов'язкова вимога утворювати за рахунок прибутку (доходу) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю. До таких фондів належать амортизаційний, фонд розвитку виробництва, фонд споживання (оплати праці), резервний та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Абсолютної аналогії щодо формування подібних фондів приватно-орендним сільськогосподарським підприємством не може і не повинно бути через різницю інвестиційних можливостей держави і окремого засновника. Проте формування резервного і фонду розвитку виробництва доцільно передбачити законодавством із закріпленням обов'язкового щорічного відрахування до них певного відсотка від прибутку підприємства.

Формування резервного фонду надаватиме приватно-орендному сільськогосподарському підприємству необхідний запас міцності для усунення негативного впливу фінансових ризиків. У випадку одержання збитків чи шкоди від несприятливих погодних умов з'являється можливість гарантування безперебійної діяльності підприємства через пом'якшення впливу наведених факторів за рахунок використання коштів резервного фонду.

Створення фонду розвитку виробництва завдяки вузькоцільовому спрямуванню дозволяє здійснювати розширене виробництво. У практиці здійснення орендних відносин сьогодні спостерігається надмірна експлуатація орендованих основних засобів, що призводить до їх надмірної виснаженості. Особливо це стосується приватно-орендних сільськогосподарських підприємств, власники яких не приділяють належної уваги інноваційному розвитку виробництва, що дозволяє створювати наукоємну конкурентоспроможну продукцію із використанням фундаментальних надбань науки. Це стосується не тільки впровадження нової техніки, індустріальних технологій, а й запровадження у виробництво нових сортів рослин чи порід тварин тощо. Фонд розвитку виробництва незалежно від його величини завжди гарантуватиме відтворення майнової складової ресурсного потенціалу підприємства.

Слід зазначити, що відсутність законодавчої вимоги до визначення мінімального розміру статутного фонду, а також щодо формування резервного фонду та фонду розвитку виробництва не стимулює виробничого розвитку приватно-орендних сільськогосподарських підприємств.

Виходячи з функцій, які повинен виконувати статутний фонд, не-встановлення законодавчої вимоги до формування статутного фонду приватно-орендними сільськогосподарськими підприємствами ставить під сумнів можливість формування єдиного майнового комплексу підприємства з майна, належного їх власникам. З тих майнових і земельних паїв, що належать власнику приватно-орендного сільськогосподарського підприємства, досить складно утворити технологічно поєднаний майновий комплекс із виробництва, переробки та реалізації власновиробленої продукції. Вся діяльність таких підприємств базується виключно на оренді майнових комплексів колишніх КСП. При цьому страждають майнові інтереси власників майнових і земельних паїв, зданих у оренду. Крім того, що орендна плата має достатньо символічний характер, навіть ці суми вчасно не сплачуються. Все це свідчить про слабку ефективність моделі приватно-орендних підприємств при застосуванні її у сільськогосподарському виробництві.

У силу виключного монопольного становища єдиного засновника і власника приватно-орендного сільськогосподарського підприємства внутрішні майнові правовідносини в останньому зводяться до щорічного перерозподілу прибутків або покриття збитків, одержаних від здійснення виробничої діяльності. Зовнішні майнові правовідносини виникатимуть у разі настання майнової відповідальності, припинення підприємства, сплати орендної плати, а також виконання аграрно-правових договорів.

Особливості юридичної відповідальності приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

Проблема формування достатнього розміру статутного фонду приватно-орендних сільськогосподарських підприємств тісно пов'язана з проблемою відповідальності за господарськими зобов'язаннями. Відповідальність за зобов'язаннями приватно-орендного підприємства здійснюється за рахунок майна підприємства. Засновник підприємства і орендодавці відповідальності за результати роботи підприємства не несуть. При настанні випадку відповідальності за зобов'язаннями підприємство здійснює відновлення порушеного ним певного права інших суб'єктів виключно за рахунок власного майна. Тому негативним фактором є невстановлення законодавством виду відповідальності, яку повинне нести приватно-орендне сільськогосподарське підприємство.

Отже, виникають питання щодо можливого виду майнової відповідальності, яку доцільно покласти на приватно-орендне сільськогосподарське підприємство чи його засновника. Теорії відомі три основні види майнової відповідальності юридичних осіб: повна, обмежена та субсидіарна (додаткова). Всі інші види відповідальності утворюються на стику основних видів, вбираючи їх ознаки, наприклад, обмежена субсидіарна відповідальність членів сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Майнова відповідальність у ПОСП є обмеженою відповідальністю за зобов'язаннями підприємства. Виходячи з реалій сьогодення, слід констатувати, що власного майна в приватно-орендних сільськогосподарських підприємствах явно не вистачає. Це призводить до неможливості кредитування підприємств і укладання досить крупних угод, тобто здійснення операцій, пов'язаних із нормальним господарським ризиком. Тому в дуже багатьох випадках в якості застави чи при розрахунках за зобов'язаннями використовується орендоване майно, що є порушенням законодавства. Подібна діяльність наносить шкоду загальному іміджу приватно-орендних сільськогосподарських підприємств.

Поряд з цим необхідно зазначити, що обмежена відповідальність ПОСП у нинішніх умовах не виконує належні їй функції. Насамперед, режим обмеженої відповідальності для даного виду підприємств не виконує функцію додаткового гарантування інтересів кредиторів, а також стимулювання заінтересованості підприємств у виконанні власних зобов'язань. Це неминуче тягне за собою зниження економічної ефективності здійснюваної виробничо-господарської діяльності та численні правопорушення, зумовлені існуючим режимом фактичної майнової "безвідповідальності" ПОСП. Наведене свідчить, що за відсутності спеціального закону, який легітимував би приватно-орендне сільськогосподарське підприємство як організаційно-правову форму, правовий режим обмеженої відповідальності для даного підприємства не відповідає вимогам сучасного майнового обороту.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >