< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ІСТОРИЧНІ ФОРМИ КУЛЬТУРНИХ СВІТІВ

ПЕРВІСНА КУЛЬТУРА

Зміст теми

  • 7.1. Загальна характеристика та хронологічні рамки первісної культури.
  • 7.2. Характерні риси свідомості первісної людини.
  • 7.3. Особливості первісного мистецтва.

Загальна характеристика та хронологічні рамки первісної культури

Початок формування культури співпадає з процесом становлення людини як такої. Первісна культура у часі є найдовшим періодом у розвитку культури. Його хронологічні рамки є приблизними: початок - 1,5-2 млн. років тому і завершення - рубіж IV - III тис. до н.е. У цей період були закладені найфундаментальніші підвалини культури. В сивій давнині первісного суспільства виникає безліч явищ культурного буття людини: мова - основний засіб спілкування, виразу та фіксації смислу і знання, що згуртувала людей і дала могутній поштовх розвитку культури в цілому; різні форми господарювання, суспільний поділ праці, знаряддя праці, житло, одяг. Складається родова община, шлюб, релігійно-міфологічні уявлення, мораль, мистецтво тощо. Первісна культура започатковує розвиток культури людства, а тому є необхідним та важливим моментом її аналізу в цілому.

Характерні риси свідомості первісної людини

Свідомість людини первісної епохи, в першу чергу, характеризується високим ступенем злитості з природою: сили природи ще не протиставляються людині, а знаходяться з нею в таємничому зв'язку. Відчуття безсилля перед грізними й незрозумілими для первісної людини природними явищами особливо посилювалося під час стихійного лиха: виверження вулканів, землетрусів, повеней, лісових пожеж, посух та інших подібних явищ. Безпорадність покликала до життя поклоніння грізним силам природи, привела у кінцевому підсумку до її обожнення. Це обумовлює появу таких ранніх форм релігії як анімізм, магія, тотемізм, фетишизм тощо. Про ранні форми релігії йтиметься в третьому розділі.

По-друге, важливою характеристикою первісної свідомості була також злитість індивіда з колективом, одноплемінниками, з "Ми". Людство зуміло вижити, зберегтись як вид і забезпечити своє існування на початку своєї історії завдяки невпинно зростаючій його спроможності до об'єднання зусиль на основі максимального обмеження потреб та інтересів окремого індивіда і суворого дотримання пріоритету роду, колективу, завдяки розчиненню окремої людської істоти в колективі, її абсолютної соціалізації.

Тиск первісного колективу на індивіда був величезний, індивідуальне "я" тут не має самостійного значення і цінності, тому що індивід інтегрований в общину не як автономна одиниця, а як частка органічного цілого, не мислима без нього. На початку своєї історії людина, підпадаючи під жорсткий тотальний вплив суспільних норм, здатних заблокувати будь-які прояви індивідуалізації, була стовідсотково соціальною істотою.

На місце інстинкту самозбереження, котрий був головною детермінантою мотиваційної сфери поведінки члена первісного стада, приходять система табу, яка засновувалась виключно на забороні. Табу блокували асоціальні прояви тваринних інстинктів та охороняли життєво важливі для існування роду засади колективного життя: недопущення кровноспоріднених статевих зв'язків, порядок розподілу їжі, недоторканість особи вождя тощо. Табуїтивні заборони ніколи не супроводжувалися відповідними поясненнями їх необхідності. Пояснити це можна лише надзвичайно низьким рівнем розвитку свідомості та мови первісної людини, рівня її здатності до рефлексії, який не перевищував рівня трьохрічної дитини. Для того щоб слідувати заборонам табу, індивіду достатньо було відчуття страху перед порушенням заборон. Страх - що зі мною зроблять? - є першим елементарним проявом соціальної регуляції в первісному суспільстві.

Крім того, в рамках цього суспільства, діяв і інший важливий механізм соціальної регуляції - сором. Сором - це почуття общинно-групове, що передбачає постійне озирання індивіда на оточуючих: що про мене скажуть або сказали б "свої"?. Весь світ уявлявся первісній людині у вигляді категоріальної опозиції "вони" - "ми". Сором більш складне порівняно із страхом культурне явище, яке спонукає індивіда дотримуватись групових норм, обов'язків по відношенню до своїх.

Культура, таким чином, з самого початку існування суспільної організації і протягом всієї первісної епохи по відношенню до окремого індивіда носить насамперед репресивний та обмежувальний характер.

Засвоєння та передача необхідних зразків поведінки здійснювались шляхом показу та копіювання, передавались від покоління до покоління, перетворюючись у затверджений ритуал. Все життя первісної людини проходило у виконанні безлічі ритуальних обрядів та процедур, які, не маючи раціонального пояснення, набували магічного характеру. Ритуали являють собою особливі символічні дії, що забезпечували емоційно-смислове ототожнення індивіда зі своїм родом, передачу досвіду, згуртування роду і релігійно-магічний вплив на різні явища й обставини (наприклад, ритуал ініціації). Ритуали вимагали від кожного індивіда сліпо, неусвідомлено наслідувати усталені зразки поведінки і цілком виключали творчу самостійність. Первісний колектив заперечує індивідуальність і новаторську поведінку, а тому тільки традиційна поведінка знаходила моральне схвалення. Таким чином, табу і ритуали виступали найважливішими регуляторами суспільних відносин у первісну епоху.

Головним інформаційним каналом первісної культури, у зв'язку з відсутністю писемності, була трудова діяльність. Засвоєння і передача смислу трудових операцій відбувалися в невербальній формі, тобто без слів. Показ та наслідування були основними засобами навчання і спілкування в общині. Дії, після яких спостерігався якийсь корисний результат, ставали зразками, котрі копіювались і передавались від покоління до покоління.

Третьою важливою характеристикою свідомості первісної людини було домінування образно-емоційних, інтуїтивних моментів у мисленні, віри, що найбільш яскраво проявляється в міфологічній картині світу. Більш детально про особливості міфологічної свідомості дивись роботу Кессиди "От мифа к логосу".

Важливою характеристикою первісної культури був її синкретизм (від грецьк. - поєднання) - відсутність диференціації її форм на науку, релігію, мистецтво. Всі сфери тісно пов'язані з розмаїттям форм практичного життя первісної людської спільноти.

Особливості первісного мистецтва

Мистецтво на ранніх етапах розвитку людства можна розглядати як своєрідну магічну форму інобуття реальності, що є підставою для розповсюдження теорії магічного походження мистецтва, яка вважається найбільш поширеною та визнаною. Згідно з цією теорією, першими митцями були шамани, а твори мистецтва - зображення тварин, на яких вони вражені списами чи стрілами - символізували успіх у полюванні тощо.

Первісне мистецтво виступало універсальною мовою духовного життя первісного суспільства, виражало колективний погляд на світ, а не на особисті погляди авторів художніх творів. Мистецтво як засіб виразу духовного життя первісної людини було безпосередньо вплетене в практичне життя. Тому ритуальні маски, статуетки, натільні та наскальні малюнки ніколи не виступали за властивими їм функціями для своїх творців як витвори мистецтва. Для первісної людини художня функція в них поки що немовби "спить", і тому сьогодні, сприймаючи їх як мистецтво і відносячи їх до арсеналу художньої культури людства, сам термін "первісне мистецтво" нам слід вживати із значною мірою умовності.

Вершиною первісного синтезу людської діяльності було образотворче мистецтво, яке починається із знаково-символічних зображень. Вони закріплювали необхідний досвід і важливі форми поведінки. Приблизно таке ж ідеологічне навантаження мав танок, який міг бути ритуальним та побутовим, мисливським і військовим, чоловічим або жіночим, імітував сцени господарської діяльності, статевих відносин тощо.

Більшість витворів первісного мистецтва пов'язана з образами тварин - мамонти, бізони, олені. Що стосується зображень людини, то за кількістю пам'яток, котрі дійшли до наших часів, вони посідають друге місце. Причому абсолютна більшість з них - це зображення жінки, що обумовлено насамперед тривалим домінуванням матріархату в історії первісного суспільства. Жінка була продовжувачем роду та традицій, а відтак - берегинею ритуальних секретів і племінної моралі.

Наскальні малюнки та ритуальні танці виступали способом розширення, подвоєння реальності, спробою побудувати бажану для людини реальність і контролювати її. Первісне мистецтво в його міфологічній оболонці орієнтоване не на надприродне, а на природні можливості людини, що постають в її уяві.

Мистецтво первісної епохи стало підґрунтям наступних етапів розвитку культури.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >