Іноземний досвід менеджменту фермерських господарств

Умови функціонування фермерських господарств США та Канади

Фермерські господарства - основа ефективного функціонування сільського господарства промислово розвинутих країн. У США, наприклад, 87 % господарств складають сімейні ферми (1,9 млн одиниць). За площею земельних угідь в загальній кількості господарств становлять 65 %, за обсягом реалізації продукції - 60 %. Водночас швидко розвиваються корпоративні господарства, які реалізують майже чверть сільськогосподарської продукції.

Саме фермерські господарства у багатьох країнах світу є універсальною, високоефективною і стабільною системою забезпечення населення продуктами харчування. Це пояснюється тим, що в умовах тих країн саме фермерські господарства є найбільш пристосованою до ринку формою господарювання.

Великих фермерських господарств із річною товарною продукцією більше 100 тис. доларів на одну ферму порівняно небагато - 305 тис. Але вони виробляють понад 70 % усієї товарної сільськогосподарської продукції США.

Сільське господарство США виробляє найбільші у світі обсяги продукції. Вони посідають друге місце за виробництвом зерна й м'яса (після Китаю). Частка США на світовому продовольчому ринку становить 15 %. Вони постачають на світовий ринок 50 % кукурудзи, 20 % яловичини, третину пшениці. Вони найбільші у світі виробники сої та цитрусових, належать до провідних країн за збором бавовни й цукрової тростини. США є нетто-експортером продовольства.

У сільськогосподарському виробництві США основною організаційною формою є фермерське господарство. Залежно від типу організації виробництва ферми поділяються на такі основні категорії:

1. сімейні (індивідуальні) ферми, власники яких разом зі своїми сім'ями здійснюють виробництво й керівництво, вкладають капітал і значну частину робочої сили;
2. спільні ферми, які утворилися завдяки об'єднанню власності двох або більше осіб для спільної підприємницької діяльності;
3. сільськогосподарські корпорації - акціонерні підприємства з виробництва (іноді й переробки) сільськогосподарської продукції.

Сільське господарство США цілком індустріалізоване, технічно оснащене й має високу продуктивність. Науково-технічний прогрес проникає досить успішно в цю сферу американської економіки; втілюються здобутки біотехнології, новітня сільськогосподарська техніка, прогресивні методи господарювання. Водночас сільське господарство перебуває під особливим захистом уряду, фермери отримують дотації з бюджету, мають податкові пільги й субсидії при експорті.

З теоретичної точки зору основою класифікації фермерських господарств прийнято вважати вартість валової продукції. Безумовно, такий підхід дає можливість оцінити діяльність будь-якого господарського формування, яке має товарний і нетоварний характер виробництва. В зарубіжній статистиці використовують саме такий підхід. Так, у США сільськогосподарською статистикою виділяють 5 груп ферм у залежності від обсягів реалізованої продукції за рік, тис. дол.:

1 - господарства сільських жителів (до 10);
2 - дрібні сімейні ферми (10-40);
3 - сімейні ферми (40-250);
4 - великі сімейні ферми (250-500);
5 - надвеликі ферми (500 і більше).

Ферми, як у США, так і в Канаді, кардинально відрізняються від ферм в країнах СНД, як у своєму підході до менеджменту, так і в продуктивності. У США фермери знаходяться під потужним контролем уряду, особливо коли справа стосується збереження родючості землі. Фермерам постійно допомагають кредитами, організовують для них різні семінари та консультації. Державі вигідніше вкладати кошти і допомагати їм, ніж втратити основне багатства нації - свою землю. Кожен фермер є членом якогось кооперативу, деякі входять не в один, а в два чи три. Є кооперативи постачальницькі, збутові, агросервісних та інші об'єднання. Це допомагає фермерам у їх виробничій діяльності, а головне - заощаджується їхній час. У США фермерське господарство знаходиться в кращому становищі, ніж у Канаді, так як держава субсидує їх, що стосується Канади, то тут ситуація докорінно інша. Держава не особливо впливає на фермерське господарство, у фермерів немає субсидій від уряду. Якщо є такі господарства, які залишилися без врожаю., то у свою чергу, держава намагається допомогти таким фермерам, відшкодувати їх збитки і підтримати сільськогосподарський сектор.

Сполучені Штати Америки мають унікальний досвід використання сільськогосподарських земель, який переважно проявляється у веденні фермерства. Аграрний сектор економіки США історично асоціюється зі становленням та функціонуванням у ньому фермерського укладу. Успіхам сільського господарства США значною мірою сприяє те, що фермера вважають опорою суспільства. Як зазначає Н. І. Титова, "такий принцип пріоритетного значення сільського господарства в суспільстві має бути закріплений у Конституції України і стати генеральним провідником її аграрної політики" [252., с.30]. Аграрне законодавство США дає фермерові-власнику широкий діапазон державного захисту його прав і одночасно повну свободу його дій.

Сімейні ферми основа американського сільськогосподарського виробництва. Багато сімейних ферм США, створених батьками, прадідами, дідами вважаються традиційною формою сільського господарювання Америки з тривалою історією.

Фермер у США уособлює в собі ідею відомого російського вченого-аграрника О. В. Чаянова про поєднання в його особі одночасно рис власника і робітника на землі. Завдяки цьому американський фермер отримує винагороду не лише за безпосередню працю, але за свою діяльність як керівник ферми.

Продуктивність праці в сільському господарстві Північної Америки зростає динамічно. Це обумовлено низкою основних факторів: обробка землі перед сівбою і після збору врожаю, впровадження нових сільськогосподарських технологій, високотехнологічна і продуктивна техніка. У середньому один фермер збирає з 1 га землі. 4-4,5 тонн пшениці або 2-2,5 тонн рапсу за сезон, що істотно відрізняється від середнього показника в країнах СНД.

Для забезпечення технічної сфери заможний фермер в Канаді використовує лізинг, а не купує нові комбайни, трактори, сівалки. Багато хто працює за такою схемою: беруть техніку на рік, згодом повертають її дилеру і з доплатою беруть нову. Це дозволяє їм не накопичувати у себе стару техніку і з кожним роком збільшувати свої потужності. Дилеру, в свою чергу, це теж вигідно, тому що він віддає в лізинг або продає цю техніку більш дрібним фермерам. Характерно те, що фермери намагаються придбати техніки більше ніж їм необхідно. Це обумовлено тим, що час, трудові витрати та швидкість є пріоритетними факторами.

Особливу увагу фермери приділяють саме зберіганню свого зерна після збору врожаю. У сільськогосподарських районах невеликі силоси та склади підлогового зберігання можна побачити через кожні 2-3 км. Характерно те, що 40 % всіх силосів - це нові конструкції, яким ще немає й 10 років, це говорить про те, що фермери Північної Америки все більше і більше потребують обладнання для зберігання зерна і намагаються не економити на цих витратах. З кожним роком фермери купують нові ємності для зберігання зерна, і, як показує практика, власних силосів їм вистачає всього на 80-90 %.

В останні роки фермери США та Канади намагаються перейти до зберігання свого врожаю в силосах, а не в складах підлогового зберігання, оскільки в них простіше і зручніше контролювати якість зерна. Тим не менш, вони не йдуть повністю від підлогового зберігання, деякі фермери будують такі склади в тих випадках, коли їх урожай перевищує очікувані прогнози. Такі склади за ціною виходять значно дешевше на сьогоднішній день, але якщо фермер планує роботу свого господарства на багато років вперед, він однозначно буде ставити металевий силос, який буде більш довговічним та надійним. У середнього фермера площі посівів становлять близько 200-300 га.

Найчастіше фермер орієнтується на вирощуванні однієї культури, в залежності від регіону, де знаходиться його господарство. Наприклад: 70 % всіх посівів кукурудзи і сої орієнтовані в 5 штатах (Айова, Іллінойс, Небраска, Міннесота, Індіана, в Канаді це Онтаріо і Квебек), пшеницю в США збирають в Північній і Південній Дакоті, Канзасі, Монтані, Техасі, Вашингтоні, Оклахомі, Колорадо, Небрасці і Айдахо, а в Канаді це провінції Саскачеван, Альберта та Манітоба.

Типова невелика ферма в Канаді чи США має таку внутрішньогосподарську інфраструктуру: 8-10 силосів, 1-2 складів підлогового зберігання, офісне приміщення, невелика лабораторія і ангар для техніки і підсобного приладдя. Особливу увагу в системі фермерського господарства Північної Америки приділяється конвеєрам, а саме мобільним стрічковим і шнековим конвеєрам. У цьому аспекті ринку у клієнтів теж є вибір, так як виробники конвеєрів в Північній Америці виділяються своєю надійністю, якістю і окремим підходом до кожного клієнта як в США і Канаді, так і на міжнародному ринку. У сільському господарстві в Північній Америці швидкість є одним із пріоритетних чинників. Середньостатистичний фермер має швидкість завантаження і вивантаження зерна 200-250 т / ч.

Транспортуванням зерна з ферми на елеватор найчастіше безпосередньо займається сам фермер. Використання причепів з нижнім вивантаженням, яке здійснюється з двох люків на днищі, дозволяє зерновозу оперативно розвантажуватися в будь-якому місці. Місткість причепів складає 38-40 тонн. тому фермер може розвантажитися на елеваторі за 10-15 хв. Система продажу зерна в Канаді відрізняється від системи в Україні. 85 % канадських фермерів, які вирощують пшеницю і ячмінь, продають своє зерно через (Канадська зернова організація). Основним завданням СWВ є отримання фермерами повної віддачі і прибутку від продажу своєї пшениці та ячменю. До ради правління СWВ входять 15 осіб: 10 членів - це фермери та

5 - представники держави. Така структура організації дозволяє захистити інтереси всіх сторін у даній сфері. CWB забезпечує фермеру ціни відповідного рівня за його товар, 100 % продаж його зерна, бере на себе подальше транспортування зерна і відповідає за якість товару надалі. Зазвичай перед передбачуваним продажем зерна представники CWB перевіряють якість зерна, ще коли воно знаходиться у фермера в його сховищах, щоб переконатися в якості товару. CWB працює тільки з двома культурами - це пшениця і ячмінь. Не всі фермери і елеватори хочуть працювати з CWB, тому що в цій сфері вона є монополістом, і всі продажі йдуть тільки через неї, що позбавляє можливості вибору. CWB дає гарантії фермеру в тому, що він продасть своє зерно, незалежно від ціни на світовому ринку, за певною заздалегідь домовленої ціною - цей факт дає фермеру впевненість в завтрашньому дні і можливість прогнозування своїх мінімальних доходів. Структура такого плану раніше існувала і в Австралії, але австралійським фермерам вигідніше продавати зерно без допомоги цієї організації, і вона припинила своє існування.

Виходячи з усіх цих факторів, система фермерського господарства в Північній Америці є однією з найуспішніших і кращих у світі. Велике значення має якість зерна. Контроль якості починається з самої ферми. Збалансована робота ферм - це початок і фундамент усієї зернової системи країни.

В США і Канаді ринок виробників силосів і складів підлогового зберігання насичений якісними і довговічними товарами, що дає можливість як фермеру, так і великому трейдеру вибрати собі продукцію на свій смак - від найменших ємностей для фермерів до величезних силосів для лінійних, річкових і портових елеваторів.