< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Проблеми організації національної економіки

Головна мета цієї теми полягає у з'ясуванні в загальних рисах деяких фундаментальних понять сучасної економічної науки. Вони так само актуальні сьогодні, як і в стародавні часи й залишатимуться такими ж І в майбутньому.

У цій темі буде сформульовано основні проблеми організації економіки, з'ясовано, яким чином вони вирішуються в різних типах економічної системи - традиційній, командно-адміністративній, ринковій та змішаній системах.

Нарешті, ми покажемо, як і для чого економісти будують криву виробничих можливостей. Це дозволить пояснити, який зміст вкладається в поняття "альтернативна вартість".

Потреби і економічні ресурси

Поставимо запитання: що змушує людей працювати? .Вони працюють, щоб задовольняти власні потреби. Поряд з поняттям "потреба" вживається поняття "нужда". Що під цим розуміють?

Нужда - це почуття, яке виникає у людини за відсутності чи нестачі того, що їй хотілося б мати. Люди відчувають нужду у їжі, одязі, житлі тощо. Якщо нужда не задоволена, це спричиняє внутрішню напругу, що і спонукає людину працювати.

Потреба - це та ж нужда, але вона повинна мати конкретне оформленню яке визначається культурою й іншими обставинами. Багато потреб виражаються в продуктах, які задовольняють нужду способом, властивим певному суспільству. Наприклад, одна й та ж сама нужда у людей, які належать до різних верств суспільства, набуває форму різних потреб. Потреба в транспортних засобах ескімосів і мешканців сучасних міст неоднакова. Економісти і психологи пропонують виділяти різні види потреб. Досить поширеною є класифікація потреб, запропонована медиком і психологом А. Маслоу, який розрізняв нижчі (фізіологічні) і вищі (соціологічні) потреби. Першу групу становлять дихання, спрага, голод, тепло, безпека. До вищих потреб відносять прагнення належати до певного кола людей - родичів, друзів, знайомих - відчувати їх підтримку. До них також відносять бажання набути визнання, користуватися повагою, піднести свій престиж в очах оточуючих людей. Нарешті, сюди ж відносять потребу людини у самореалізації.

Інша класифікація потреб передбачає їх поділ на два види: матеріальні та духовні. Економіка працює на задоволення власне матеріальних потреб, а вони характеризуються тим, що є безмежні. Під матеріальними потребами розуміється бажання споживачів придбати і використати товари і послуги, які є для них корисними. У свою чергу, поняттям "корисність" економісти позначають задоволення, насолоду, які люди отримують від споживання товарів і послуг. Виділення серед потреб матеріальних, залишає для інших суспільних наук вивчення цілого спектра таких потреб, як визнання, повага, престиж, любов тощо.

Товари і послуги часто називають благами. Товари відчутні на дотик, як, наприклад, автомобілі і взуття, тоді як послуги не можна відчути на дотик - це стосується послуг культурних закладів, охорони здоров'я тощо. Товарами в ринковій економіці стає надзвичайно широке коло благ: холодильники, меблі, автомобілі, посуд, устаткування, виробничі приміщення тощо. Одна група продуктів - споживчі блага,- призначається для безпосереднього задоволення потреб споживачів. Друга - задовольняє їхні потреби опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих благ. Такі продукти називають капітальними благами, або товарами виробничого призначення. Споживчі блага інколи поділяють на предмети першої необхідності та предмети розкоші. Докладніше критерії поділу благ на названі дві групи ми розглянемо в темі "Еластичність в економіці та її види".

Діяльність, що створює товари і послуги, називають виробництвом, а діяльність, у процесі якої їх використовують споживанням. У виробництві застосовують економічні ресурси, що складаються з елементів природи, таких як земля, ліси і корисні копалини; людських ресурсів - як розумових, так і фізичних; засобів виробництва (вироблених допоміжних засобів для виробництва), таких як знаряддя праці, машини, будівлі, складські приміщення, засоби транспорту і зв'язку. Усі можливі ресурси часто об'єднують у дві великі групи: матеріальні ресурси - земля і капітал та людські ресурси - праця і підприємницькі здібності. Економічні ресурси називають ще факторами виробництва, оскільки їх використовують для виробництва товарів і послуг.

У наведених вище двох групах економічних ресурсів виділено чотири види факторів виробництва. Четвертий фактор виробництва - підприємницькі здібності - в економічній літературі почали виокремлювати у першій половині XX ст. Зауважимо, що і сьогодні не всі економісти виділяють цей фактор виробництва як самостійний. Можна дати такі короткі визначення для перших трьох видів факторів виробництва: земля - це всі елементи природи, такі як, орні землі, ліси, корисні копалини, водні ресурси, повітря; праця - це фізичні і розумові здібності людей, які застосовуються у виробництві благ (за винятком підприємницьких здібностей, коли вони відносяться до четвертого виду ресурсу); капітал - це товари тривалого використання (капітальні блага), створені для виробництва інших благ. Останній вид ресурсу ще називають інвестиційним ресурсом, а процес виробництва і збільшення його запасу називають інвестуванням. На це варто звернути увагу тому, що часто люди говорять про "інвестиції", купуючи будинки, акції, земельні ділянки або інші атрибути приватної власності. Для економістів такі покупки є лише фінансовими операціями або змінами в портфелях власників. Бо коли одна особа купує, то якась інша продає. Інвестиції є лише тоді, коли створюється реальний капітал. Отже, треба розмежовувати поняття "реальний капітал" і "фінансовий капітал". Перший вид капіталу - це економічний ресурс, а другий вид (його ще називають грошовим капіталом) не є таким ресурсом.

На практиці між капіталом і землею не завжди легко провести чітку межу. Сьогодні у більшості країн якась частина земельних угідь стала продуктивною лише завдяки раніше зробленим інвестиціям в осушення і зрошення земель, вируб лісів. Яскравим прикладом є досвід Голландії, значна частина території якої була відвойована у моря. Тому певна частина того, що ми називаємо землею - це результат минулих інвестицій і є швидше за все реальним капіталом, а не фактором виробництва, даним природою.

Розкриваючи зміст четвертого фактора виробництва - підприємницьких здібностей, економісти наголошують на кількох важливих функціях, властивих підприємцю, тобто людині, яка є носієм підприємницьких здібностей. По-перше, підприємець забезпечує з'єднання у єдиному виробничому процесі інших трьох видів факторів виробництва.

Отже, в цьому розумінні він є рушійною силою сучасного виробництва. По-друге, підприємець визначає напрям діяльності фірми. В цьому плані підприємцями виступають не лише власники фірм, а й висококваліфіковані менеджери, які за платню працюють на фірмах. По-третє, підприємець - це новатор, тобто він генерує нові ідеї, розробляє нові технології, нові продукти, нові форми організації бізнесу. В цьому розумінні підприємцем вважається не лише бізнесмен, а й винахідник, висококваліфікований спеціаліст у галузі наукової організації праці. По-четверте, підприємець - це людина, здатна ризикувати з метою отримання високих прибутків, а отже, не боїться стати банкрутом за несприятливих обставин.

Якщо потреби людей необмежені, то економічні ресурси характеризуються тим, що вони обмежені, або рідкісні. Для більшості населення світу обмеженість ресурсів Є реальною і завжди присутньою. Стосовно бажань (мати більше і якомога кращі їжу, одяг, житло, систему освіти тощо) наявні ресурси є неадекватними; виробляється лише мала частина потрібних товарів і послуг.

Проте хтось може заперечити: а хіба розвинуті індустріальні країни недостатньо багаті для того, щоб майже не відчувати обмеженості? Зрештою, всі вони характеризуються як багаті. Але яким би не було багатство, воно не знімає проблему обмеженості ресурсів. Наприклад, більшість домогосподарств у США, які заробляють 60 тис. дол. на рік, що є великою сумою за світовими стандартами, не можуть не хвилюватися, витрачаючи кошти на корисні речі. Для того, щоб кожне домогосподарство цієї найбагатшої країни світу мало можливість заробляти таку суму грошей, її національний продукт має подвоїтися.

Оскільки ресурси обмежені, а матеріальні потреби безмежні, усі суспільства стикаються з проблемою вирішення питання: що виробляти і скільки має споживати кожна особа? Суспільства відрізняються між собою тим, хто саме робить такий вибір і яким чином, але потреба вибирати є загальною для всіх. Так само, як обмеженість ресурсів зумовлює потребу вибору, останній зумовлює існування вартості. За обмеженості ресурсів і повної їх зайнятості люди, ухвалюючи рішення про збільшення якогось одного блага, завжди повинні узгоджувати рішення про відмову від певної кількості якогось іншого блага. В цьому випадку "певна кількість" блага, від якого відмовляються, є вартістю додаткової кількості іншого блага, якого хочуть мати більше.

Отже, обмеженість означає, що треба вибирати, а можливість вибору серед різних альтернатив означає існування вартостей.

Для того, щоб побачити, чому вибір передбачає існування вартості, наведемо два приклади. Вони містять у собі однакові фундаментальні принципи.

Розглянемо вибір маленького хлопчика, який може витратити 1,6 грн. і який хоче витрачати їх повністю на солодощі. Для нього заїздом існують тільки два види солодощів: вафельки за 20 коп. кожна і шоколадки - 40 коп. за одиницю. Хлопчик хотів би купити 8 вафельок і 8 шоколадок, але він знає (а якщо не знає, то швидко довідається), що така комбінація двох видів благ для нього недосяжна. Він не може купити таку комбінацію за наявних обмежених ресурсів. Проте окремі комбінації він може придбати: 6 вафельок і 1 шоколадку, 4 вафельки і 2 шоколадки, 2 вафельки і 2 шоколадки тощо. Деякі з вказаних комбінацій залишають Його з невитраченими грошима, і він не цікавиться ними. Тільки 5 комбінацій, як показано на рис. І, є не лише досяжні, а й передбачають повне використання його грошей.

Після деяких роздумів хлопчик майже вирішив купити 6 вафельок і 1 шоколадку, але в останню мить він вирішує, що таки краще мати 2 шоколадки. Скільки коштуватиме йому придбання саме цієї додаткової одиниці шоколадки? Одна можлива відповідь така - 2 вафельки. Як бачимо на рис. 1, це та кількість вафельок, якою він повинен пожертвувати, щоб одержати саме цю додаткову шоколадку. Економісти називають такі 2 вафельки альтернативною вартістю або просто вартістю другої шоколадки.

Інша можлива відповідь: вартість другої шоколадки становить 40 коп. Проте за наявної кількості грошей у хлопчика та його намірів така відповідь менш змістовна, ніж перша. У випадку, коли реальний вибір здійснюється між більшою кількістю цього блага (шоколадок) і більшою кількістю

Вибір між вафельками і шоколадками

Рис.1. Вибір між вафельками і шоколадками

того блага (вафельок), вартість "цього" блага корисно оцінювати через кількість "того" блага, яким доводиться пожертвувати. Хоч вибір між шоколадками і вафельками це приклад другорядного споживчого рішення, істотна його риса однакова для будь-якого вибору.

Ідея альтернативної вартості є однією з найважливіших у сучасній економічній теорії.

Альтернативна вартість ресурсів, що використовуються для певної мети, - це та вигода, яку вони могли б забезпечити їхнім власникам, якби їх використали в альтернативний спосіб, тобто це вартість, вимірювана у вираженні інших благ, які могли б бути одержані натомість. Якщо, наприклад, ресурси, які могли б забезпечити прокладання 20 км дороги, будуть застосовані для спорудження двох невеликих лікарень, альтернативна вартість однієї лікарні становитиме 10 км дороги або альтернативна вартість одного кілометра дороги становить 1/10 лікарні.

Розглянемо, для прикладу, важливий вибір між військовими і цивільними продуктами. Якщо ресурси національної економіки повністю зайняті, тобто використовуються всі наявні фактори виробництва, і якщо до того ж у кожному виробництві застосовується найкраща технологія, але вона у короткому часовому періоді не удосконалюється, то в такому випадку можна говорити про повний обсяг виробництва. За повного обсягу виробництва у певній гіпотетичній країні, в певний час вироблятиметься якась одна конкретна комбінація або поєднання військових і цивільних продуктів. Така комбінація є однією з багатьох можливих. Коли обсяг виробництва повний, тоді не можна водночас збільшувати виробництво обох продуктів. Проте, якщо уряд здатний зменшувати виробництво, наприклад, зброї, це вивільнить ресурси, потрібні для виробництва додаткового обсягу цивільних продуктів. Альтернативною вартістю цього обсягу цивільних продуктів буде відповідне зменшення обсягу виробництва зброї.

Вибір між військовими і цивільними продуктами проілюстровано на рис. 2. Оскільки ресурси обмежені, деякі комбінації - ті, що потребують більше ресурсів і кращих технологій, порівняно з тими, що є в певній країні, - не можуть бути досягнуті. Крива на рис. 2 зображує межу між комбінаціями, що можуть бути досягнуті, і тими, яких досягти неможливо. Точки над кривою, такі як d недосяжні, оскільки немає достатніх ресурсів і не удосконалюються технології виробництва; точки під кривою, такі як с, можна досягнути за неповної зайнятості ресурсів, що означатиме неефективне їх застосування; точки на цій кривій, такі як а і b, можна досягнути тільки за повного обсягу виробництва. Зображену на рис. 2 криву називають кривою виробничих можливостей або межею виробничих можливостей (МВМ). Крива виробничих можливостей відображає максимальний обсяг благ, які можуть одночасно вироблятись за наявних ресурсів і у разі застосування найкращих технологій, якщо припустити, що використовуються всі ресурси країни.

Крива виробничих можливостей має від'ємний нахил тому, що коли ресурси використовуються повністю, збільшення виробництва одного виду блага можливе лише у разі зменшення виробництва іншого виду.

Крива виробничих можливостей ілюструє відомі вже Нам три поняття: обмеженість, вибір і альтернативну вартість. Обмеженість визначається недосяжними комбінаціями над МВМ: вибір - потребою вибирати серед альтернативних досяжних точок вздовж МВМ (і під нею); альтернативна вартість - від'ємним нахилом кривої виробничих можливостей.

Опукла форма кривої виробничих можливостей означає, що дедалі більше цивільних продуктів повинно обмінюватися за кожну наступну додаткову одиницю продуктів військового призначення. Крива виробничих можливостей на рис. 2 має опуклу форму, тому що альтернативна вартість будь-якого продукту зростає, якщо збільшується Його виробництво. МВМ у вигляді прямої лінії, як на рис. 1, вказує на те, що альтернативна вартість одного продукту у вираженні іншого залишається постійною незалежно від того, скільки його виробляють. Такий випадок є більш теоретичним, ніж практично можливим, оскільки він передбачає існування досконалої взаємозамінюваності ресурсів, що використовуються у виробництві двох різних продуктів. На відміну від цього, випадок альтернативної вартості, що зро

Межа виробничих можливостей

Рис. 2. Межа виробничих можливостей

стає, cмодельований на рис. 2, стосується багатьох важливих випадків вибору, які здійснюються на практиці.

Останній випадок пояснюється дією двох важливих економічних законів: закону зростання альтернативної вартості (альтернативних витрат) та, згадуваного вже в попередній темі, закону спадної віддачі. Суть закону спадної віддачі ми детальніше розглянемо в одній з наступних тем. Дію ж закону зростання альтернативної вартості можна пояснити так: коли збільшується виробництво, наприклад, зброї чи інших продуктів військового призначення, то це вимагає додаткових ресурсів, які можна отримати лише зменшивши обсяг їх застосування у цивільних галузях. Перетікання ресурсів здійснюватиметься таким чином: спочатку суспільство переміщуватиме з цивільного виробництва ті ресурси, які забезпечувати муть найбільшу віддачу у військовому виробництві, а пізніше й ті, які малопридатні або майже не придатні для виробництва продуктів військового призначення. Отже, відсутність досконалої взаємозамінюваності ресурсів або, як ще кажуть економісти, досконалої еластичності ресурсів, пояснює дію цього закону.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >