< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності

Рухові реакції були предметом вивчення когнітивної психології з початку її становлення. Запропонована Ф . Гальтоном у 1869 р. гіпотеза про зв'язок психомоторного темпу з багатьма показниками властивостей нервової системи, темпераменту й особистості надалі отримала численні підтвердження.

Якщо розглядати психомоторику як сукупність свідомо виконуваних рухових дій, то психомоторний стиль характеризує індивідуальність з погляду її психомоторної експресивності - тілесної, невербальної вира-женості.

Психомоторний (грец. psyche- душа і лат. motor - той, що рухає) стиль - стійкий комплекс способів або прийомів здійснення суб'єктом різних форм моторної активності.

В організації психомоторного стилю розрізняють такі рівні: фізичний (розмір, швидкість, незграбність/плавність); фізіологічний (тонічні скорочення м'язів під час приймання поз, переважання спрямованих всередину або назовні рухів руки); кодування значень руху (частини комунікативного процесу) як наслідку індивідуальної або міжособистісної поведінки (експансивні, агресивні рухи, аутичні жести).

Американські психологи (Д. Кембелл і Д. Фіське) за допомогою факторного аналізу виявили міжіндивідуальну стійкість незалежних показників графомоторики (розмір, натиск, незграбність, протяжність) при виконанні різних завдань (копіювання, писання, малювання). Вони зробили висновок про незалежність виявленої стійкості показників від змісту і значення виконуваних завдань. Американський психолог С. Стівенс зафіксував, що гіперкінетичні (надрухливі) діти завжди проявляють тенденцію працювати зі швидкістю, наближеною до можливої для них максимальної величини, і не здатні адаптуватися до зміни стимульної ситуації.

Не тільки психомоторику, а й організацію суб'єктивного сенсорного досвіду можна характеризувати шкалою "заниження-завищення": у сприйнятті суб'єкта переважає тенденція применшувати або перебільшувати сприймане. Людей, що не проявляють цих тенденцій, називають "помірними". Діапазон реакцій - від крайнього применшення до крайнього перебільшення - є в цьому разі змінною перцептивного реагування.

Психомоторні стилі е предметом досліджень психологів, спрямованих на вивчення багатогранних виявів індивідуальних особливостей.

Індивідуальні параметри сприйняття

Першим етапом у вивченні відмінностей людських відчуттів і сприйняття були експерименти Ф. Гальтона, Дж.-М . Кеттела і Дж. Джилберта. Американський психолог Дж. Гібсон у 1941 р. запропонував розширене трактування поняття "патерн", що активно використовували в експериментах зі сприйняття. Проаналізувавши велику кількість досліджень, Дж. Гібсон зробив висновок про необхідність урахування стану суб'єкта, викликаного інструкцією, і впливу минулого досвіду на отримані результати. Це означало, що психологи усвідомлюють важливість урахування особистісної детермінанти при дослідженні психічних процесів, зокрема сприйняття, формування образу, які ще позначають термінами "перцепція", "перцептивний процес".

Сприйняття (образ сприйняття, перцептивний образ) - суб'єктивний образ предмета, явища або процесу, що безпосередньо впливає на аналізатор або систему аналізаторів.

Більшість виявлених відмінностей у способах сприйняття групуються навколо метапараметрів "глобальність - артикульованість", "широта - вузькість" та ін. (табл. 3.1.). Так, у тогочасних дослідженнях наголошувалося, що одній і тій самій групі випробовуваних властивий прояв синтетичності, суб'єктивізму, активності й упевненості. Концептуально експериментальні диференціально-психологічні дослідження сприйняття узагальнили в 50-ті роки XX ст. в межах "нового погляду" і "перцептивної установки".

Таблиця 3.1 Концепції типів сприйняття (за О. Лібіним)

Вимірювання

Інтерпретація

Автори

1

2

3

Аналітичні (А) (деталізатори) - синтетичні (С) (інтегратори)

А. проявляють тенденцію сприймати окремі частини об'єктів, зазнаючи труднощів у вичленуванні цілісної структури, і орієнтуються на відмінності; С. сприймають явища як інтегроване ціле, виділяючи схожість між частинами

Готшальд, 1914;

Роршах, 1921

Об'єктивісти (J)-

суб'ективісти (С)

0. властиве стійке, вузько

спрямоване і точне

сприйняття;

С. - широке поле

сприйняття із суб'єктивною

інтерпретацією дійсності

Анг'яп, 1948

Концептуальні ("активні") (К) - перцептивні ("пасивні") (П)

К. працюють раціонально, формулюючи варіанти правильних рішень при виконанні класифікацій; П. використовують метод проб і помилок, керуючись безпосереднім сприйняттям стимулу. Виявлено темпера-ментальну і вікову детермінацію цих типів сприйняття

Ганфман, 1941;

Виготський, 1922

Впевнені (В), або оцінювальні, - обережні (0), або неоціню-вальні

В. одним узагальненням інформують про те, що сприймають, у т. ч. неіснуючі деталі; 0. дають докладні звіти про сприйняте, у т. ч. найдрібніші деталі

Бартельт, 1932

Закінчення таблиці 3.1

1

2

3

Дезінтегровані (S-тип) - інтегровані (J-тип)

Сприйняття в-типу нестабільне, несистемне і не пов'язане прямо зі сприйманою реальністю; сприйняття Л-типу систематичне, логічне і реалістичне

Джонс, 1938

Орієнтовані на колір (К) - орієнтовані на форму (Ф)

К. віддають перевагу колірним ознакам як основі; Ф. - ознакам форми. Виявлений зв'язок Ф. із шизоїд ними, а К. із циклоїдними рисами особистості

Айзенк, 1947

Візуальні (В) -

гаптичні

  • (від грец. паріїков - дотиковий)
  • (Г)

В. будують інтерпретацію, спираючись на зорові образи;

Г. віддають перевагу дотиково-кінестетичному каналу інформації

Ловнфельд, 1945

Представники "нового погляду" зосередилися на співвідношенні мотиваційних і перцептивних чинників при вивченні індивідуальних відмінностей. У Бруклінському коледжі Нью-Йорка під керівництвом Соломона Аша (1907-1996) і Германа Віткіна (1916-1979) було реалізовано дослідницьку програму, підсумком якої стала книга "Особистість через сприйняття". У процесі реалізації її було зафіксовано індивідуальні відмінності у здатності студентів коледжу правильно встановлювати вертикальну позицію в спеціальній тестовій ситуації зі спотворенням зорового сприйняття, а також в умінні виділяти просту фігуру зі складного геометричного фону у перцептивних завданнях. Отриманий параметр перцептивної полезалежності - полене-залежності був проявом на рівні сприйняття наскрізної стильової характеристики, що відображається на когнітивному рівні, у стилі спілкування, міжособистісній взаємодії.

Згідно з теоретичними і експериментальними дослідженнями представників напряму "перцептивна установка" Дж. Клейна і співробітників Меннін-герського фонду, індивідуальне сприйняття визначається адаптивними властивостями. Наголошуючи на психоаналітичному контексті розгляду проблеми, Дж. Клейн вказував: "Ми вивчаємо Его, коли аналізуємо особистісні характеристики способів сприйняття, а набір перцептивних установок є частиною цілісної системи его-контролю". Надалі поняття "перцептивна установка" замінив термін "его-контроль", тому дослідники Меннінгерської школи стали використовувати дещо видозмінене поняття "когнітивний контроль ".

Дж. Клейн описав три патерни, пізніше названі когні-тивними контролями, хоча точніше було б назвати їх пер-цептивними контролями:

  • 1) згладжування - загострення (сприйняття суб'єктом дійсності узагальнено або фіксація окремих її елементів);
  • 2) установка на опір або прийняття нестабільності (толерантність до нереального досвіду);
  • 3) фізіогномічність (образність) - буквальність (фіксація на власних образах, викликаних дійсністю, або на її об'єктивній реальності).

Результати, отримані в процесі розвитку цих двох напрямів експериментальної психології сприйняття, викликали бурхливу ланцюгову реакцію в наукових дослідженнях. Два класи нових змінних - перцептивні стилі і перцептивні контролі - швидко змінили своє концептуальне забарвлення ("перцептивні") і почали фігурувати як "когнітивні". Практично відразу виникла ідея (надалі експериментально підтверджена) про те, що відкриті параметри перцептивного стилю (способу організації суб'єктом свого сприйняття) є частиною складнішого синдрому індивідуальних властивостей, що охоплює когнітивні, емоційні, мотиваційні й особистісні змінні, а також характеристики соціально-психологічної (міжособистісної) взаємодії.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >