< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Рівні моральної вихованості.

Як зазначається в психолого-педагогічних дослідженнях визначення рівня моральної вихованості носить постановчий характер і с першим результатом досліджень та узагальнення практичного досвіду.

Для виявлення рівня сформованості моральної вихованості необхідні певні критерії, тобто ознаки, на основі яких проводиться оцінка.

Критерій є ніби ідеальним зразком, еталоном, порівнюючи з яким реальні явища можна встановлювати ступінь їх відповідності, наближення до норми, ідеалу. Ознаки повинні враховувати вікові особливості виявлення тих чи інших якостей особистості, охоплювати основні види її діяльності (навчання, праця, громадська робота, естетична та спортивна діяльність, вільне спілкування тощо), характеризувати поведінку учня в різних ситуаціях, а також відбивати стійкість виявлення якості.

Ознаками вихованості є ставлення особистості, добровільне виконання певних дій, мотиви дій, вчинків.

М.І.Монахов (1981) дає в своїй праці конкретні критерії оцінки вихованості учнів різного віку, які узагальнено і з доповненнями представлені в табл. 10.1.

І.С. Мар'єнко (1980) як міру оцінки рівня вихованості пропонує вірогідність поведінки у відповідності з прийнятими у суспільстві нормами. І.Д. Бех (1998) пропонує рівень моральної вихованості розуміти як ступінь відповідності рис та якостей, що характеризують моральне обличчя людини у відповідності з моральними вимогами, які пред'являються до даної вікової групи учнів. О.С. Богданова (1995) розглядає рівень моральної вихованості як рівень розвитку моральної свідомості, моральної поведінки та моральних почуттів особистості.

Суперечливим моментом у цих підходах є питання про градації шкал вихованості, про виділення критичної точки відліку. Найчастіше виділяють від трьох до п'яти рангових градацій, іноді від двох до шести і більше. Число таких градацій в дослідженнях, в основному, визначається теоретично і підкріплюється даними спостережень, лабораторних експериментів тощо.

Таблиця 10.1

Критерії оцінки вихованості учнів

Критерії вихованості Показники
Любов до Батьківщини Знання історії, повага до історичного минулого, традицій народу, турботи про інтереси, історичну долю країни, почуття гордості за великих людей країни, її культуру, досягнення, дбайливе ставлення до природи, народних надбань, знання сучасних важливих подій.
Інтернаціоналізм Інтерес до культури, мистецтва інших народів, дружба з людьми різних національностей, добровільна участь у заходах інтернаціонального характеру.
Ставлення до

однокласників,

ровесників
Участь у справах свого класу, звичка надавати безкорисливу допомогу, дружні стосунки з хлопцями і дівчатами, вимогливість і повага до ровесників.
Гуманність Доброзичливе ставлення до людей, турбота про них, допомога, чуйність, повага, довіра; уважне ставлення до інтересів, бажань людей, питань, які їх турбують, до думок, почуттів оточуючих, розуміння мотивів, якими керують люди у своїй поведінці; тактовне ставлення до їх самолюбства, гордості, гідності; виключає грубість, чванство, пихатість, нетерпіння, недовіру.
Чесність Правдивість, щирість; виконання обіцянок; звичка не брати без дозволу чужі речі; нетерпимість до брехні, крадіжки, обману, добровільне визнання своїх помилок, вчинків; говорити істину, не приховувати дійсний стан справ.
Ставлення до праці (працелюбність) Любов, потреба і звичка до праці; сумлінність, старанність у праці: постійна зайнятість корисними вправами; звичка якісно і своєчасно виконувати роботу; насолода від самого трудового процесу; зацікавленість у досягненні позитивних результатів; допомога членам сім'ї у господарстві.
Дисциплінованість Дотримання встановлених у суспільстві правових, моральних, політичних, естетичних норм поведінки, правил для учнів, певних звичаїв, традицій; швидке і точне виконання вимог батьків, вчителів.
Відповідальність Сумлінне виконання своїх обов'язків, зроблених пропозицій, зобов'язань; звичка доводити розпочату справу до кінця; готовність відповідати за свої вчинки.
Активність Прагнення відповідати на уроках, доповнювати відповіді інших; знайомство з допоміжною літературою; добровільна участь у різних видах діяльності, ініціативність, самостійність.
Допитливість Систематичне читання літератури з різних галузей науки і техніки, постійна потреба розширення і поглиблення своїх знань; звичка користуватися словниками, довідниками; участь у роботі факультативів, гуртків, секцій, добра успішність.
Сміливість Здатність до подолання почуття страху, готовність допомогти з ризиком для себе; готовність відстоювати свою думку.
Сила волі Здатність примусити себе виконувати те, що потрібно, а не лише те, що подобається. Звичка доводити розпочате до кінця; наполегливість у досягненні поставленої мети, прагнення і здатність до подолання труднощів; успіхи у самовихованні.
Гідність, достойність Ставлення до себе і до інших як до певної цінності, усвідомлення позитивних рис, що не дозволяє поступитися ними, самоповага, яка викликана усвідомленням досягнутих успіхів; вимога від інших поваги до себе, своїх прав.
Скромність Не визнає за собою виключних достоїнств або прав.
Любов до прекрасного (естетична вихованість) Інтерес до уроків літератури, співів; знання і розуміння творів літератури, музики, живопису; відвідування театрів, музеїв, бажання творити прекрасне.
Прагнення до фізичної досконалості Прагнення бути сильним, спритним, здоровим, правильна осанка, участь у спортивних іграх, змаганнях, походах, секціях.

Говорячи про рівень моральної вихованості, І.С. Мар'єнко (1980) пропонує виділяти не лише вихованість, а й невихованість, яка теж має свої градації. Так, вчений виділяє абсолютну невихованість, яка не залежить від волі і свідомості самої дитини, і є характерною для хворих і травмованих дітей, а також відносну, яка залежить від самої дитини, її бажання піддаватися вихованню.

Таким чином, поняття "рівень моральної вихованості" припускає не тільки якісну, а й кількісну її оцінку. Причому вважається, що існує одна вісь, на якій місце кожного учня в принципі можна визначити однозначно (вище або нижче). На це вказує і повсякденний досвід. Іншими словами, вважається, що рівень моральної вихованості можна виразити за допомогою однієї загальної кількісної оцінки, для виміру якої достатньо одновимірної шкали. Очевидно, не в останню чергу цією обставиною можна пояснити той факт, що пануючим у вимірюванні вихованості у нас є одновимірний підхід.

Наочним прикладом одновимірної шкали є відома шкала загальної успішності ("невстигаючий", "трієчник", "середняк", "хорошист", "відмінник"): невстигаючим вважається той учень, який має підсумкову незадовільну оцінку хоча б з одного навчального предмета, відмінником є той, у кого знання з усіх предметів оцінені на "відмінно" тощо. Той самий спосіб використовується й для оцінки рівня моральної вихованості: педагоги враховують усі відомі їм прояви моральності (аморальності) школяра (як правило, на основі його вчинків) і з врахуванням цих оцінок судять, яку загальну оцінку слід виставити тому або іншому вихованцю. Найбільш популярний спосіб об'єднання часткових оцінок (одержаних за допомогою різних методів) у загальну шкалу полягає у додаванні цих оцінок або обчислювання різних похідних від цієї суми величин.

Доцільно відзначити, що існуючі нині шкали виміру рівнів моральної вихованості є не лише неспівставними між собою, оскільки мають різну кількість рівнів, а й не дозволяють учителю одержати об'єктивну інформацію про те, як виглядають окремі вихованці на фоні інших учнів школи, району, області. Вони можуть використовуватися педагогом лише як інструмент для оцінки ефективності власних педагогічних зусиль стосовно кожного конкретного учня, але не здатні оцінити ефективність діяльності педагогів відносно один одного. Нормативні ж шкали (побудовані не на рангових, а на інтервальних оцінках), які характеризують рівень вихованості учнів щодо деякої стандартної групи, взятої за еталон, відсутні. Розробка нормативної шкали була б економічно виправданою.

Говорячи про таке складне явище, як моральна вихованість, необхідно відмітити, що у деяких випадках багато авторів вважають за краще говорити не про рівні вихованості, а про їх типи. З позицій такого підходу (який можна було б визначити як типологічний) про вихованців краще говорити не як про "кращих" або "гірших", а як про різних, які утворюють групи найбільш схожих між собою. На відміну від рівневого підходу, яким сукупність первинних оцінок зводиться до однієї загальної кількісної оцінки, типологічний підхід, грунтуючись на багатовимірному групуванні, веде до створення якісних груп об'єктів.

Найбільш прийнятим у діагностиці моральної вихованості є рівневотипологічний підхід. Досвід дозволяє висунути гіпотезу про взаємозв'язок цих способів аналізу вихідної діагностичної інформації за умови виправданості гіпотези про тісний взаємозв'язок вихідних показників. Оцінки вихованості за групою показників можна об'єднати не лише в одновимірну рівневу шкалу, а й у типи вихованості. При цьому всередині одного рівня вихованості можуть бути виділені різні типи, які вже не можна розглядати як рангові. Саме такий підхід дозволяє подолати одноманітність у вихованні, нав'язану пануючою ідеологією, відкриває можливість для становлення справжньої індивідуальності, яка має власну позицію стосовно існуючих моральних норм та орієнтується при цьому на основні моральні цінності суспільства.

Оскільки виділяти велику кількість градацій рівня моральної вихованості практично навряд чи доцільно, автори пропонують використовувати шкалу (табл. 10.2.), за якою мас оцінюватися рівень вихованості як високий, середній та низький (І.Д. Зверєва, Л.Г. Коваль, П.Д. Фролов, 1995).

Віднесення до певного рівня, типу може бути здійснене на основі інформації, зібраної за допомогою методів: соціомет- ричний тест виміру альтруїзму, незавершені речення, опиту- вальник для виміру імпульсивності, методики вивчення міжособових взаємин у колективі, референтометрії тощо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >