< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК

  • 1. Витрати виробництва, їх сутність і види.
  • 2. Прибуток як перетворена форма додаткової вартості. Норма і маса прибутку.
  • 3. Середня норма прибутку й утворення ціни виробництва.
  • 4. Теорії прибутку.

Витрати виробництва, їх сутність і види

Як було розглянуто в попередніх розділах, вартість товару містить усю уречевлену суспільно необхідну працю, витрачену на його виготовлення. Це означає, що для суспільства витрати на виробництво товару будуть дорівнювати вартості. Це суспільні витрати, і якщо вартість товару визначити літерою W, то суспільні витрати за своєю структурою будуть включати ті самі складові елементи, що й вартість (W = С + V + m). Але капіталіст (підприємець) витрачає на виробництво товару не працю, а свій капітал. Його витрати будуть меншими за суспільні витрати.

Так, для процесу виробництва підприємцю необхідно залучити певні ресурси. Ці ресурси, а саме засоби виробництва й робоча сила, знаходяться на ринку, мають товарну форму, а відтак, і певну вартість. Власник капіталу на свої гроші купує ці фактори в пропорції, необхідній для здійснення виробництва і щодо цього несе витрати. Ці витрати капіталу, які зроблені для придбання засобів виробництва (постійний капітал - С) і для придбання робочої сили (змінний капітал - V) і є витратами капіталу. Якщо ці витрати капіталу позначити літерою К, то тоді отримаємо формулу капіталу, що відображає складові його витрат:

К = С + V.

Отже, для капіталіста вартість товару, який буде вироблено, вимірюється не витратами праці, а витратами капіталу. Те, скільки коштує йому товар, визначається витратами його капіталу.

У процесі виробництва, під час поєднання засобів виробництва і робочої сили, створюється новий товар, нова споживча вартість. При цьому робітник своєю конкретною працею переносить вартість постійного капіталу (С) на вартість нового товару. Згадаємо, що вартість товару - це уречевлені в ньому суспільно необхідні витрати праці. Витрати праці вимірюються робочим часом, а вже його для визначення ціни ми переводимо в грошовий еквівалент. Припустимо, що фабрикант виготовляє кухонні меблі. Для виробництва одного комплекту, на що робітник витрачає, наприклад, увесь робочий день у 8 год., необхідні дошки. Для виготовлення цієї кількості дошок уже раніше і на іншому виробництві витрачено 4 год. Суспільно необхідної праці. Припустимо, що 1год. цієї праці дорівнює 2 грн. Це означає, що на дошки, необхідні для виготовлення цього комплекту меблів, уже витрачено 4год. праці або в грошовому еквіваленті 8грн. Ці 4год. витрат праці вже ввійдуть у вартість нового товару - у комплект кухонних меблів. У грошовому еквіваленті, тобто в ціні меблів, частина вартості буде представлена як 8грн. Якщо змінюються витрати праці на виробництво дошок, наприклад, удвічі, то і вартість, і ціна цієї частини вартості меблів зросте вдвічі. Отже, зміна вартості спожитих засобів виробництва (постійного капіталу) веде до відповідної зміни (зменшення або збільшення) вартості нового товару, а відтак (за умови дії в чистому виді закону вартості), і до такої ж зміни ціни.

Дещо інша справа з тими витратами, які подані витратами на товар робоча сила (змінний капітал). На створений новий продукт (у нашому випадку - на комплект кухонних меблів) робітник вартість свого товару не переносить. Він у процесі споживання своєї робочої сили, іншими словами у процесі праці, створює нову вартість. Ця нова вартість не залежить від вартості робочої сили, бо вона визначається витратами абстрактної праці найманого працівника і залежить тільки від тривалості робочого дня та зміни в продуктивності й інтенсивності праці.

Припустимо, що робітник, який виготовляє комплект кухонних меблів, витрачає на це 8год. праці, яка до того ж за своїми основними параметрами (продуктивність, інтенсивність і т.ін.) тотожна витратам суспільно необхідної праці. При цьому грошовий еквівалент 1год. Суспільно необхідної праці, як це ми припустили раніше, дорівнює 2грн.. Це означає, що робітник у процесі споживання свого товару робоча сила створить нову вартість у 16грн. (8год.х2грн.). Ця новостворена вартість, як уже доведено раніше, включає як необхідний продукт (тобто вартість змінного капіталу) - V, так і додаткову вартість - т, тобто ці 16грн. включають V+m у певній їх пропорції. Нехай денна вартість робочої сили найманого працівника в грошовому еквіваленті дорівнює 8грн., тобто половину новоствореної вартості складає необхідний продукт, іншими словами, зарплату працівника. Якщо ж у цей період вартість робочої сили зміниться (наприклад, зросте до 10грн.), то це ніяк не змінить величини новоствореної вартості V+m). Зміниться тільки співвідношення між V та т. Якщо до зростання вартості робочої сили воно було (8V+8m), то після її збільшення до 10грн. воно буде (10V+6m). Відтак, оскільки вартість товару (в нашому випадку меблів) включає усі ці складові, а саме C+V+m, то від зміни вартості робочої сили (її зменшення або збільшення) вона не зміниться. З цього випливає дуже важливий висновок. Вартість товару, а отже, і його ціна, не залежать від зміни вартості товару робоча сила. Цей теоретичний і науково обгрунтований висновок дуже не подобається всім власникам засобів виробництва, бо зростання вартості робочої сили, а отже, і заробітної плати, веде до зростання витрат капіталу і в разі незмінної вартості виробленого товару (у нашому випадку меблів) зменшує додаткову вартість, яку отримує капіталіст. Це пояснює той факт, що власники засобів виробництва, а разом з ними і частина оплачених ними науковців стверджують, що зростання заробітної плати веде до зростання ціни товарів.

Витрати на виробництво товарів включають усі витрати капіталу, пов'язані як із самим процесом виробництва товару, так і з його транспортуванням та реалізацією. У цій сукупності вирішальними з погляду загальних витрат є витрати на виробництво товару. їх визначають як собівартість. У будь-якій формі організації виробництва ця економічна категорія має величезне значення, бо зниження собівартості є найбільш важливим чинником зменшення вартості товару. А для підприємця зниження собівартості дає можливість за тією самою вартістю товару отримати більшу додаткову вартість.

Зменшення собівартості стосується обох частин у витратах капіталу, тобто і постійного, і змінного капіталу. Зменшення витрат постійного капіталу найчастіше пов'язане з пошуком шляхів раціонального економного використання предметів і засобів праці, із застосуванням на виробництві досягнень науки і техніки тощо. Це сприяє прогресу й розвитку суспільного виробництва. Але не слід забувати, що запаморочений гонитвою за прибутком капіталіст часто економить на тому обладнанні і матеріалах, які забезпечують безпеку виробництва, охорону праці і т.ін. Що стосується змінного капіталу, то скорочення цих витрат може здійснюватись як у прогресивному напрямі, скажімо, шляхом більш високого рівня організації праці, навчання працівників тощо, так і шляхом, спрямованим проти робітника. Це можуть бути різні необгрунтовані або завищені штрафні санкції, підвищення інтенсивності праці найманих робітників і т.ін.

Слід зазначити, що в економічній теорії останнім часом поряд з бухгалтерськими витратами дуже поширеним є визначення внутрішніх економічних витрат. Вони визначаються як неявні (негроїдові) витрати, які підприємець міг би отримати на альтернативній основі. Так, це може бути відсоток від тих грошей, які б він спрямував не на виготовлення товару, а в банк на депозит. Сюди відносять і ту винагороду підприємцю, яку він би отримав, не займаючись підприємництвом, а продаючи свою робочу силу.

Зрозуміло, що стосовно капіталіста, власника засобів виробництва це надуманий варіант, бо дійсний власник не піде продавати свою робочу силу. Щоправда, часто цей власник бере на себе організаційні або управлінські функції. Цим він економить на власних витратах, з одного боку, а з іншого - реалізує свою людську сутність, яка спрямована на працю, на створення благ. Проте і для великого власника стоїть проблема вибору або альтернативність у використанні свого багатства. Скажімо, він може вибирати, наприклад, між можливістю спрямувати свій капітал у цінні папери і банківські внески та перетворитись на капіталіста - рантьє або зайнятись виробництвом якихось товарів. Але в будь-якому випадку він не стане продавати свою робочу силу навіть за великі гроші. Ця красива казка досить поширена в суспільстві, де всі виробничі відносини - це відносини товарного виробництва.

Відкидати повністю теорію внутрішніх (неявних) витрат не варто. Якщо вона не працює стосовно великих власників засобів виробництва, то вона дійсно має місце на рівні дій дрібного підприємця, чиє економічне становище є дуже близьким до становища найманого працівника. Важливим фактором тут є і те, що в розвинутих країнах основна маса населення має певні заощадження, які здебільшого дають їх власнику можливість розпочати дрібний бізнес. Тут дійсно слід підраховувати внутрішні економічні витрати на альтернативній основі. І якщо ті заощадження і ресурси (наприклад, власне приміщення, підприємницький хист, який можна запропонувати іншому підприємцю, чи просто заробітна плата за робочу силу) у разі їх використання у формі відсотка, орендної плати, заробітної плати тощо будуть приносити вищий дохід, ніж той, що очікується у випадку використання цих ресурсів власником для здійснення підприємницької діяльності, то власник останнім займатись не буде. І зробить навпаки, коли очікувані результати від підприємницької діяльності будуть вищими.

Підсумовуючи, слід зазначити, що хоча дрібний підприємець і може застосовувати найману робочу силу епізодично або в обмеженій кількості, більшість їх, по суті, ближче до найманих працівників, ніж до капіталістів. Непрямим підтвердженням цього виступає не тільки здатність без проблем перейти в стан найманого працівника й отримувати заробітну плату, а й той факт, що з великої кількості тих, хто починає власний бізнес, у ньому залишаються тільки одиниці.

Широке застосування понять бухгалтерських і економічних виробничих витрат зумовлено ще й тим, що у витратах стертою, прихованою стає структура капіталу, його поділ на постійний і змінний. У витратах зникає цей поділ і, якщо капіталіст і поділяє ці витрати, то, як правило, як витрати оборотного і витрати основного капіталу. Витрати оборотного капіталу - це витрати на сировину, електроенергію й на інші предмети праці, які використовуються тільки в одному виробничому циклі, втрачають повністю свою натурально-речову форму, а їх вартість робітник переносить на новостворений товар. До оборотного капіталу належать і змінний капітал (робоча сила), хоча в нього і є певні особливості стосовно руху його вартості (цей капітал не переносить свою вартість, а створює нову вартість, одна частина якої представлена вартістю робочої сили, а друга частина - додатковою вартістю). Що ж стосується основного капіталу, то він представлений засобами праці, які беруть участь у кількох виробничих циклах і протягом усього періоду свого існування не втрачають натурально-речової форми. Наприклад, будівля або верстат, або аналогічний з ним елемент основного капіталу залишаються такими самим протягом усього періоду їх існування. Вартість основного капіталу переноситься на новостворений товар поступово, певними порціями, які називають амортизацією. Величина цієї порції залежить від вартості конкретного елемента основного капіталу і терміну його експлуатації. Наприклад, якщо верстат коштує 10000грн. і за умови технічно правильної експлуатації слугує 10 років, то це означає, що амортизація кожного року буде дорівнювати 1000грн. Але в практиці використовують не суму амортизації, а її відносний показник у вигляді норми амортизації (N3). Способи його розрахунку залежно від того, визначається лінійна амортизація чи, скажімо, прискорена, дещо відрізняються, але скоріше в деталях, а не по суті. У випадку лінійної амортизації її норма буде визначатись за формулою:

У нашому прикладі річна норма амортизації по верстату складе:

У витратах капіталу норма амортизації відіграє дуже важливу роль, бо якщо вона досить висока, то це означає, що термін дії конкретного

елементу основного капіталу є відносно невеликим, а відтак, зменшується ризик втрат від його морального старіння. З позиції суспільства амортизація теж має велике значення, бо вона повертається в процес суспільного виробництва, а це означає, що відновлюється база для простого відтворення (а за певних умов - частково і для розширеного) і зберігаються робочі місця. З огляду на це держава часто вдається на певних напрямах суспільного виробництва до так званої прискореної амортизації. Вона є вигідною для власника засобів виробництва і часто виступає потужним стимулом до розширення виробництва. Суть цієї вигоди полягає в такому: за прискореної амортизації відрахування збільшуються і при цьому перевищують міру річного розміру амортизації. Це перевищення береться з прибутку капіталіста, але йому це вигідно, бо ця частка не обкладається податком і він здійснює капіталізацію прибутку, обходячи фіскальну систему.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >