Правові засади регулювання ринку страхових послуг в Україні

Збалансований розвиток ринку страхових послуг потребує ефективного втручання держаних інструментів (адміністративних, соціально-економічних, правових та ін.) у формування, розподілу та перерозподілу грошових потоків між учасниками страхового процесу. Необхідність державного регулювання страхової діяльності обумовлена такими причинами.

По-перше, страхування необхідно розглядати як універсальну соціально-економічну та фінансову інституцію, спрямовану на захист особистих (життя, здоров'я й працездатність) та майнових інтересів страхувальників.

Розвиток страхування створює ефективні механізми захисту найрізноманітніших інтересів страхувальників, при цьому мінімізуючи ризики, пов'язанні з додатковими фінансовими видатками державного бюджету.

По-друге, в умовах посиленої конкуренції між страховими компаніями за потенційних клієнтів (страхувальників), актуальним питанням постає забезпечення чесної конкуренції та уникнення монополізму в наданні страхових послуг. У цьому контексті роль державного регулювання полягає у підвищенні вимог до страхових компаній щодо забезпечення в повному обсязі зобов'язань страховиків перед страхувальниками у відповідності до укладених договорів страхування.

По-третє, стрімкий розвиток науково-технічного прогресу спричиняє появу нових ризиків (екологічних, технологічних, антропогенних та ін.) які несуть загрозу для оточуючого середовища. Такий стан речей потребує прийняття відповідного законодавства (Закони України й Постанови Кабінету Міністрів України) щодо встановлення переліку обов'язкових видів страхування з метою підвищення майнової відповідальності реципієнтів небезпеки. Обов'язкові види страхування мають поширюватись на ті суб'єкти господарювання, які створюють реальну небезпеку для життя, здоров'я та працездатності громадян, а також навколишньому природному середовищу.

По-четверте, функціонування ринку страхових послуг в межах законодавчого поля вимагає прозорості дій страховика та доступу його (страховика) до достовірної та повної інформації про страхувальника10. Вітчизняне страхове законодавство має посилюватись у напрямку регламентації прав та обов'язків суб'єктів страхового процесу.

Державне регулювання страхової діяльності включає комплекс методів (правових, адміністративних, фінансово-економічних, інвестиційних й соціальних), спрямованих на розвиток ринку страхових послуг та забезпечення сприятливих умов для проведення страхової діяльності (рис. 1.3).

Рис.1.3. Класифікація методів регулювання страхової діяльності

Правове регулювання страхової діяльності здійснюється на підставі норм, визначених Конституцією України, Податковим Кодексом України, Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, Повітряним Кодексом України; Законами України: "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг": "Про недержавне пенсійне забезпечення" й "Про оподаткування прибутку підприємств". Базовим законодавчим актом є Закон України "Про страхування", який регулює відносини у сфері страхування й спрямований на створення ринку страхових послуг, а також посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Окрім Закону України "Про страхування" законодавче поле формується з низки Законів, що регламентують страхування окремих галузей, видів чи підвидів страхування. Це, зокрема, Закони України: "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою", "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ін.

Страхова діяльність регламентується також Постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, "Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента", "Про внесення змін до Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті", "Про затвердження порядків і правил обов'язкового страхування у сфері космічної діяльності", а також міжнародними угодами, підписаними та ратифікованими Україною; Указами Президента; Розпорядженнями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Правове регулювання страхової діяльності розмежоване між трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює правове регулювання страхової діяльності, є Кабінет Міністрів України. Наглядовим органом є Міністерство фінансів України в особі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а також Департамент страхового нагляду.

Окрім зазначених органів регулюючі функції також виконують:

• o Національний банк України - здійснює валютне регулювання;
• o Державна податкова служба України - здійснює податкове регулювання;
• o Антимонопольний комітет - здійснює нагляд за недопущенням монопольного становища тієї чи іншої страхової компанії щодо конкретних видів страхування;
• o Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва - здійснює регуляторну діяльність (інформаційну, правову, консультативну та ін.) на ринку страхових послуг.
• o Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку - здійснює нагляд за акціонерними товариствами.

Адміністративне регулювання здійснюється з метою координації дій між страховими організаціями, страховими брокерами, страхувальниками і державою в особі органу державного нагляду з питань ліцензування та контролю за діяльністю на страховому ринку, а також державних органів антимонопольного регулювання. Основним завданням адміністрування є забезпечення страхового нагляду, тобто здійснення контролю за діяльністю страхових установ, який здійснюється державними органами. Органи страхового нагляду здійснюють перевірку страхових організацій за їх платоспроможністю, надають рекомендації щодо використання вільних коштів та страхових резервів, видають ліцензії на здійснення певних видів страхування, затверджують тарифи, премії тощо.

Фінансово-економічне регулювання страхової діяльності проводиться заради визначення та встановлення науково обґрунтованої величини централізованих страхових резервних фондів страховикам з метою оптимізації його діяльності та забезпечення надійності страхових операцій. Одним з пріоритетів фінансово-економічного регулювання є фіскальна політика щодо діяльності страховика. Вона має базуватися на врахуванні фінансових інтересів всіх учасників страхового процесу.

Регулювання інвестиційних потоків

У процесі надання страховиком страхових послуг у нього формуються значні фінансові ресурси, які можуть бути трансформовані в інвестиційний потенціал страхової компанії. У відповідності до ст. 31 Закону України "Про страхування"1, страховик зобов'язаний створювати страхові резерви, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань, а також їх правильне розміщення відповідно принципів диверсифікованості, зворотності, ліквідності та прибутковості. Питання інвестиційної активності страхової компанії особливо актуально для довгострокових видів страхування, оскільки лише тривалі страхові платежі (3, 5, 10 і більше років) можуть надати страховику можливість щодо інвестування цих коштів у високоліквідні об'єкти національної економіки й через певний проміжок часу одержати капіталізовані вклади у вигляді страхової ренти.

Соціальне регулювання

Розвиток розгалуженої системи страхування дозволяє покривати найрізноманітніші ризики за рахунок їх передачі (або часткової передачі) страховим компаніям. Виходячи з досвіду зарубіжних країн світу (США, Японія, Німеччина, Франція та Великобританія), саме страхування відіграє надзвичайно велику роль у процесі забезпечення соціального захисту фізичних та юридичних осіб.

Основне призначення соціального регулювання у сфері надання страхових послуг базується на забезпеченні громадян та підприємницьких структур гарантіями захисту їхніх майнових інтересів у разі настання непередбачуваних подій, відшкодуванні понесених ними збитків, а також надати можливість беззбитково займатися комерційною діяльністю й жити без відчуття страху щодо втрати своїх майнових інтересів.