< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Конституція та екстер'єр коней

Статті коней

Статі — це частини тіла, за якими визначають роботоздатність, стан здоров'я, вік та племінну цінність коней.

Для оцінки статей необхідно знати їх назву, розміщення на тілі, бажану форму, недоліки та вади.

Недоліки — це відхилення у розвитку чи формі статей, а вади - паталогоанатомічні зміни органів та тканин.

Оцінку коня за зовнішнім виглядом (екстер'єром) проводять в певному порядку. Тварину виводять на рівний майданчик, ставлять так, щоб вона не була розтягнутою "чи зібраною". Вона повинна опиратись рівномірно на всі кінцівки. Відійшовши від коня на 6-7 кроків оцінюють загальну гармонічність будови тіла, загальний розвиток, потім починають огляд з голови, далі оцінюють шию, корпус і кінцівки. Оцінивши окремі статі коня, оглядають тварину під час руху. Під час руху проявляється свистяча задишка, або рорер, коли кінь дихає зі свистом внаслідок западіння черпакуватого хряща гортані, кульгання, шпатове підсмикування кінцівки тощо. Оцінюють статі в такій послідовності.

Голова. За формою голови, будовою черепа, очей, ніздрів та губ визначають породність, темперамент, здоров'я та норов тварини. Розміри голови пов'язані з загальним розвитком кістяка та особливостями конституції. Вона буває велика (важка) та мала (легка). Помірно легка голова бажана для коней заводських порід, а надмірно легка свідчить про стоншення кістяка та послаблення з прямим або злегка увігнутим профілем, широколоба; у коней ваговозних порід — велика, сира, вузьколоба, в деяких горбата. При бонітуванні особливу увагу звертають на стан ротової порожнини, язика, губ, зубів, правильність їх стирання і змикання конституції. Голова може бути вузьколоба й широколоба, сира та суха. Передню її лінію — профіль — становлять лобні кістки, перенісся та ніс. Профіль буває прямий, увігнутий, горбатий, горболобий і горбоносий. У швидкоалюрних коней голова середніх розмірів, суха,зубних аркад. Коні дихають тільки через ніздрі, тому слід ретельно оглядати носову порожнину. Вона повинна бути рожевого кольору, зволожена, без виразок та слідів гнійних виділень, які є ознаками різних захворювань — катарів, миту та ін. Надмірно розширені ніздрі та переривчасте дихання тварини в стані спокою свідчать про захворювання емфіземою легень.

Очі у коней будь-якої породи бажані великі, рухливі, блискучі, достатньо виразні, правильної форми, без більм та уражень рогівки. Малорухливі, напівзакриті очі є ознакою нездорового стану коня. При порушенні зору кінь рухається, високо підіймаючи кінцівки, спотикається, "пряде" вухами, намагаючись недоліки зору компенсувати слухом. Особливо це помітно, коли його виводять із стайні.

Вуха у коней повинні бути рухливі, правильно поставлені. Капловухість характерна для багатьох західноєвропейських порід і є одним з проявів доместикаційних змін.

Ганаші — це задні кути нижньої щелепи. У добре розвинутих коней відстань між ганашами повинна бути 8-9 см, оскільки при невеликій відстані між ними (4-5 см) утруднюється дихання, особливо під час швидкого руху.

Губи повинні бути рухливі, повністю закривати рот та утримувати корм. У старих коней нижня губа відвисає. Ротові кути іноді мають мозолисті утворення, які погіршують чутливість губ, заважають управляти конем.

Потилиця — це частина тіла від потиличного гребеня до другого шийного хребця. Вона бажана довга, що насамперед важливо для верхових коней, особливо спортивного призначення (виїздка, циркові вистави тощо). При малій вуздечці та травмах розвивається бурсит потилиці (пухлина), який потребує досить тривалого лікування.

Шия. Анатомічну основу шиї становлять сім хребців, м'язи та зв'язки. Голова та шия є основним важелем, який змінює центр маси при русі коня чи під час спокою. На шиї розрізняють верхній гребінь та нижній, горловий край і боки. Вона буває довгою та короткою, тонкою й товстою, широкою та вузькою. За формою розрізняють пряму шию, лебедину та кадикувату (оленячу), коли верхній край її увігнутий, а нижній — випуклий. Незначна кадикуватість характерна для коней ахалтекінської породи, для інших — небажана. Вихід (постава) шиї буває високим, колі її горловий край знаходиться вище плечолопаткового суглоба, і низьким. Для коней запряжних порід бажана середня за довжиною, мускулиста шия, що виходить під кутом 45°, для верхових — довга.

Холка. Основу холки становлять остисті відростки 8-10-го грудних хребців. Найвища точка холки над 5-6-м хребцями. У коней різних порід і призначення холка буває висока й низька, довга та коротка, широка і гостра. Верхові коні мають добре виражену, високу, довгу й добре обмускулену холку, що пов'язано з правильною поставою шиї, косою та довгою лопаткою. Для ваговозів характерна низька, широка й мускулиста холка. Небажаною для швидкоалюрних коней є гостра холка, оскільки вона швидко набивається неправильно дібраним хомутом, сіделком та сідлом. У лошат холка не виражена.

Спина. Основою цієї статі є грудні хребці (з 10-го по 18-й), верхня частина ребер та м'язи. Ребра, з'єднані з грудною кісткою, в значній мірі зміцнюють спину. Спину оцінюють за довжиною, шириною, формою (пряма, м'яка, провисла та випукла), мускулистістю. Бажана пряма і широка спина. Через спину такої будови ефективніше передаються зусилля задніх кінцівок під час руху, тварина краще витримує навантаження. У верхових коней вона має бути середньої довжини (1/3 частини тулуба), у рисаків — дещо подовженою, у ваговозів — також подовженою, мускулистою.

Поперек. Передня і задня частина тулуба коня з'єднані однією кістковою основою — попереком. Основу його становлять 5-6 безреберних хребців, які зрослися поперечними відростками, та відповідна група м'язів. Поперек повинен бути коротким, широким, міцним, з добре виповненою мускулатурою і непомітно зливатися з крупом. Довгий та запалий поперек небажаний для коней всіх порід.

Пах — стать, .що знаходиться між останнім ребром та маклаком. Довжина його залежить від довжини попереку. У верхових коней він не повинен перебільшувати 10-12 см. Коні з довгим пахом, так звані пашисті, здебільшого слабкі, погано зберігають вгодованість. Здутий пах спостерігають у тварин при шлунково-кишкових захворюваннях, запалий — у виснажених.

Круп — це задня частина тіла коня, основу якої становлять крижова і тазові кістки (здухвинна, лонна та сіднична), а також стегнові та сідничні м'язи, які зумовлюють силу й швидкість тварини. Круп у коней буває довгий, широкий, прямий, короткий, вузький, звислий, роздвоєний, овальний та дахоподібний. Для коней бажаним є довгий, широкий і мускулистий круп. Задні кісткові виступи крупа називають сідничними горбами, а передні — маклаками. Довжину крупа визначають проміром від маклака до сідничного горба, а ширину — між крайніми боковими виступами маклаків. У жеребців верхових порід довжина крупа завжди перебільшує його ширину, а у кобил він ширший і коротший. У швидкоалюрних коней круп більш вузький і довший, у ваговозів — широкий та короткий. Нормально похиленим круп вважається тоді, коли кут між його довжиною та лінією горизонту дорівнює 20-30°; якщо кут ще гостріший — круп прямий, а коли він становить 35-40° — звислий, при цьому задні кінцівки тварини завжди будуть шаблюваті. Роздвоєний круп є породною ознакою ваговозів і свідчить, як овальний у верхових та рисистих коней, про добре розвинену мускулатуру. Злегка роздвоєний круп спостерігають у лошат. Дахоподібний є наслідком незадовільного розвитку мускулатури та свідчить про відносно високе розміщення крижів.

Грудна клітка утворюється грудним відділом хребта, грудною кісткою та ребрами. Об'єм грудей, їх довжина, глибина й ширина впливають на роботоздатність коней. Тваринам з вузькою, плоскою, короткою та м'якою грудною кліткою не властиві ні сила, ні жвавість. Об'єм грудей у верхових та рисистих коней залежить від глибини та довжини грудної клітки, у ваговозів — від її ширини та округлості ребер. Ширину грудей визначають за відстанню між верхньою частиною передніх кінцівок та випуклістю.

Якщо грудна кістка знаходиться нижче ліктьового відростка, то такі, груди глибокі, а на рівні його або вище — мілкі.

Черево повинно бути добре розвинутим, округлої форми, не підтягнутим. Останнє свідчить про погано розвинуті ребра і органи травлення. При оцінці екстер'єру племінних коней слід звертати увагу на розвиток та стан вим'я кобили, а у жеребця — на наявність обох сім'яників у мошонці. Одно чи двобічний крипторхізм є вадою для коней, через що їх не використовують для племінних цілей.

Хвіст захищає задню частину тіла від комах. У коней південного походження він короткий і високопоставлений, північного — довгий і низькопоставлений. Зачіси хвоста свідчать про скупчення у прямій кишці личинок овода. У сірих коней під ріпицею хвоста, на анусі, вим'ї, між нижніми щелепами та в інших місцях зустрічається меланосаркома.

Передня кінцівка коня включає такі статі: лопатку, плече, лікоть, передпліччя, зап'ястя, п'ястя, бабку, путовий і вінцевий суглоби та копита. М'язи і сухожилля з'єднують кінцівки з холкою й ребрами тулуба. Для передніх кінцівок характерна більш виражена амортизаційна здатність, оскільки вони з'єднуються з тулубом м'язами, зв'язками, а не суглобами, як задні.

Лопатка — основою є плоска кістка, яка рухливо з'єднана з грудиною та холкою. Довга, поставлена під кутом 45°, добре обмускулена лопатка сприяє кращому виносу кінцівки вперед і зумовлює довший крок. У верхових коней лопатка довша й більш похила, ніж у рисаків та ваговозів. М'язи лопатки, плечолопаткового суглоба та плеча повинні бути добре розвиненими. Цьому сприяє тренування молодняку, яке починають відразу після відлучення лошат.

Передпліччя. Основою його є променева і ліктьова кістки, які зрослися між собою. Коні з довгим передпліччям та відносно коротким п'ястям мають широкий і низький крок. Лікоть повинен прилягати до грудей, а відставлений назовні свідчить про поганий розвиток мускулатури. Від удару шипом підкови при рухах на швидкій рисі та лежання на твердій підлозі у коней розвивається бурсит ліктя (шипове жовно).

Зап'ястя (або зап'ясток) — це суглоб між передпліччям і п'ястям. Основу його становлять сім кісток, розміщених у два ряди. Зап'ястя повинно бути добре розвинутим, чітко вираженим, сухим та широким. Найчастіше зустрічаються такі його вади: запале зап'ястя — ніби вдавлене назад; козинець (набутий і спадковий) — виступ зап'ястя вперед, бурсит, розрощення кісток суглобів. Набутий козинець є наслідком значного функціонального навантаження перехідних кінцівок, яке призводить до розслаблення зв'язок зап'ястя, вкорочення кроку, слабості та дрижання кінцівок, зниження роботоздатності. Такий козинець найчастіше спостерігають у верхових коней. Природжений козинець супроводжується вкороченням сухожилків-згиначів, він однаково виражений на обох кінцівках і не заважає прояву високої роботоздатності коней. Внаслідок травмування, особливо у спортивних коней, виникає бурсит, або запалення слизової оболонки суглобової сумки.

П'ястя (або п'ясток). Основу його становлять п'ясткова та дві грифельні кістки, сухожилля м'язів-згиначів і розгиначів кінцівки. Для коней бажано помірно розвинене, сухе, коротке з добре вираженими сухожиллями п'ястя. Обхват п'ясті найбільш повно характеризує розвиток кістяка. Його вадами є: перехват під зап'ястям; брокдаун — потовщення сухожилків-згиначів кінцівки чи міжкісткового м'яза внаслідок їх надриву та запалення при перенапруженні або ударі; букшина — запалення і потовщення надкістниці та сухожилків м'язів-розгиначів кінцівки, яке супроводжується припухлістю п'ясті спереду. Спочатку припухлість болюча, після лікування — стухає і залишається у вигляді потовщення; накістні — кісткові розрощення, що виникають внаслідок запалення надкістниці в місцях травм, переважно на зовнішньому боці плесна та п'ясті.

У деяких коней на внутрішньому боці п'ястя зустрічаються рудиментарні симетричні накістні. Незначні розрощення грифельних кісточок та дрібні накістні обабіч сухожилків не впливають на роботоздатність коня.

Поставу передніх кінцівок оцінюють за двома показниками: при огляді спереду передні кінцівки закривають задні, а при огляді збоку вони прямопоставлені. Вузька постава свідчить про поганий розвиток грудей і є недоліком. Вадами постави передніх кінцівок є: розкид — коли кінцівка від зап'ястя або путового суглоба повернута зачепом копита назовні. У таких коней під час руху зменшується крок і спостерігаються засічки пута й п'ясті, тому що кінцівка виноситься не прямо, а описує півколо всередину; клишоногість — кінцівки вивернуті зачепом копит всередину, що також супроводжується зменшенням довжини кроку, бо кінцівка при виносі описує півколо назовні.

Задня кінцівка. До її складу входять стегно, гомілка, колінний та скакальний суглоби, плесно, путовий суглоб, бабки та копита. Вона міцно з'єднана з тазом, що забезпечує надійну рушійну силу великої групи м'язів задньої третини тулуба коня. На задніх кінцівках особливо напружено функціонують сідничні, задньостегнові, чотириголові та литкові м'язи. У швидкоалюрних коней розвинуті довгі м'язи стегна й гомілки, а у крокових — широкі і товсті м'язи сідничної групи. Для всіх коней бажана широка, опукла, довга й низька сідниця.

Стегно. Чим довше і більше обмускулене стегно, тим довший крок й далі вперед виноситься задня кінцівка. Колінний суглоб, розміщений між стегном та гомілкою, при правильній поставі знаходиться на одній вертикалі з маклаком. Іноді, внаслідок травм, у коней виникає бурсит коліна.

Гомілка, основу якої становлять велика та мала гомілкові кістки, буває коротка й довга. Довга мускулиста гомілка, як і передпліччя, корелює з більшою довжиною кроку, тому бажана для коней різного призначення. Верхові та рисисті коні мають гомілку довшу, ніж ваговози.

Скакальний суглоб відіграє важливу роль у рухах коня. В основі його шість кісток, розміщених у три ряди. При огляді коня на ці суглоби звертають особливу увагу. Вони повинні бути широкі, сухі, нормально поставлені, без вад. Чим ширший суглоб, тим менше навантаження маси тулуба припадає на його поверхню. Значна увага також приділяється розвитку п'яткової кістки. Вона має бути довгою з нахилом назад, що зумовлює більшу силу м'язів. При прямій та короткій п'ятковій кістці коні не здатні повністю розгинати кінцівку, а також розвивати велику швидкість чи стрибки. Тільки для робочих коней така п'яткова кістка не є істотною вадою.

Вади скакального суглоба — шпат, курба, наливи.

Шпат — кісткове розрощення на внутрішній та передній поверхнях скакального суглоба з наступним випотіванням синовії та порушенням функції суглоба. Виникає переважно у старих коней при травмах суглоба, перенапруження, розтягненнях зв'язок. При цьому змінюється форма суглоба, тварина кульгає. Виявляють цю ваду так: коня осаджують на 5-6 кроків, а потім різко рухають вперед, або кілька разів круто повертають вбік хворої чи перевірюваної кінцівки. Шпат проявляється кульганням та характерним підсмикуванням кінцівки ("півнячий хід"). Схильність до шпату спадкова. На перших стадіях розвитку "м'який шпат" (сполучнотканинні розрощення) непомітний і не знижує робото-здатності. Кістковий шпат призводить до нерухомості (анкілозу) суглоба і не піддається лікуванню.

Курба — це потовщення на поверхні скакального суглоба біля основи п'яткової кістки. Виникає внаслідок гіпертрофії шкіри чи фасції, гострого запалення сухожилків-згиначів та зв'язок, нахилу п'яткової кістки вперед, утворення накостнів, розрощення головки зовнішньої грифельної кістки тощо. Виявляють курбу оглядом збоку та прощупуванням. Схильність до курби — спадкова ознака, але вибраковувати коней через цю ваду слід лише після ретельного дослідження (рентгеноскопія) та з'ясування причин її виникнення. Іноді вона викликає кульгання, але не завжди позначається на роботоздатності, виникає при перевантаженнях коней на скачках та при стрибках, особливо в молодому віці.

Бурсит п'ятки (піпгак) — розрощення підшкірної клітковини в межах п'яткового горба. Це м'яка пухлина (спочатку болюча), яка виникає внаслідок запалення слизової оболонки сумки від травм та лежання на твердій підлозі. Роботоздатність коней при цьому не знижується. Наливи (синовіти) — м'які неболючі пухлини з внутрішнього та зовнішнього боків суглоба. Виникають внаслідок скупчення серозної рідини в його капсулі. Розрізняють наскрізні та однобічні наливи. їх прояву сприяють обмежений рух коня та сира конституція.

Плесно утворюють плеснова, дві грифельні кістки і сухожилля. М'язи до нього не кріпляться. Плесно повинно бути міцним, бо воно сприймає удари кінцівки об землю, які в незначній мірі пом'якшуються копитом та путовим суглобом.

Постава задніх кінцівок вважається правильною, якщо при огляді ззаду вони закривають передні, а при огляді збоку — скакальний та путовий суглоби торкаються вертикальної лінії, що виходить із сідничного горба. Недоліками постави задніх кінцівок є: шаблюватість — коли кут суглоба менший 140°, а плесно своїм нижнім кінцем випинається вперед (для гірських порід та робочих коней це не слід вважати вадою); пряма кінцівка — коли кут суглоба більше — 160°, характеризується поганою пружністю; Х-подібна постава — зближеність скакальних суглобів п'ятковими виступами що супроводжується розкидом; 0-подібна постава — коли суглоби п'ятковими виступами розходяться назовні, а нижні частини кінцівок зближені, з ознаками клишоногості.

Путові суглоби передніх і задніх кінцівок разом з сезамовидними кісточками виконують буферну функцію. У коней найрізноманітнішого призначення путові суглоби повинні бути розвинуті, широкі, добре виражені, сухі, без розрощень. На них можуть бути наливи: в сумках суглобів та сухожилків нагромаджується синовіальна рідина. Позаду суглобів виростає захисний волос — щітки, які стригти не можна. В основі щітки є рогове утворення — шпора. Довгий волос, що росте від зап'ястя та скакального суглоба донизу називають фризами. Вони характерні для ваговозних порід коней — шайрів, клейдесдалів, володимирських, радянських, російських тощо.

Путо або бабка — найбільш звужена частина кінцівки, оточена чисельними зв'язками й сухожилками. Основна функція — амортизація ударів кінцівки об землю під час руху. Бабки оцінюють за товщиною, шириною, довжиною, сухістю та нахилом до горизонту. Довгі та більш похилі бабки мають верхові коні, ваговози — більш прямі й короткі.. Кут нахилу їх до горизонту на передніх кінцівках становить 50-55°, на задніх 55-60°. При м'яких бабках рухи коня пластичні, але спричиняють значку перевтому м'язів кінцівки. На задній поверхні бабок (під щіткою) через антисанітарні умови утримання виникає гнійне запалення шкіри — мокрець або підсід. На путово-вінцевому та вінцево-копитному суглобах можливі поодинокі або кільцеві кісткові розрощення — жабки. Частіше вони розвиваються на передніх кінцівках старих коней внаслідок неправильної постави їх, травм, порушення годівлі тощо.

Копито — це нижня частина кінцівки, оточена рогом, якою кінь спирається на землю. Рогова капсула — башмак — має вінчик, копитну стінку, передню зачіпну частину та підошву. Вінчик — це межа між шкірою та копитним рогом, звідки починається його ріст. Пошкодження вінчика впливає на якість рогу. Нижня частина копита — підошва — має стрілку, яка надає йому більшої пружності. Вадами копита є плоскостопитість, сторчуватістьк, тріщини, низькоп'ятість, кільчастість, рак стрілки тощо. На копитах виділяють ліву і праву п'ятки. Копито — чутливий орган, за допомогою якого кінь знаходить дорогу під снігом чи в темряві. Стан копит значною мірою зумовлює роботоздатність коней.

Для повної зоотехнічної характеристики коней і контролю, за розвитком коней вимірюють та зважують. При бонітуванні, записах у держплемкнигу, продажу племінних тварин у межах країни та поставці на експорт, а також при купівлі за кордоном оцінюють за чотирма промірами: висотою в холці, косою довжиною тулуба, обхватом грудей та обхватом п'ястка. їх визначають у сантиметрах мірною палицею та рулеткою. У деяких випадках враховують до 30 промірів і більше.

Висоту в холці вимірюють мірною палицею від найвищої точки холки по вертикалі до землі. За цим проміром коней поділяють на 4 групи: дрібних — 140-149 см, середніх — 150-159, великих — 160-170, дуже великих — понад 170 см.

Косу довжину тулуба вимірюють палицею від переднього виступу плечолопаткового суглоба до заднього виступу сідничного горба. Співвідношення довжини тулуба і висоти в холці характеризує загальний склад коня, його формат.

Обхват грудей вимірюють стрічкою, яка проходить через холку і торкається задніх кутів лопаток. Цей промір характеризує загальну масивність тулуба та розвиток грудної клітки.

Обхват п'ястка вимірюють стрічкою у нижній частині верхньої третини п'ястка. Це основний показник загального розвитку кістяка. В певній мірі він дає уяву про тип конституції.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >