< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Історія та уроки формування економічної системи України

Специфічні процеси перебудови економіки України являють собою динамічний процес переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Такої точки зору дотримується більшість сучасних реформаторів і науковців України, хоча необхідність формування (а вірніше - розвитку) ринкових відносин у колишньому СРСР декларувалася давно, принаймні, з другої половини 60-х років. Найбільш популярними в ті часи були економічні погляди Г. Лисичкіна, які він виклав у своїй багатолітній науковій праці "План і ринок". Сутність її змісту - зробити ринкові відносини головним регулятором соціалістичного виробництва. Пізніше таку спробу зробив і Я. Певзнер. Логічним завершенням наукових поглядів цих економістів стали практичні заходи Уряду колишнього СРСР переходу до ринку, які були намічені на II з'їзді народних депутатів у 1985 р. Якраз тоді, під тиском найбільш прогресивної наукової громадськості країни, було запропоновано програму оздоровлення народного господарства і поступового переходу до ринкових відносин. У цій програмі було виділено два етапи розвитку та удосконалення народного господарства:

  • - І етап - 1990-1992 рр. На цьому етапі передбачався комплекс надзвичайних заходів щодо подолання бюджетного дефіциту, глибокої розбалансованості, здійснення деяких заходів поступового розвитку ринкових відносин.
  • - ІІ етап 1993-1995 рр. - в дію повинні були вступити тільки економічні методи керівництва народним господарством. Крім того, передбачалося забезпечити перехід до багатоваріантних форм власності, удосконалити форми самоврядування і самофінансування. Такий підхід, на думку багатьох економістів, у принципі додав змогу забезпечити практичні рішення невідкладних економічних завдань. Проте уже на І етапі (в травні 1990 р.) з деяких показників розвитку економіки стало зрозуміло, що ця програма не спрацьовує, більше того, відбулося значно глибше, ніж раніше, падіння темпів зростання виробництва в базових галузях економіки. В цих умовах Уряд пропонує нову 3 річну програму, спрямовану на реформування економіки. Однак, зрозумівши антинародний характер цього документа, Верховна Рада Союзу РСР відмовляє Уряду в його реалізації.

Свою спробу в розробленні економічної програми, яка була розрахована на 400 днів, зробила і група молодих вчених-економістів під керівництвом Г. Явлінського. З часом його програма була доповнена деякими концептуальними викладками Шаталіна і подана на обговорення Верховної Ради під назвою "Програма 500 днів". Депутати законотворчого органу і цю Програму сприйняли насторожено. Таким чином, у державі існувало вже два проекти програми ринкових реформ: одна - урядова, друга - шаталін-ська. Проте відмінність між ними - суто методологічна. Наприклад, перша пропонує формувати ринкові відносини Уряду, друга - на основі створення відповідних умов; перша - пропонує збереження міцної централізованої держави, друга - визнання суверенітету союзних республік і більше того - самостійних національних самоутворень; урядова програма розрахована на довгострокове збереження діючих управлінських структур, програма Шаталіна відводить командно-адміністративній структурі управління термін її існування до 1 липня 1991 р.; урядова програма припускає збереження налагодженої практики формування податків і розподіл доходів, шаталінська - відстоює розподіл усіх доходів у бюджети союзних республік, а потім їх перерозподіл у союзний бюджет; урядова програма виходить з того, що треба і можна захистити від негативних наслідків ринку усі верстви населення, шаталінська програма передбачала відстоювати інтереси людей тільки з фіксованими доходами.

Отже, урядова програма була побудована на обережних засадах, вона була схильна до марксових догматичних положень і категорично відкидала можливість використання приватної власності. В основі програми Шаталіна лежали соціал-демократичні напрями реформування економіки. Оцінюючи ці дві програми, колишній перший і останній президент Союзу РСР допустив одну з багатьох тактичних помилок: він зізнався в тому, що йому більш імпонує програма Шаталіна. Цим самим він дав зрозуміти суспільству, що не розділяє поглядів Уряду. Але оскільки "коней на переправі не міняють", М. С. Горбачов бере на себе функцію керівництва в розроблені нової комплексної програми.

Проте для України вона уже не мала суттєвого значення. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголошує незалежність і створює самостійну Українську державу, а в жовтні 1992 р. приймає "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В цьому документі передбачалася поки що тільки структурна перебудова економіки України. Спроба ж переорієнтуватись на ринкову економіку безпосередньо була здійснена в "Основах національної економічної політики України", які були розглянуті Верховною Радою у березні 1992 р. Приймаються важливі економічні рішення і відповідними урядовими установами. Проте ні перші, ні другі документи, які були доведені до свідомості тільки окремих членів суспільства, не були результативними. Малоефективним є становлення ринкових відносин і після прийняття Програм Президента України, які були проголошені і прийняті Верховною Радою України у жовтні 1994 р., стратегії економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки, затвердженої Верховною Радою України в січні 2000 р. А якщо й намітились деякі тенденції в економічному зростанні, то цим результатом суспільство "зобов'язане" ціновому фактору. Це не абстрактний умовивід, не демагогія, а наша реальна дійсність. Тільки в 2000 р. статистичними органами зафіксовано зростання цін у споживчому ринку на 25,8% (у 1999 р. - на 19,2%), у сфері послуг найбільше (на 39,2 та 31,6%) підвищилися тарифи на житлово-комунальні послуги та послуги зв'язку, ціни виробників промислової продукції в 2000 р. зросли на 20,8% (у 1999 р. -на15,7%). Негативна тенденція зростання цін продовжується.

У зв'язку з цим важливо знати причини, що постійно відтворюють таку "результативність" програмних документів формування нової економічної системи. По-перше, в Україні й зараз відсутня аргументована концепція ринкових відносин і власна модель цивілізованого ринку. "Десять років рухалися ми не в тому напрямі, бо не було наукового осмислення реформ". Так заявив Л. Д. Кучма ще в 2002 р. на засіданні Верховної Ради. Звідси традиційний експериментальний підхід до реформування фінансово-кредитної системи, системи управління і господарського механізму в цілому. До речі, в колишньому СРСР тільки за післявоєнні роки було прийнято понад 30 постанов щодо проблем удосконалення управління в промисловості, сільському господарстві, на транспорті та інших галузях. Схоже на те, що цей досвід владні структури України використовують задовільно, а найгірші традиції в керівництві економікою колишнього Радянського Союзу отримують свій подальший розвиток і удосконалення.

По-друге, уряд і його економічні радники дуже повільно позбавляються від ідеологічних і економічних догм. Ідеологія багатьох політиків і керівників народним господарством високого рівня і сьогодні залишається на позиціях XIX - початку XX ст., а це означає, що багато фахівців, які розробляють основні принципи економічної політики держави, топчуться на місці, не бачать перспектив у розвитку держави. Отже, долаючи стереотипи старого мислення, виступаючи за все нове, не можна скеровувати економіку в русло вільних ринкових відносин 150-200-річної давнини. Такого ринку немає навіть у сучасному розвинутому капіталістичному суспільстві.

По-третє, постійно порушувався і порушується світовий постулат, аксіома суспільного розвитку: "Економіка первинна, політика вторинна". Це концепція загальносвітова і виконувати її потрібно безпомилково. Навіть такі економісти, як Д. Кейнс і П. Самуельсон, виходили у своїх економічних питаннях з першості економіки, а не політики.

По-четверте, нові владні і господарські структури дуже швидко ліквідували старе, але вороже ставляться до нового, чого потребує ринкова економіка. Невиправдано ліквідували прогнозування, в державі відсутній план розвитку національної економіки не тільки на рівні країни, а й в областях і районах. Наука відірвана від запитів відповідних органів, ліквідовані вертикальні зв'язки економічних служб та ін. Такої "розкішності" не дозволяють собі навіть високорозвинуті в індустріальному відношенні країни світу.

По-п'яте, у господарське життя держави впроваджувались і впроваджуються реформаторами найкращі досягнення високорозвинутих країн світу (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції, та інших), економіка яких перебуває на третьому (по-стіндустріальному) етапі розвитку. І це дуже похвально. Досвід таких країн потрібно вивчати і використовувати, але використовувати творчо, пристосовувати до реальної дійсності і відповідного етапу розвитку держави з урахуванням психології і менталітету людей, історичних традицій суспільства. В Україні ж деякі окремі елементи постіндустріального суспільства перебувають поки що на стадії формування.

Варто відзначити ще й таке - розбудова нової економічної системи має спиратися не на фінансову олігархію, яка здійснює політичний і економічний диктат у країні, а на широке коло різних верств населення, на його творчий інтелектуальний потенціал, на винахідливість і підприємливість.

Суспільний лад та його компоненти

Вивчення економічної теорії передбачає творче осмислення рушійних сил суспільно-економічного прогресу, а це потребує визначення його матеріальних засад і ролі в ньому суспільного ладу та економічного устрою і значення взаємодії їхніх компонентів.

Суспільний лад та його компоненти

Рис. 3.1. Суспільний лад та його компоненти

Економічна система

Економічна система - одна з підсистем суспільства, яка інтегрує в собі сукупність усіх компонентів економіки, природне середовище і економічну діяльність людей, спрямовану на виробництво, розподіл та споживання матеріальних благ та послуг. Це форма конкретизації способу виробництва, яка характеризує зміст, структуру продуктивних сил і виробничих відносин.

Економічна система

Рис. 3.2. Економічна система

Типології економічних систем у сучасній економічній літературі

Наявність багатьох економічних укладів і систем, їхнє зближення і конкуренція - це закономірний процес розвитку суспільства, який відображає тенденцію підвищення ролі загальноекономічних, загальноцивілізаційних факторів у людському бутті.

Типології економічних систем у сучасній економічній літературі

Рис. 3.3. Типології економічних систем у сучасній економічній літературі

Економічне зростання та його типи

Економічне зростання - умова процвітання будь-якої економічної системи. Економічне зростання характеризує цілі економічної системи.

Економічне зростання та його типи

Рис. 3.4. Економічне зростання та його типи

Практикум

Основні терміни і поняття

Економічна система

Суспільний лад

Історичні типи економічної системи

Традиційна економічна система

Командна система

Перехідна економічна система

Змішана економічна система

Ринкова економічна система

Сучасна ринкова система

Економічне зростання

Елементи економічної системи

Екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання

Запитання для самоконтролю

  • 1. Що таке економічна система?
  • 2. Які ланки має економічна система?
  • 3. У чому полягає сутність економічного змісту продуктивних сил суспільства?
  • 4. Розкрийте структуру соціально - економічних відносин.
  • 5. Які основні рівні економічної системи?
  • 6. На чому ґрунтується механізм взаємозв'язку економічної системи?
  • 7. На яких принципах ґрунтується класифікація економічних систем і типологія їх?
  • 8. Суть традиційної економічної системи.
  • 9. Суть ринкової економічної системи.
  • 10. Соціальна система.
  • 11. Які показники характеризують економічне зростання в країні?
  • 12. Які фактори слід вважати такими, що характеризують екстенсивний тип економічного зростання?

Теми рефератів

  • 1. Гранична корисність і загальна економічна цінність блага.
  • 2. Бюджетне стримування і формування споживчого кошика населення.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >