< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Економічна інтеграція та інтернаціоналізація

Економічна інтеграція - якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя. Вона передбачає зближення і взаємопереплетіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Інтеграційні тенденції є природним процесом, який випливає з об’єктивних потреб міжнародного поділу праці і науково-технічного прогресу.

Інтеграція - це форма інтернаціоналізації господарського життя, об’єктивний процес переплетіння національних господарств і проведення скоординованої економічної політики на національному та міжнародному рівнях в різних формах: вільної торгівлі, митних союзів, загальних ринків, економічних союзів, валютно-економічних і політичних союзів.

Інтернаціоналізація - процес розвитку економічних зв’язків між національними господарствами, коли економіка однієї країни виступає частиною світового господарського процесу, який поглиблюється на основі міжнародного поділу праці, виробничої та науково-технічної спеціалізації і кооперації.

Ці процеси реально змінили обличчя світового господарства і зробили його учасниками не лише країни і регіони, але й самостійно діючі суб’єкти в особі окремих фірм, що поступово набували транснаціонального характеру. Суть економічної інтеграції проявляється в її найважливіших характеристиках:

по-перше, міжнародне регулювання економічних процесів;

по-друге, поступове формування замість більш або менш незалежних один від одного національних народногосподарських комплексів регіональних господарських комплексів із загальною структурою відтворення;

по-третє, усунення адміністративних і економічних бар’єрів, які перешкоджають вільному рухові товарів, робочої сили і капіталів;

по-четверте, зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об’єднаннях;

Існують такі основні види інтеграційних об’єднань:

  • - зона вільної торгівлі, коли країни-учасники обмежуються відміною митних бар’єрів у взаємній торгівлі;
  • - митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угрупування доповнює єдиний митний тариф стосовно третіх країн;
  • - загальний ринок, коли ліквідуються бар’єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили й капіталу;
  • - економічний союз, коли на доповнення до всіх перелічених вище інтеграційних заходів гармонізуються різні аспекти економічної політики.

Повна інтеграція передбачає узгодження та проведення спільної валютної, фіскальної, кредитної політики, утворення органів наднаціональної влади тощо.

Економічна інтеграція - це більше, ніж просте об’єднання національних економік. В результаті глибоких структурних перетворень в економіці країн, що інтегруються, повинно виникнути оптимально збалансоване в територіально-економічному і соціальному сенсі господарство, в якому виробництво здійснюється з мінімальними затратами і максимальним прибутком, найвищою продуктивністю праці. Мова йде про якісно новий результат - синергетичний ефект (гр. synergos - той, що діє разом), за якого інтегроване ціле повинно являти собою якісно новий, більш досконалий господарський механізм. Структурні перетворення дають можливість за рахунок інтеграції ресурсів розширювати виробництво, усувати нерівномірність розвитку, підвищувати суспільний добробут в інтегрованих країнах.

Отже, інтеграція супроводжується взаємним переплетінням процесів економічного зростання і на національному рівні, що призводить до формування єдиного господарського організму. Однак, слід зазначити, що в реальному житті одночасно діють дві тенденції - до інтеграції та до дезінтеграції. Крім того, в силу ряду причин різні елементи інтеграції в різних країнах отримують неоднаковий розвиток. У зв’язку з цим можна виділити такі типи інтеграції: жорстка - зумовлена обставинами зовнішнього характеру (одні країни є отримувачами вигод, інші - донорами); випадкова - утворюється і припиняється швидко і стихійно; гнучка - кожна країна є одночасно і донором, і отримувачем вигод.

Найбільший розмах інтеграційні процеси отримали після другої світової війни, що знайшло свій прояв в утворенні великої кількості міжнародних економічних організацій, об’єднань, союзів (які вже частково згадувалися у попередній главі), що виникли й розвиваються на різних континентах, а також міжнародних фінансово-кредитних інститутів (Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) тощо), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Світова організація торгівлі тощо. Найбільшого розмаху ці процеси набули в Західній Європі. Ще з перших післявоєнних років функціонував митний, а потім і економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс), у 1951 році було створено Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Нарешті, 25 березня 1957 року у Римі 6 західноєвропейських країн (Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди, Франція і ФРН) уклали договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке назвали "Спільним ринком". У лютому 1994 року ЄЕС трансформувався у Європейський Союз (ЄС), а сьогодні число країн, що входять до нього, зросло до 25.

Важливе місце у системі світогосподарських зв’язків сьогодні належить транснаціональним корпораціям (ТНК), тобто окремим великим фірмам, що беруть участь у міжнародному поділі праці, які зосереджують у своїх руках виробництво і збут продукції на світовому ринку.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >