< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правове регулювання запровадження у виробництво сільськогосподарської продукції генетично модифікованих організмів

До стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначених ст. 7 Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 р., включено й високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості. На жаль, ця норма не містить навіть приблизного переліку складових цього напряму розвитку сільськогосподарської сфери. При цьому одним із середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначених п. 4 ст. 8 зазначеного Закону, є розвиток генно-інженерних технологій, генетично модифікованих культур та організмів. Це означає, що створення та запровадження генетично модифікованих організмів (ГМО) є потенційно привабливим з боку державної політики інноваційного розвитку. При цьому використання трансгенів має прямий зв'язок з виробництвом якісної і безпечної сільськогосподарської продукції, адже "тиражування" результатів генної інженерії можливе поки що лише за допомогою сільськогосподарського виробництва.

Щодо застосування генетично модифікованих організмів яку науковій, так і у періодичній літературі склалася досить неоднозначна оцінка, яка загалом зводиться до переважаючої думки про існування потенційної загрози здоров'ю людини та генофонду нації в цілому. Ставлення до ГМО як до ризикованої технології виробництва сільськогосподарської продукції найяскравіше можна проілюструвати словами М. І. Вавилова: "Краще проявити надмірну обережність тепер, ніж піддати знищенню те, що тисячами й мільйонами років створювалося природою".

Серйозність проблеми з ГМО підкреслюють положення ст. 7 Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р., де серед загроз національним інтересам і національній безпеці України у екологічній сфері визначається неконтрольоване ввезення в

Україну трансгенних рослин, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів, а також посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій.

Крім того, чинне законодавство містить прямі заборонні приписи щодо використання генетично модифікованих організмів. Так, Законом України "Про дитяче харчування" від 14 вересня 2006 p. у ч. 6 ст. 8 та ч. 6 ст. 9 прямо заборонено використання сировини, що містить генетично модифіковані організми, для виробництва продуктів дитячого харчування, а ч. З ст. 10 забороняє обіг таких продуктів. Остання норма, безперечно, стосується імпортованої продукції. За даними З M І, у продукції відомих компаній, за дослідженнями, проведеними Green Peace, використовуються ГМ-інгредієнти: Nestle (шоколад, кава, дитяче харчування), Coca-cola (напої "Спрайт", "Фанта", "Кока-кола"), Danon (йогурти, кефір, дитяче харчування), Kelloggs (готові сніданки, в тому числі кукурудзяні пластівці), Unilever (дитяче харчування, майонези, соуси та ін.), Mars (шоколад М&М, Snikers, Twix, Milky Way, Mars). Між тим, на телебаченні здійснюється постійна реклама цих продуктів, зокрема дитячого харчування, яке є забороненим.

Зазначені положення деталізує Порядок надання статусу спеціальної зони з виробництва сировини, що використовується для виготовлення продуктів дитячого та дієтичного харчування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1195, у п. 4 якого заборонено вирощувати і використовувати генетично модифіковані організми рослинного та тваринного походження у спеціальних зонах.

Одним із засобів застереження населення, а в цілому й непрямого моніторингу використання трансгенів є запровадження написів на етикетках продуктів харчування про наявність ГМО. В Україні було здійснено спробу врегулювання питання про інформування споживачів щодо наявності у продукції ГМО. У ч. 5 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції Закону від 1 грудня 2005 р. встановлено, що інформація про продукцію повинна містити позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів. Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Питання обігу харчових продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми" від 1 серпня 2007 р. № 985, прийнятої на розвиток вищенаведених положень, ввезення та реалізація харчових продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми в кількості більш як 0,9%, повинні були здійснюватися лише за наявності відповідного маркування із зазначенням якісного складу таких продуктів. Заборонялося також ввезення, виробництво та реалізація харчових продуктів, призначених для дитячого харчування, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми. Постанова набирала чинності з 1 листопада 2007 р. Але вже 21 листопада 2007 р. зазначені положення були відмінені іншою постановою Кабінету Міністрів України "Питання маркування сільськогосподарських товарів, вироблених із застосуванням генетично модифікованих організмів" за № 1330 без жодного пояснення причин такого вердикту.

У країнах ЄС прийнято 0,9-відсотковий пороговий рівень ГМО у продуктах харчування. Це той мінімум, який відслідковується приладами. Такий самий порядок введено й у найближчих сусідів по СНД. Так, п. 2 ст. 10 Закону Російської Федерації "Про захист прав споживачів" у редакції Федерального закону від 25 жовтня 2007 р. передбачено надання у обов'язковому порядку серед інформації про товари і послуги відомостей про наявність у продуктах харчування компонентів, одержаних із застосуванням генно-інженерно-модифікованих організмів, якщо їх вміст складає більше 0,9%. Законодавство Республіки Білорусь також містить вимогу щодо маркування продуктів, котрі містять ГМО. Це п. 4 ст. 10 Закону Республіки Білорусь "Про якість і безпеку продовольчої сировини та харчових продуктів для життя і здоров'я людини" від 9червня 2003 р., п. 2.4. ст. 5 "Про захист прав споживачів" від 9 січня 2002 р. тощо. У Республіці Білорусь діє Положення про реєстр недобросовісних виробників і постачальників, що виробляють і реалізують продовольчу сировину та харчові продукти, які є генетично модифікованими або містять генетично модифіковані складові (компоненти), з порушенням встановлених законодавством вимог до інформування споживачів, затверджене постановою Міністерства торгівлі Республіки Білорусь від 29 липня 2008 р. № 29. Реєстр є відкритим для публічного ознайомлення і розмішується на сайті Міністерства торгівлі Республіки Білорусь.

При цьому у вітчизняному та зарубіжному законодавстві містяться різні підходи до маркування. Так, у законодавстві Республіки Білорусь закріплено якісний принцип "нульового порогу", коли маркування трансгенної продукції вимагається незалежно від вмісту генетично модифікованих організмів. Законодавство Росії та Європейського Союзу сприйняло кількісний метод інформування споживачів про наявність конкретної відповідної частки трансгенів у товарах. Нарешті, вітчизняне законодавство сприйняло "концепцію еквівалентності по суті", яка визнає не абсолютну безпеку генетично модифікованого продукту, а відносну, коли за початковий рівень безпеки приймається традиційний аналог генно модифікованого продукту. Саме на такому підході й базується процедура державної реєстрації ГМО, яка сприймає відносну безпечність цих продуктів, висновок про яку базується на відповідній науковій експертизі. При цьому ігнорується об'єктивний факт, що жодна експертиза не може дати однозначного висновку про безпечність чи шкідливість продукції генної інженерії як сьогодні, так і в подальшому для наступних поколінь. Поряд із цим, ч. 5 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" вимагає маркування продукції про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів.

На даний час прийнято окремий спеціальний нормативно-правовий акт, яким є Закон України "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів" від 31 травня 2007 р., покликаний комплексно розв'язати проблему з ГМО. Закон має позитивні сторони: виокремлення, розкриття і легальне закріплення основних понять, що належать до об'єктів генної інженерії. Найважливішою його перевагою є імперативні положення щодо обов'язковості державної реєстрації продукції, що містить ГМО, та встановлення обмежень їх застосування. Водночас такі обмеження стосуються лише можливості відмови у реєстрації генетично-модифікованої продукції у разі недостатньої обгрунтованості їх безпечності, а також вирощування їх на певних категоріях земель.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >