< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Фінансово-кредитна система

  • 16.1. Фінансова система ринкового господарства та її структура.
  • 16.2. Податки та податкова система.
  • 16.3. Сутність кредитної системи та її структура.

Фінансова система ринкового господарства та її структура

Фінансово-кредитна система є важливим елементом функціонування економічної системи. Особливо зростає значення та роль фінансово-кредитної системи в умовах трансформації економіки. Кожна із вказаних складових (фінансова система та кредитна система) має свою сферу впливу та принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв'язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія. Вона визначає ефективність господарювання і національну безпеку країни. Тому розмежування об'єктивних засад і суб'єктивних дій у їх використанні в процесі управління економікою є необхідною умовою ефективного розвитку.

Провідна роль в економічній системі держави належить фінансам (рис.16.1). Це зумовлено тим, що вони охоплюють усі обмінно-розподільчі відносини в суспільстві, які відображаються у різноманітних грошових потоках, за їх допомогою визначаються кількісні і якісні параметри будь-якого економічного явища і процесу, а також кінцеві результати дій.

Фінанси - надзвичайно складна економічна категорія, початок відліку якої йде з XIII ст. Термін "фінанси" походить від латинського слова finis, що означає кінець, закінчення, фініш. У стародавньому світі термін finis застосовувався в грошових відносинах, що виникали між державою (в особі короля, суддів і т. д.) і населенням. Він виражав остаточний розрахунок, тобто означав завершення грошового платежу. Особи, що сплатили "внески" на користь короля, судді або інших державних органів, одержували на руки документ, названий fine. Як наслідок від назви цього документа пішов термін finansia, що латинською мовою означав грошовий платіж.

У XVI - XVII ст. у Німеччині під терміном "фінанси" розуміли хитрість, підступність, здирництво, віроломство та ін.

У XVI ст. у Франції латинський термін finansia перетворюється на французький термін finanse, що означає готівку, дохід. Цей термін використовується для визначення сукупності публічних (тобто державних) доходів і витрат і поступово трансформується в сучасне поняття фінанси.

Зміст фінансів, закономірності їх розвитку, сферу, яку вони охоплюють, визначаються економічним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

Як історична категорія, фінанси виникли одночасно з розвитком товарно-грошових відносин, появою і посиленням ролі держави, розширенням її функції.

У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась через установлення різного роду натуральних зборів, податей, повинностей, а грошове господарство було лише в армії. З розпадом феодалізму і поступовим розвитком усе більшого значення почали набувати грошові доходи і видатки, частка натуральних зборів різко скоротилася.

Важливою умовою для виникнення фінансів стало й розмежування між ресурсами держави і ресурсами її голови (на ранніх стадіях розвитку державні монархи розпоряджалися коштами держави як своєю власністю). І лише з виділенням державної скарбниці і повним відділенням її від власності монарха фінанси стають важливою формою та методом добування і витрачання грошових коштів на виконання покладених функцій державного утворення різних рівнів. Пізніше, коли функції держави значно розширилися, фінанси стали універсальним і активним елементом економічного життя.

Незважаючи на дуже старовинне походження категорії "фінанси", спектр думок про сутність фінансів залишається дуже широким. І все-таки вихідним положенням, як ми важаємо, для з'ясування сутності фінансів є розуміння того, що фінанси - це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, виражених у грошовій формі, функціонування яких пов'язане з об'єктивною необхідністю розподілу, перерозподілу вартості сукупного суспільного продукту з метою формування та використання централізованих та децентралізованих фондів для виконання функцій і завдань держави. Є інші концептуальні підходи і міркування з приводу визначення сутності фінансів.

Проте всі вони зводяться до того, що фінанси характеризуються різними сутніс-ними ознаками та формами прояву (рис. 16.1):

  • - утворення фінансів нерозривно пов'язане з існуванням грошей, тобто фінанси мають грошову форму вираження. "Фінанси - це завжди гроші, проте гроші не завжди фінанси:
  • - сферою виникнення економічних (фінансових) відносин є процеси розподілу вартості внутрішнього валового продукту;
  • - фінанси завжди пов'язані зі створенням і використанням централізованих і децентралізованих грошових фондів;
  • - фінанси - особлива специфічна форма економічних відносин. Одні з них представлені еквівалентними, інші - відносинами нееквівалентного перерозподілу доходів. Ці економічні відносини є фінансовими відносинами.

Сукупність фінансових відносин і ланок, які управляють ними, утворюють фінансову систему. Фінансова система України має складну структуру, кожен елемент якої має свої особливості у мобілізації і використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення (рис. 16.2).

Фінансову систему можна розглядати як за внутрішньою будовою, так і за організаційною структурою.

За внутрішньою будовою фінансова система - це сукупність взаємопов'язаних фінансових відносин, що формують і використовують доходи і відповідні фонди, а також відображають методи розподілу і перерозподілу ВВП. Виділення складових елементів внутрішньої будови фінансової системи проводиться за ознакою каналів руху грошових потоків і місця концентрації фінансових ресурсів. Остання проводиться у відповідних грошових фондах, які можуть виступати ознакою виділення окремих ланок фінансової системи. Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається з відповідних сфер і ланок.

В основу сфер і ланок покладено рівень економічної системи:

  • - рівень мікроекономіки представлений сферою фінансів суб'єктів господарювання;
  • - рівень макроекономіки представлений сферою державних фінансів;
  • - рівень світового господарства - міжнародними фінансами;
  • - забезпечуючий рівень - представлений фінансовим ринком.

Ланка показує уособлену частину фінансових відносин. Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або уособленості фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

Базова сфера фінансової системи представлена фінансами суб'єктів господарювання (підприємницьких структур). І це не випадково. Вони і тільки вони обслуговують створення внутрішнього валового продукту - основного джерела фінансових ресурсів. Особливістю даної сфери є те, що вона поділяється на окремі ланки, хоча й існують певні відмінності в діяльності окремих підприємств, які пов'язані з формою власності та галузевою специфікою.

Фінанси підприємницьких структур складають пріоритетну основу фінансової системи країни. Вони безпосередньо обслуговують процес виробництва, де здійснюється створення і первинний розподіл валового внутрішнього продукту.

Вони забезпечують процес простого і розширеного відтворення на підприємстві. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємства, як і фінансам в цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки.

Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту.

Специфічні ознаки виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості ВВП, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Однак самі кошти не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Не всі грошові відносини належать до фінансових відносин. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. До фінансів підприємства належать такі форми фінансових відносин, які:

  • - пов'язані з формуванням статутного фонду;
  • - пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів, виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;
  • - виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, отримання субсидій;
  • - виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів, здійснення пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;
  • - формуються у підприємств з банками, страховими та іншими фінансово-кредитними установами;
  • - формуються у підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів.

Організація всіх вищезгаданих відносин грунтується на формуванні і русі фінансових ресурсів підприємств, їх ефективному використанні. Що ж розуміється під терміном "фінансові ресурси"? В науковій літературі до цього часу ще немає загальноприйнятої точки зору. Щоб переконатися в цьому, досить звернутися до опублікованих останніми роками наукових праць, які присвячені проблемам фінансів. Автори більшості з них не включають до складу фінансових ресурсів підприємств наявні у їх розпорядженні власні основні і оборотні кошти, кредити банків, інші позикові кошти. Це значно обмежує та збіднює уявлення про фінансову діяльність господарюючих суб'єктів.

Беручи до уваги, що саме поняття "ресурс" трактується як запаси, кошти, які акумульовані у фондах цільового призначення для здійснення певних витрат, можна стверджувати, що фінансові ресурси - це централізовані і децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і призначені для використання у відповідності із завданнями розвитку суспільства і окремих підприємств.

Централізовані грошові фонди концентруються у держави і являють собою загальнодержавні фінансові ресурси. Децентралізовані фонди грошових коштів, що використовуються в процесі фінансової діяльності, являють собою фінансові ресурси підприємств, галузей національної економіки і населення.

Отже, фінансові ресурси підприємств - це грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу, перерозподілу ВВП і використовуються для забезпечення їх господарської діяльності. Ланцюг цієї діяльності буде виглядати таким чином: фінансові ресурси ->- витрати доходи фінансові результати збільшення (зменшення) фінансових ресурсів. Останні формуються за рахунок власних та зовнішніх джерел. Власні ресурси концентруються в статутному фонді. Зовнішніми джерелами є кошти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпоративних фондів, а також кредити, що надаються банками. За рахунок фінансових ресурсів, фонди яких утворюються при первинному розподілу ВВП, формуються основні й оборотні фонди1, фонд оплати праці і внески в державні фонди цільового призначення (пенсійний фонд, фонд соціального страхування, фонд зайнятості, фонд Чорнобиля та ін.), сплачується податок із прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, формуються фонди розвитку виробництва, фонд споживання, страхові і резервні фонди.

Фонди суб'єктів господарювання використовуються на авансування оборотних коштів або проведення інвестиційних та інших витрат.

Таким чином, у фінансах суб'єктів підприємництва відбивається вся їхня господарська діяльність, ефективність використання основного й оборотного капіталів, інвестиційна політика.

Принципи функціонування фінансів підприємств єдині для усіх видів і форм підприємницьких структур. Разом з тим в організації фінансів, структурі джерел фінансових ресурсів, розподілі і використанні прибутку, взаємовідносин з бюджетом мають місце істотні відмінності. Останні пов'язані з формою власності, видом діяльності і навіть технологічними особливостями виробництва.

За формою власності фінанси підприємницьких структур поділяють на державні, приватні і змішані. Специфіка фінансів визначається також організаційно-правовою формою підприємства. Це відноситься, насамперед, до джерел формування статутного фонду, розподілу прибутку і організації взаємин з бюджетом.

Так, майно державних підприємств перебуває у власності державних органів влади, і тому вони лише тимчасово передають право володіння і розпорядження ним керівництву підприємства, з яким укладається відповідний контракт. Для фінансування цих підприємств, крім власних джерел, залучаються бюджетні асигнування, державні дотації, банківські кредити, а також засоби в порядку внутрішньогалузевого перерозподілу. Прибуток, отриманий у результаті господарської діяльності, є власністю державних структур і використовується відповідно до законодавства.

Держава маже застосувати й інші форми регулювання господарської діяльності підприємств державної і комунальної власності.

Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою самостійністю у формуванні і використанні фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються засоби засновників, акціонерний капітал, пайові внески промислово-виробничого персоналу, спонсорські засоби, фінансова допомога держави і недержавних фінансових інститутів.

Вищими органами управління на підприємствах недержавної форми власності (залежно від типу підприємства) є загальні збори членів колективу або акціонерів, рада директорів, засновників або інше представництво.

Саме їм належить право розпорядження результатами господарської діяльності; вони затверджують доходи і витрати підприємства, розподіл прибутку, розмір оплати праці, вирішують інші фінансові проблеми. Відсутність фінансової підтримки з боку держави, підприємницький ризик, високий рівень конкуренції в умовах ринку диктують їм необхідність створення резервних і страхових фондів. Можуть створюватися й інші фонди (в акціонерних товариствах - фонди для виплати дивідендів по привілейованим акціям, на орендних підприємствах - пайовий (частковий) фонд та ін.)

Особливості організації фінансів визначаються також характером виробництва, тобто технологічною специфікою виробництва, тривалістю виробничого циклу, залежністю виробництва від природних і кліматичних умов. Так, у легкій промисловості структура фондів фінансових ресурсів відрізняється від загальної структури в промисловості. Тут значно більша частка ресурсів буде сконцентрована в оборотних коштах, оскільки в цій галузі в собівартості продукції значні витрати сировини і матеріалів, значно вищі й витрати на оплату праці.

Різні потреби у фінансових ресурсах будуть і в підприємств із різною фондоєм-ністю і матеріалоємністю виробництва, сезонністю виробництва і т.д. Усе це знаходить своє відображення у фінансовій діяльності підприємства.

В умовах ринкової економіки формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призначення. Первинне формування основних фондів проводиться за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу, надалі поповнення і відтворення основних фондів здійснюється за рахунок амортизаційного фонду, акціонерного і пайового капіталу, що мобілізується на фінансовому ринку, залучених кредитних ресурсів, а в особливих випадках, спеціально обумовлених рішенням Уряду - бюджетного асигнування та коштів позабюджетних фондів. У складі власних фінансових ресурсів, що використовується для розширеного відтворення основних фондів важливе місце посідає прибуток підприємства.

Формування власних обігових коштів відбувається на момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела формування майже такі самі, що й для основних засобів - акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти.

Надалі первинний обсяг власних обігових коштів може змінюватися залежно від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на підприємстві.

Сфера державних фінансів охоплює сукупність грошових ресурсів, які мобілізовані і зосереджені в руках держави і призначені для забезпечення властивих їй економічних, соціальних і політичних функцій.

За допомогою державних фінансів уряд розподіляє і перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин.

Суб'єктами державних фінансів, з одного боку, є держава, з іншого - населення і суб'єкти господарювання. В Україні державні фінанси як провідна сфера фінансової системи держави опосередковують майже 80% усіх фінансових ресурсів і охоплюють різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність.

Функціонування державних фінансів невіддільне від держави. Їх необхідність зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об'єктивні причини. До цих потреб належать: структурна перебудова економіки; захист навколишнього середовища; оборона; правопорядок; проведення фундаментальних наукових досліджень; загальноосвітня підготовка кадрів; соціальне забезпечення і страхування; охорона здоров'я тощо.

Отже, величина державних фінансів визначається функціями і роллю держави в суспільстві. Тому кожна країна має "свої" державні фінанси, що відбивають особливості "своєї" економічної і політичної системи.

В Україні в умовах переходу до ринку, державні фінанси виконують такі основні функції:

  • - економічну - фінансування регулюючої діяльності держави в економіці (розподіл обмежених виробничих факторів між суспільним та приватним сектором; програмування та прогнозування);
  • - соціальну - коригування розподілу доходів і майна між різними верствами населення; підтримка високого рівня зайнятості; допомога незахищеним верствам населення;
  • - оборонну - фінансування силових структур;
  • - екологічну - надання субсидій економічним суб'єктам для розробки і впровадження у виробництво нових технологій, що знижують шкідливий вплив на навколишнє середовище і природу.

Державні фінанси в сучасних умовах складаються з таких ланок:

  • 1. Зведений бюджет держави (сукупність усіх бюджетів держави).
  • 2. Державний кредит.
  • 3. Централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення.
  • 4. Резервні та страхові фонди держави.
  • 5. Фінанси підприємств зі 100% державною формою власності (фінанси державного сектору економіки).
  • 6. Місцеві фінанси.

За рівнем формування і використання державні фінанси поділяються на: загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні фінансові ресурси формуються в процесі перерозподілу валового суспільного продукту і покликані забезпечувати ті потреби суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави в цілому. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади та управління, а з іншого - виступають у їхніх руках інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси (а це державний бюджет, загальнодержавні фонди, державні позики, фінанси державного сектору) здійснюється територіальний розподіл валового внутрішнього продукту з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їхньою допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Центральне місце в системі загальнодержавних фінансів належить державному бюджету. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави.

До чинників, що визначають центральне місце бюджету як фінансового плану, належать:

  • o державний бюджет - головне джерело коштів, необхідних для діяльності держави;
  • o у державному бюджеті концентрується майже 2/3 фінансових ресурсів держави;
  • o за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні витрати: капітальні вкладення, формування державних матеріальних резервів, оборона, управління тощо;
  • o за допомогою державного бюджету здійснюється балансування інших фінансових планів;
  • o державний бюджет є основним джерелом фінансування зовнішньоекономічної діяльності держави;
  • o державний бюджет виступає інструментом фінансового контролю за формуванням і використанням грошових фондів в економіці держави.

За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі і практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків.

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та Законом про державний бюджет на відповідний рік. Починаючи з 2000 року, Державний бюджет поділено на дві складові частини: загальний фонд і спеціальний фонд.

До доходів загального фонду належать ті, що призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не спрямовуються на конкретну мету.

Доходи спеціального фонду Державного бюджету призначені лише для фінансування конкретних заходів.

Згідно з новою бюджетною класифікацією України, доходи бюджету складаються з п'яти основних груп.

Перша група - "Податкові надходження" - визначаються як обов'язкові, безповоротні платежі органам державного управління. Вони поділяються таким чином (рис. 16.4):

  • а) податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;
  • б) податки на власність (за користування майном, володіння ним або його передача, податки на рухоме і нерухоме майно, податки на передачу прав власності);
  • в) збори за спеціальне використання природних ресурсів (землі, лісових ресурсів, надра, акваторії тощо);
  • г) внутрішні податки на товари та послуги (податки та збори, якими обкладається виробництво, продаж, передача товарів, право займатися певними видами діяльності);

ґ) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне мито, консульські збори, вивізне мито тощо);

д) інші податки (штрафи, санкції за податкові порушення і т. д.).

Друга група - "Неподаткові надходження ". Ці надходження включають:

  • - усі безповоротні надходження крім доходів від продажу капіталів;
  • - усі надходження по штрафах і санкціях, крім штрафів за порушення податкового законодавства;
  • - усі добровільні невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Третя група - "Доходи від операцій з капіталом". Ця група включає:
  • - надходження від продажу основного капіталу (споруди, обладнання, кораблі, літаки, безгоспне майно, скарби, дорогоцінні метали і каміння);
  • - надходження від реалізації державних запасів товарів (стратегічні матеріали, зерно, надзвичайні і стратегічні запаси);
  • - надходження від продажу землі і нематеріальних активів;
  • - надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву;
  • - надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і каміння. Четверта група - "Офіційні трансферти" - включає в себе:
  • - надходження із-за кордону;
  • - надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту у миротворчих операціях.

П'ята група - "Цільові фонди". Група об'єднує:

  • - платежі до фонду соціального захисту інвалідів;
  • - цільові фонди, утворені Верховною радою АРК, органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади;
  • - збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;
  • - платежі до Фонду соціального захисту інвалідів;
  • - збір за забруднення навколишнього природного середовища до Фонду охорони навколишнього природного середовища;
  • - надходження відрахувань та збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних шляхів загального користування.

Ця бюджетна класифікація може постійно змінюватися, уточнюватись і доповнюватися відповідними законодавчими актами, постановами і указами. До основних факторів, що впливають на такі зміни, належать:

  • - стан економічної кон'юнктури;
  • - недосконалість податкового законодавства;
  • - розвиток тіньової економіки і криміналізація господарської діяльності;
  • - фінансова дисципліна суб'єктів підприємницької діяльності;
  • - конкурентоспроможність підприємств і їх продукції;
  • - стійкість національної валюти; інфляційні процеси тощо.

Діаграма 16.1. Структура прибутків держбюджету на 2009 рік, %

У 2009 р. уряд нашої країни планує поповнити державний бюджет за рахунок наступних надходжень (діаграма 16.1).

Як ми бачимо, з даних діаграми, найбільші проблеми, швидше за все, виникнуть із зібранням податку на прибуток підприємств. В цьому році він має принести в скарбницю майже стільки ж коштів, скільки й в 2008 р. - 41,9 млрд грн (16% держбюджету). Друге слабке місце прибуткової частини держбюджету - надходження від приватизації в сумі 8,5 млрд грн.

Видатки державного бюджету за економічною ознакою поділяють на поточні і капітальні (витрати розвитку).

Поточні видатки пов'язані з наданням державних коштів юридичним і фізичним особам на їх утримання і покриття поточних потреб (оплата послуг бюджетних установ, оплата праці працівникам бюджетних установ, виплата відсотків тощо).

Капітальні видатки - це витрати бюджету на фінансування інвестиційної діяльності.

Усі видатки поділяються на декілька великих груп:

  • - фінансування народного господарства;
  • - фінансування соціально-культурних заходів;
  • - фінансування науки;
  • - фінансування оборони;
  • - утримання правоохоронних органів, органів державної влади і управління;
  • - витрати на зовнішню економічну і політичну діяльність;
  • - утворення резервних фондів;
  • - витрати на обслуговування державного боргу;
  • - видатки з цільових державних фондів;
  • - інші видатки і виплати.

Кожна з названих груп поділяється за відомчою та цільовою ознаками.

За відомчою ознакою можна виділити в кожній групі видатків відповідне міністерство, державний заклад, юридичну особу, які одержують державні асигнування.

За цільовою ознакою видатки поділяються на конкретні види затрат. Така класифікація створює основу для раціонального використання бюджетних коштів, базу для здійснення контролю за використанням державних коштів. Наприклад, заробітна плата, канцелярські і господарські витрати, державна дотація, стипендія тощо.

Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального та економічного регулювання. Зміст бюджетних видатків зумовлений суспільним способом виробництва, політичним устроєм країни та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Бюджет України за 2008 р. (діаграма 16.2) був спрямований насамперед на соціальний захист населення.

Таблиця 16.1

Структура видатків бюджету України 2008 р.

Видатки

Сума (млрд грн)

Видатки

Сума (млрд грн)

Соціальний захист населення

64,84

Правоохоронні органи

5,07

Соціально-культурна сфера

85,61

Законодавча, виконавча і судова влада та прокуратура

3,86

Наука

6,76

Витрати, пов'язані з ліквідацією

Чорнобильської катастрофи

21,25

Народне господарство

26,81

Інші видатки

6,04

Утримання армії

21,25

Усього 241,5 млрд грн

Джерело: ac-rada.gov.ua Офіційний портал Верховної Ради України]

Структура видатків бюджету України 2008 р., %

Діаграма 16.2. Структура видатків бюджету України 2008 р., %

Із діаграми видно, що в Україні основна частина видатків має соціальне призначення (62,3%, із них 26,85% припадає на соціальний захист населення і 35,45% - на соціально-культурну сферу). Досить вагомими є також видатки на розвиток народного господарства, на утримання армії і на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи.

Державний бюджет, як фінансовий план, може бути:

  • - збалансованим;
  • - дефіцитним;
  • - профіцитним;

При збалансованому бюджеті його видатки дорівнюють доходам.

При дефіцитному бюджеті видатки перевищують постійні доходи бюджету. Дефіцит не є загрозливим, якщо він знаходиться на рівні 2-3 % внутрішнього національного продукту. В інших випадках він впливає на функціонування грошово-кредитної системи і усієї економіки в цілому.

При профіцитному бюджеті доходи перевищують нормативні видатки бюджету.

Безумовно, що найнегативнішим явищем в економіці і в бюджеті держави, що зумовлює інфляційні процеси, є бюджетний дефіцит. Але в будь-якому випадку за кожним із них спостерігаються відповідні причини його існування. Основною причиною виникнення бюджетного дефіциту є відставання темпів зростання бюджетних доходів порівняно зі зростанням бюджетних видатків. Конкретні причини такого відставання:

  • - кризові явища в економіці і непослідовна фінансова політика;
  • - надмірні витрати на управління і його апарат;
  • - надмірні витрати на оборону і утримання інших силових структур;
  • - надмірне зростання соціальних видатків порівняно із темпами зростання ВВП;
  • - необхідність структурної перебудови економіки і значні державні вкладання в її перебудову;
  • - надзвичайні непередбачені, техногенні, природні, екологічні ситуації і війна;
  • - зростання внутрішнього і зовнішнього боргу.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються:

  • а) інфляційні джерела (за рахунок запозичень на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках; накопичення заборгованостей);
  • б) неінфляційні джерела (секвестр видатків бюджету). Заходи щодо подолання дефіциту бюджету:
    • - перехід від всеохоплюючого фінансування до кредитування;
    • - ліквідація дотацій збитковим підприємствам;
    • - скорочення витрат на управління і реформування мілітаризованих структур;
    • - реформування податкової системи з метою зменшення податкового тиску на юридичних і фізичних осіб;
    • - підвищення ролі місцевих бюджетів.

Наукова і послідовна реалізація заходів, спрямованих на збільшення доходів бюджету, скорочення видатків і регулювання бюджетного дефіциту - основа зміцнення фінансової безпеки та економічної системи.

Важливим інструментом перерозподілу фінансових ресурсів у державі є система державного кредиту. Він являє собою сукупність кредитних відносин, у яких позичальниками, або кредиторами, виступають держава і місцеві органи влади. Вони запозичують засоби на ринку позичкових капіталів шляхом випуску позик через фінансово-кредитні установи. Доходи від внутрішніх позик стали другим, після податків, джерелом фінансування державних витрат.

Особливе місце в системі державних фінансів належить цільовим фондам. Необхідність їхнього створення і функціонування зумовлена потребами в забезпеченні соціальних гарантій населення, у випадку досягнення пенсійного віку, утрати працездатності, годувальника, роботи, виникнення стихійних лих, техногенних катастроф і інших дестабілізуючих факторів.

Фінанси державних підприємств - фінанси підприємств, що знаходяться в державній власності. Одні з них не в змозі забезпечити собі "засоби існування", тому їхні фінанси формуються за рахунок бюджету (знаходяться на бюджетному фінансуванні). Це насамперед підприємства військово-промислового комплексу, державні видавництва, верфі тощо, інші діють рентабельно і самі "заробляють" свої фінанси (пошта, телефон, телеграф і т. п.).

Місцеві фінанси (місцеві бюджети, регіональні фонди, місцеві позики, фінанси муніципального господарства) виступають фінансовою базою місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах, їх внутрішньо-територіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів -забезпечення відносної територіальної незалежності й автономії регіональних адміністративних формувань.

Основою державних фінансів є правові акти. Ці акти виконують такі функції:

  • а) визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких поширюються дії правової норми;
  • б) забезпечують права і обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фінансових ресурсів;
  • в) є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм. Правові акти і норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави.

Сукупність бюджетів окремих адміністративно-територіальних формувань, що грунтуються на економічних відносинах і правових нормах, являє собою бюджетну систему (рис. 16.3).

Як правило, бюджетні системи підрозділяються на два типи.

В унітарних державах - дворівнева система, що включає державний і місцеві бюджети. У державах з федеративним устроєм бюджетні системи включають три і навіть чотири рівні - федеральний бюджет, бюджети членів федерацій, місцеві бюджети і бюджети земель. Разом з тим, економічна природа і сутність бюджетної системи виявляється не в її структурі, не в кількості бюджетів, а в тому, який рівень фінансової незалежності вони мають при здійсненні покладених на них конституцією держави і законодавством функцій. У той же час рівень фінансової незалежності місцевих органів влади - це характерна ознака рівня розвитку демократичних принципів у державі.

Бюджетна система ґрунтується на принципах:

  • - єдності бюджетної системи;
  • - збалансованості і самостійності;
  • - повноти й обґрунтованості;
  • - ефективності й субсидарності;
  • - цільового використання бюджетних засобів;
  • - справедливості і неупередженості;
  • - публічності, гласності, відповідальності.

Реалізація цих принципів здійснюється в ході бюджетного процесу. Бюджетний процес - це організація і порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету.

Завдання бюджетного процесу:

  • 1. Максимальне виявлення всіх матеріальних і фінансових резервів з метою досягнення суттєвого прогресу на шляху до збалансованого ринку.
  • 2. Визначення доходів бюджету за окремими податками та іншими платежами, а також загального об'єму відповідно прогнозами та цільовими програмами соціально-економічного розвитку.
  • 3. Установлення видатків бюджету за цільовим призначенням, а також загального об'єму, виходячи із потреб стабільного фінансування усіх заходів загальнодержавного значення, передбачених бюджетом.
  • 4. Узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації, спрямованій на подолання інфляційних тенденцій в економіці і забезпечення стійкості національної грошової одиниці.
  • 5. Скорочення і ліквідація бюджетного дефіциту за рахунок оправданих джерел.
  • 6. Здійснення бюджетного регулювання з метою збалансування бюджетів різних рівнів шляхом перерозподілу джерел доходів держави між ними.
  • 7. Посилення контролю за фінансовою діяльністю.

Бюджетний процес охоплює чотири стадії фінансової діяльності:

  • 1. Складання проектів бюджетів.
  • 2. Розгляд та прийняття закону про державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети.
  • 3. Виконання бюджету, в тому числі в разі необхідності внесення змін до закону про державний бюджет України.
  • 4. Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Основою бюджетного процесу є бюджетне планування. Процедура бюджетного планування (послідовність заходів та дій зі складанням і розгляду проекту бюджету) визначена бюджетним кодексом України.

Відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та іншими Законами України, називаються міжбюджетними відносинами.

Міжбюджетні відносини поділяються на вертикальні - між бюджетами різних рівнів і горизонтальні - між бюджетами єдиного рівня.

В Україні діють вертикальні міжбюджетні відносини.

Види бюджетних взаємовідносин:

  • - регламентовані законодавчими та інструктивними документами;
  • - договірні - на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління.

З метою забезпечення відповідності між повноваженнями та фінансуванням видатків, закріплених за відповідними бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень, здійснюється регулювання міжбюджетних відносин.

Механізм регулювання грунтується на використанні фінансових нормативів бюджетної забезпеченості як певного рівня соціальних послуг у розрахунку на душу населення.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості розраховується шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовується на реалізацію бюджетних програм, на кількість споживачів соціальних послуг (кількість мешканців). Отриманий показник коригується коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:

  • 1) кількості населення та споживачів соціальних послуг;
  • 2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних та інших особливостей адміністративно-територіальних формувань (одиниць).

Коригувальні коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України. Якщо прогнозні доходи відповідного бюджету будуть недостатніми для фінансування розрахункового обсягу видатків такому бюджету, передбачається надання міжбюджетних трансфертів: дотацій вирівнювання; субвенцій; субсидій; бюджетних позичок тощо.

"Дотація" - фінансові ресурси, що виділяються з бюджету вищого рівня нижчому на суму відсутніх прибутків при неможливості скорочення витрат. Дотація не має цільового призначення. "Субсидія" - фінансові ресурси, що виділяються з бюджету вищого рівня нижчому на фінансування суворо цільових заходів. Виділяється переважно за бюджетом розвитку, а у випадку невиконання запланованих програм повертається в зворотному напрямі. Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин забезпечується строгим виконанням бюджетного законодавства і наявністю бюджетних коштів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >