< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Прокопій Кесарійський. Війна з готами (уривок)

"...Народами Склавинами і Антами не править один муж, але з давніх часів живуть так, що порядкує громада. І для того всі справи, чи щасливі чи лихі, йдуть до громади. Та можна сказати - і в усіх інших справах однаково ведеться в обох цих варварських народів і встановилося давно. Єдиного бога, що насилає блискавку - визнають єдиним владикою всіх і жертвують йому кров і всяку худобу. Не знають долі (фатуму) і зовсім не признають, щоб мала якусь силу над людьми, але як хто має перед собою смерть видиму, чи в хворобі, чи на війні, обіцяють еони за життя своє, якщо не згинуть, жертву богу, І врятувавшись жертвують, що обіцяли, і думають, що тією жертвою спасти собі життя. Шанують вони річки, німф і деякі інші божества, жертвують їм всім і з тих жертв ворожать собі. Живуть вони в лихих хатках, селячись далеко один від одного і переміняючи часто кожний своє житло. Виступаючи в битву, ідуть здебільшого на ворогів піші, маючи в руках невеликі щити і піки, а нагрудників не одягають. Деякі не мають ані сорочки, ані плаща, але тільки в коротких штанях стають битися з ворогами. У обох народів мова одна, проста і варварська. Виглядом вони також не різняться поміж собою; всі вони високі і

надзвичайно міцні; тілом і волоссям недуже білі і не русяві, і не впадають зовсім в чорне, а рудоваті всі. Життя проводять сурове і нецивілізоване, як і Масагети, і дуже брудні, як І ті. Але вони зовсім не злі і не підступні, і в простоті заховують гунські звичаї. І ймя у Склавинів та Антів колись було одно: за давніх часів і цих, і тих звали Спорами, для того, думаю, що заселюють край розкиданими і відокремленими оселями. Для того й займають великий край - бо більшу частину того берега Істра замешкують вони".

Січинський В. Чужинці про Україну - К.: Довіра, 1992-С 23-24.

"Повість временних літ"

"...По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми,- (од того), де сіли, на котрому місці. Ті, що прийшовши, сіли по річці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се-ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов'ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів (пішли одні, що) прозвалися полянами, другі ляхи (прозвалися) лютичами, інші-мазовшанами, ще інші -поморянами.

Так само й ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші-деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною, і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами-од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї (річки) вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, (що) сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем - (словенами); і зробили еони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.

І так розійшовся слов'янський народ, а від його (імені) й дістали (свою) назву слов'янські письмена.

Коли ж поляни жили особно по горах сих (київських), то була тут путь із Варягів у Греки, а із Греків (у Варяги): по Дніпру, а у верхів'ї Дніпра - волок до (ріки) Ловоті, а по Ловоті (можна) увійти в Ільмень, озеро велике. Із цього ж озера витікає Волхов і впадає в озеро Нево, а устя того озера входить у море Варязьке. 1 по тому морю (можна) дійти до самого Риму, а од Риму прийти по тому ж морю до Цесарограда, а від Цесарог-рада прийти в Понтморе, у яке впадає Дніпро-ріка. Дніпро ж витікає з Оковського лісу і плине на південь, а Двіна із того самого лісу вибігає і йде на північ, і входить у море Варязьке. Із того ж лісу витікає Волга на схід і вливається сімдесятьма гирлами в море Хвалійське. Тому-то із Русі можна йти по Волзі в Болгари і в Хваліси, і на схід дійти в уділ Симів, а по Двіні - у Варяги, а з Варягів-і до Риму, од Риму ж-і до племені Хамового. А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море це зовуть Руським".

"...Поляни, що жили особно, як ото ми сказали, були з роду слов'янського і назвалися полянами, а деревляни теж (пішли) від слов'ян і назвалися древлянами. Радимичі ж і в'ятичі (походять) од ляхів. Бо було в ляхів два брати - (один) Радим, а другий Вятко. І, прийшовши, сіли вони: Радим на (ріці) Сожу, (од якого) й прозвалися радимичі, а Вятко сів своїм родом по Оці; од нього прозвалися в'ятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і в'ятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі (й) тиверці сиділи по (другому) Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря, і єсть городи їх і до сьогодні. Через те називали їх греки "Велика Скіфія".

(Усі племена) мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне - свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони; не ходив жених по молоду, а приводили (її) ввечері; а на завтра приносили (для її родини те), що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, (і) їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в'ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів'я (було) в них перед батьками і перед невістками. І весіль не бувало в них, а ігрища межи селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі,-з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав - чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали (його). А після цього, зібравши кості, вкладали (Гх) у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як (це) роблять в'ятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону божого, бо творили вони самі собі закон".

"...По сих же літах, по смерті братів сих (Кия, Щека і Хорива), утискувалися (поляни) деревлянами та іншими навколишніми (племенами). І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: "Платіте нам данину". Поляни тоді, порадившись, дали (їм) од диму по мечу. І понесли (це) хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: "Ось, знайшли ми данину нову". А ті запитали їх: "Звідки?". І вони сказали їм:

"В лісі на горах, над рікою Дніпровською". А ті запитали: "Що вони дали?" І вони показали меч, і мовили старці хозарські: "Недобра (се) данина, княже. Ми здобули (її) однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель". І все це збулося, (бо) говорили вони не з своєї волі, а за божим повелінням".

Літопис руський.-К.: Дніпро, 1989- С. 2-3; 4-6; 7-11.

Список використаної літератури

  • 1. Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження словян.- К., 1991.
  • 2. Бойко О.Д. Історія Ураїни. - К., 2004.
  • 3. Верстюк В. Ф., Дзюба О.М., Непринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. -К.,1995.
  • 4. Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Норад, релігія, культура. - Львів, 1996.
  • 5. История Киева, в 3 т., 4-х книгах, Киев, "Наукова думка", 1982.
  • 6. Котляр М., Кульчинський С, Довідник з історії України.- К., 1996.
  • 7. Наливайко С. До новітнього розв'язання кімерійськоїпроблеми- К.: Ге-неза, 1993.
  • 8. Новий довідник: Історія України/ С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопнен-ко, О. Іванюк.- К.: TOB "КАЗКА". 2006.
  • 9. Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. - К., 1997.
  • 10. Субтельний О. Україна: історія.- К., 1993.
  • 11. Інтернет джерела.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >